2010–2019
Покаяння: Радісний вибір
Завантаження
Ця сторінка (MP3)
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Покаяння: радісний вибір

Завдяки нашому Спасителю, покаяння є не лише можливим, але також і радісним.

Мої дорогі брати і сестри, коли мені було 12 років, наша сім’я жила у Гетеборзі, прибережному місті на півдні Швеції. Варто зазначити, що це рідне місто нашого дорогого старійшини Пера Г. Малма1, який помер цього літа. Ми сумуємо за ним. Ми вдячні за його великодушність і прекрасне служіння та приклад його дуже чудової сім’ї. І ми всім серцем молимося, щоб Бог щедро благословив їх.

П’ятдесят років тому ми відвідували церковні збори у великому, реконструйованому будинку. Однієї неділі мій друг Стеффан2, єдиний інший диякон у приході, дещо збуджено привітав мене у церкві. Ми пішли у прилегле до каплиці приміщення для заходів, і він витяг з кишені велику петарду та кілька сірників. З юнацькою бравадою я взяв петарду і запалив довгий сірий гніт. Я мав намір загасити гніт перш, ніж вона вибухне. Але, обпікши пальці, намагаючись це зробити, я упустив петарду. Ми зі Стеффаном з жахом дивилися, як гніт продовжував горіти.

Петарда вибухнула й сірчисті пари наповнили приміщення для заходів і саму каплицю. Ми поспіхом підібрали розкидані залишки петарди і відкрили вікна, щоб спробувати позбутися запаху, наївно сподіваючись, що ніхто нічого не помітить. На щастя, ніхто не постраждав і не було заподіяно жодної шкоди.

Коли члени Церкви прийшли на збори, вони відчули дуже сильний запах. Його було неможливо не відчути. Цей запах відволікав від священної природи зборів. Оскільки там було так мало носіїв Ааронового священства, я, занурений в те, що можна описати тільки як дисоціативне мислення, розносив причастя, втім не відчуваючи себе гідним причаститися. Коли мені піднесли причасну тацю, я відмовився як від хліба, так і від води. Я почувався жахливо. Я відчував збентеження і знав, що те, що я накоїв, не сподобалося Богу.

Після зборів президент нашої філії, Френк Ліндберг, поважний, сивочолий літній чоловік, попросив мене зайти до нього в кімнату. Коли я сів, він з добротою подивився на мене і сказав, що помітив, що я не приймав причастя. Він запитав чому. Я підозрюю, що він знав чому. Я був впевнений, що кожен знав, що я накоїв. Після того як я розповів йому, він запитав, що я відчуваю. Крізь сльози я, затинаючись, сказав йому, що мені шкода і що я знаю, що образив Бога.

Президент Ліндберг відкрив дуже зачитану книгу “Учення і Завіти” і попросив мене прочитати кілька підкреслених віршів. Я прочитав вголос:

“Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше.

По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнáється в них і полишить їх”3.

Мені ніколи не забути співчутливої усмішки президента Ліндберга, яку я побачив, подивившись вгору по завершенні читання. Дещо емоційно він сказав мені, що відчув, що для мене буде добре знов почати приймати причастя. Виходячи з його кабінету, я відчував невимовну радість.

Така радість є одним з результатів, властивих покаянню. Слово покаятися означає “згодом усвідомити” і при цьому мається на увазі “зміна”4. Шведською мовою це слово omvänd, яке просто означає “повернутись назад”5. Християнський письменник К. С. Льюїс писав про потребу в зміні та описав метод її досягнення. Він зазначив, що покаяння включає в себе “повернення на вірний шлях. Неправильну суму можна виправити,---сказав він,---але тільки тоді, якщо повертатимешся назад, доки не знайдеш помилку, і не продовжиш роботу знов з того місця, але цього ніколи не зробиш просто просуваючись вперед6. Зміна нашої поведінки і повернення на “вірний шлях” є складовою покаяння, але лише однією з його складових. Справжнє покаяння також включає в себе повернення нашого серця і прагнень до Бога та відмову від гріха7. Як пояснюється в книзі Єзекіїля, покаятися---означає “навернутися від … гріха, … робити право та справедливість: … заставу повернути … [і] ходити уставами життя, щоб не чинити кривди”8.

Втім, навіть це є неповним описанням. У ньому відсутнє належне визначення сили, яка уможливлює покаяння,---спокутної жертви нашого Спасителя. Справжнє покаяння повинно включати в себе віру в Господа Ісуса Христа, віру в те, що Він може змінити нас, віру в те, що Він може простити нас, і віру в те, що Він допоможе нам уникнути подальших помилок. Завдяки такій вірі Його Спокута стає дієвою у нашому житті. Коли ми “згодом усвідомлюємо” і “розвертаємося” за допомогою Спасителя, ми можемо відчути надію в Його обіцяннях і радість прощення. Без Викупителя надія і радість, властиві покаянню, зникають, і покаяння просто стає незначною зміною поведінки. Але, виявляючи віру в Нього, ми стаємо наверненими в Його здатність і прагнення прощати гріх.

Президент Бойд К. Пекер свідчив про обнадійливі обіцяння покаяння у квітні 2015 р. на своїй останній генеральній конференції. Він описав цілющу силу Спасителевої Спокути у виступі, який я вважаю квінтесенцією мудрості, набутої за півстоліття апостольського служіння. Президент Пекер сказав: “Спокута не залишає по собі ні стежок, ні слідів. Що вона полагодила, полагоджено. … Вона просто зцілює, і що вона зцілила, залишається зціленим”9.

