2011
Загублені та знайдені
Грудень 2011 р.


Загублені та знайдені

Загубити свій шлях легко, якщо наші повсякденні рішення не ведуть нас до вічної цілі.

Незадовго до того як Роберті Туіліму виповнилося 30 років, вона зрозуміла, що нещаслива. У неї було троє чудових дітей, і вона кохала їхнього батька Даніеля Непіа, однак Роберта і Даніель не були одружені. Даніель не був членом Церкви, а Роберта не відвідувала церкву регулярно вже упродовж багатьох років.

Вона була далеко від своєї мрії мати храмовий шлюб, яку плекала ще з дитинства, коли разом з батьками ходила до церкви в Окленді, Нова Зеландія. Однак повернення до вічних цілей не було раптовим рішенням. Це був повільний процес, що здійснювався поступово, шляхом маленьких рішень, які Роберта приймала кожного дня.

Рішення, які привели до розриву

Роберта чітко пам’ятає те рішення, яке стало першим кроком на стежку, що вела вбік від євангельського шляху, хоча й деякі інші рішення, ймовірно, також сприяли цьому. Ще підлітком Роберта пару разів не пішла до церкви, бо їй потрібно було робити домашнє завдання. “Цікаво те, що все починається з того, що на перший погляд здається дуже незначним”,—каже вона.

Після того як вона пропустила пару тижнів, було вже легше не піти й наступного. Тижні нерегулярного відвідування церкви перетворилися на місяці. Коли їй виповнилося 18, друзі переконали її ходити з ними до нічних клубів і залишатися там допізна по суботах. Тому стало ще важче вставати в неділю, щоб іти до церкви. Вона також почала пити.

“Я знала, що це неправильно, однак думала, що зможу зупинитися, як тільки того захочу,—каже жінка.— Я намагалася виправдовувати свої рішення”.

Роберта вела життя, несумісне з відвідуванням храму, однак після знайомства з Даніелем вона повела його до храмової ділянки у Гамільтоні, Нова Зеландія, і сказала, що хоче укласти шлюб у храмі.

“Я знала, що саме сюди я хочу увійти”,—каже вона. Проте після кожного неправильного рішення було легше прийняти наступне неправильне рішення, що віддаляло її від омріяної мети. Невдовзі Роберта і Даніель почали жити разом.

“Відбувся розрив між тим, чого я хотіла—і що, як знала, було правильним,—та рішеннями, які я приймала,—каже жінка.— Я жила сьогоденням. Я не поєднувала сьогоденні рішення з тим, куди вони мене приведуть”.

Господь шукає загублених

Як би далеко не віддалилася Роберта від своєї мрії, для Господа вона не була загубленою. Хоча Даніель і Роберта в той час не розуміли того, Добрий Пастир, Який прийшов “знайти та спасти, що загинуло” (Лука 19:10), постійно шукав їх.

Дух працював з Даніелем: наприклад, коли Роберта привела його на храмову ділянку і коли батько Роберти благословляв їхніх дітей. Хоча вони кілька разів переїздили з місця на місце, кожного разу вони натикалися на місіонерів, які час від часу навчали їх.

Потім, після ще одного переїзду в 2006 році, вони випадково зустрілися з колишніми однокласниками—Даном і Лізою Нейтанами,—які були активними членами Церкви. Тоді Даніель і Роберта тільки-но переїхали в межі приходу Нейтанів.

Три тижні Роберта відхиляла запрошення Лізи піти разом до церкви. “Я не хотіла нічого пояснювати,—каже вона.— Однак я вирішила, що хочу, аби мої діти ходили до Початкового товариства”.

Невдовзі Даніель і Роберта знову зустрічалися з місіонерами. Даніель почав відвідувати церкву, де хороший вчитель класу “Основи євангелії” справив на нього сильний вплив. Кожного місяця приходили візитні вчительки. Подружжя навіть зустрілося зі старійшиною Девідом А. Беднаром, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, під час особливого духовного вечора.

В усьому, що з ними сталося, Роберта бачить доказ того, що Небесний Батько підготував “велику кількість хороших людей, які допомагали [їм]”.

Зверніть ваше серце до ваших доріг

Завдяки подіям і людям Небесний Батько надав можливість Даніелю та Роберті звернути їхнє серце до їхніх доріг (див. Огія 1:7). Але їм довелося “на Господа зда[ти] дорогу свою” (Псалми 37:5), перш ніж вони могли досягнути певного успіху.

“Я знала, що мої дороги не були Його дорогами,—каже Роберта” (див. Iсая 55:8–9), однак я не знала, як їх поєднати”.

Поворотний момент настав тоді, коли місіонери попросили Даніеля і Роберту прийняти рішення стосовно духовних цілей, яких вони хочуть досягнути, і що їм для цього потрібно зробити.

“Коли ми зрештою прийняли рішення, що те, чого ми хотіли,—це бути там, куди ведуть Його шляхи,—каже вона,—ми почали думати, що ж виведе нас на Його дорогу”.

У наступні місяці Роберта працювала над тим, щоб облишити неправильні рішення, прийняті в минулому, й повернутися на шлях, з якого вона зійшла більше десяти років тому. Так само, як її відхід від євангелії почався з маленьких рішень, так само й повернення до євангелії почалося з, на перший погляд, маленьких речей.

“Коли я почала кожного дня приділяти увагу основному—особистій і сімейній молитвам, читанню Писань, відвідуванню церкви разом з дітьми, наданню допомоги іншим, як тільки випадала нагода,—я відчувала, що Небесний Батько наглядає за нами і чує наші молитви,—розповідає Роберта.— Наша сім’я стала щасливішою”.

Ті маленькі рішення допомогли зміцнити Даніеля і Роберту, коли настав час приймати великі рішення. Вони вирішили укласти шлюб. Потім, приблизно через рік після того як Даніель і Роберта почали зустрічатися з місіонерами, їхнє бажання бути разом зі своєю сім’єю навіки привело Даніеля до хрищення.

Зрештою, через два роки, намагаючись щодня діяти відповідно до того, чого вони хотіли досягнути у майбутньому, Даніель і Роберта були запечатані у храмі, таким чином здійснюючи дитячу мрію Роберти.

Жити сьогодні заради вічності

Згідно з планом Небесного Батька Даніель і Роберта мають можливість кожного дня вирішувати, який шлях їм обирати—свій чи Його. Подружжя зараз більше усвідомлює, куди їх спрямовують їхні щоденні рішення.

З особистого досвіду вони розуміють, як легко загубити свій шлях, коли щоденні рішення приймаються без урахування їхнього впливу на вічну мету. Однак вони також вдячні, що з власного досвіду знають—існує шлях до повернення.

“Я знаю, що Господь любить мене і хоче, щоб я повернулася, бо Він благословив наше життя людьми, з якими ми зустрілися на життєвому шляху і які допомогли нам повернутися,—каже Роберта.— Він ніколи не забував про мене упродовж того часу, коли мене не було в Церкві”.

Завдяки любові й викупительній жертві Доброго Пастиря “безбожний [може] покин[ути] дорогу свою … і хай до Господа звернеться, …бо Він пробачає багато!” (Iсая 55:7).

Зараз сім’я Непіа намагається не відхилятися з дороги, на якій вони хочуть перебувати. “Коли ви усвідомлюєте, що в цьому житті є більше, ніж те, що відбувається зараз,—каже Даніель,—це змінює ваші рішення”.

Фотографія Адама С. Олсона

Фотографія Гамільтонського храму, Нова Зеландія, зроблена Майклом Мак-Конкі © IRI