2011
Ті слова
Грудень 2011 р.


Ті слова

“Не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім’я Бога свого” (Левит 19:12).

Шелбі не подобалося чути погані слова, особливо, коли друзі в школі вживали ім’я Господа надаремно.

“Будь ласка, не промовляйте ці слова в моїй присутності”,—казала вона друзям.

Однак іноді вони забували, і їй доводилося їм нагадувати.

Одного разу подруга Шелбі на ім’я Бет, підкотивши очі, сказала: “Ой, як же я забула. Ніхто не вимовляє ті слова в присутності Шелбі. Вона намагається зробити нас хорошими, як вона сама”.

Інші дівчата засміялися.

Шелбі почувалася збентеженою. Їй було неприємно завжди просити своїх друзів не казати тих слів у її присутності—особливо коли вони не вважали, що певні слова є поганими.

Коли Шелбі прийшла зі школи додому, вона впала у своє ліжко. За кілька хвилин прийшла мама, і Шелбі розповіла їй, що сталося.

“Намагайся цим не перейматися. Просто продовжуй робити все правильно і згодом твої друзі більше не захочуть вживати поганих слів”.

“Що такого в тому, що мої друзі кажуть ті слова?— запитала Шелбі.— Це ж не я лаюся”.

“Пророки навчають нас, що ми повинні робити все, аби постійно бути гідними присутності Духа. Погані слова ображають Духа”,—сказала мама.

Шелбі пам’ятає ті випадки, коли відчувала Духа: під час домашніх сімейних вечорів, коли свідчила, коли отримувала благословення від батька. Шелбі подобалося відчуття Духа, і їй не хотілося зробити щось таке, що порушило б те відчуття теплого, мирного затишку.

Вона вирішила й надалі бути прикладом своїм друзям і допомагати їм зрозуміти, що їй не подобається чути ті слова.

Наступного дня у школі вона знову почула ті слова.

“Будь ласка, не кажи цих слів у моїй присутності”,—Шелбі попросила Бекку.

Бекка подивилася на Шелбі, а потім просто відвернулася. Шелбі була рада, що щось сказала, але їй було неприємно, що вона засмутила подругу.

Під час перерви Шелбі почула, як хтось знову сказав ті слова. Цього разу то була Бет.

“Будь ласка, не кажи це в моїй присутності”,—сказала Шелбі.

“Вибач”,—сказала Бет, підкотивши очі.

Шелбі знову стало ніяково.

Під час тренування з софтболу Шелбі вдарила по м’ячу. Він полетів на першу базу й був там раніше за Шелбі. Шелбі почула, як Бонні, нова дівчинка в команді, промовила ім’я Господа надаремно.

Шелбі завагалася. Вона стомилася просити людей не казати таких слів у її присутності. Вона не хотіла, щоб інші дівчата з неї насміхалися.

“Будь ласка, не кажи цих слів у її присутності”.

Шелбі повернулася, щоб побачити, хто це сказав.

Бет казала Бонні, що Шелбі є святою останніх днів і що там люди не вживають таких слів і також почуваються незручно, коли чують такі слова.

Бонні повернулася й поглянула на Шелбі. “Вибач, Шелбі. Я цього не знала”.

Бет усміхнулася Шелбі. “Мені здається, ми стаємо на тебе схожими”,—сказала Бет.

Шелбі усміхнулася. Вона була рада, що прийняла рішення бути хорошим прикладом для своїх друзів і виконувати пораду пророка—мати Духа біля себе.

Ілюстрація Бена Саймонсена