Він продовжив:

“Спокута, яка може викупити кожного з нас, не залишає шрамів. Це означає, що незалежно від того, що ми зробили, чи де ми були, чи яким чином щось сталося, якщо ми щиро покаємося, [Спаситель] пообіцяв, що Він викупить. І коли Він викупив, це все владнало. …

… Спокут[а] … може змити добіла усю брудноту, незалежно від того, наскільки це все є складним, чи як довго тривало, чи скільки разів повторювалося”10.

Дія Спасителевої Спокути безмежна за шириною і глибиною, для вас і для мене. Але її ніколи не буде нам нав’язано. Як пояснив пророк Легій: після того як нас “достатньо навчено”, щоб “відрізнити добро від зла”11, ми “вільні вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей, або вибрати неволю і смерть”12. Іншими словами, покаяння---це вибір.

Вибираючи, ми можемо приймати,---а іноді й приймаємо,---різні рішення. Такі рішення можуть не здаватися за своєю суттю шкідливими, але вони не дають нам щиро покаятися і тому заважають нам на шляху до справжнього покаятися. Наприклад: нашим вибором може бути звинувачувати інших. Ще 12-річним юнаком у Гетеборзі я міг би звинуватити Стеффана. Це ж саме він приніс велику петарду і сірники в церкву. Але звинувачування інших, навіть якщо воно справедливе, дозволяє нам виправдовувати власну поведінку. Чинячи так, ми перекладаємо відповідальність за власні дії на інших. Коли відповідальність перекладено, ми зменшуємо як потребу, так і нашу спроможність діяти. Ми робимо з себе безпорадних жертв, замість того, щоб бути вільними людьми, здатними самостійно діяти13.

Іншим вибором, який перешкоджає покаянню, є применшення власних помилок. У випадку з петардою в Гетеборзі ніхто не постраждав, не було заподіяно незворотної шкоди і збори все одно відбулися. Було б легко сказати, що не було жодної причини для покаяння. Але применшення наших помилок, навіть якщо неможливо побачити безпосередні наслідки, усуває мотивацію змінюватись. Таке мислення не дає нам побачити, що наші помилки та гріхи мають вічні наслідки.

Ще один шлях---це вважати, що наші гріхи не важливі, оскільки Бог любить нас незалежно від того, що б ми не робили. Як спокусливо вірити в те, чого підступний Негор навчав народ Зарагемлі: “Що все людство буде врятовано в останній день, і що їм не треба ні лякатися, ані тремтіти … і, в кінці, всі люди будуть мати вічне життя”14. Але ця звабна думка є хибною. Бог дійсно любить нас. Однак те, що ми робимо, важливо для Нього і для нас. Він дав чіткі настанови стосовно того, як нам слід поводитися. Ми називаємо їх заповідями. Його схвалення і наше вічне життя залежать від нашої власної поведінки, включно з нашим бажанням смиренно прагнути щирого покаяння15.

Крім того, ми перешкоджаємо справжньому покаянню, коли робимо вибір відділити Бога від Його заповідей. Зрештою, якби причастя не було священним, не було б важливим те, що запах від петарди заважав проведенню тих причасних зборів у Гетенборзі. Ми повинні бути напоготові, щоб не ігнорувати грішної поведінки сумнівами або запереченням того, що саме Бог є автором Його заповідей. Справжнє покаяння вимагає визнання божественності Спасителя та істинності Його роботи останніх днів.

Замість того, щоб виправдовуватись, хай нашим вибором буде покаяння. Через покаяння ми, подібно до блудного сина із притчі16, можемо спам’ятатися і замислитися над вічним значенням наших дій. Коли ми розуміємо, як наші гріхи можуть вплинути на наше вічне щастя, ми не лише щиро покаємося, але також і будемо намагатися стати кращими. Коли перед нами постає спокуса, ми, вірогідніше, запитаємо себе словами Вільяма Шекспіра:

Що віднайду, здобувши перемогу?

Минущих радощів коротку мить!

Хто платить тижнем сліз за мить спрожогу?

Хто вічність дасть, щоб іграшку купить?17

Якщо ми втратили бачення вічності заради іграшки, ми можемо зробити вибір---покаятися. Завдяки Спокуті Ісуса Христа у нас є ще один шанс. Метафорично кажучи, ми можемо обміняти іграшку, яку так нерозсудливо купили спочатку, і знов отримати надію вічності. Як пояснив Спаситель: “Бо знайте, Господь, Викупитель ваш, перестраждав смерть у плоті; отже, Він перестраждав біль усіх людей, щоб усі люди могли покаятися й прийти до Нього”18.

Ісус Христос може простити, оскільки Він сплатив ціну за наші гріхи19.

Наш Викупитель робить вибір простити, оскільки має незрівнянні співчуття, милість і любов.

Наш Спаситель прагне прощати, бо це одна з Його божественних рис.

І подібно до Доброго Пастиря, яким Він і є, Він радіє, коли ми робимо вибір покаятися20.

Навіть коли ми відчуваємо смуток для Бога через наші вчинки21, якщо ми робимо вибір покаятися, ми відразу ж запрошуємо Спасителя у наше життя. Як навчав Амулек: “Так, я б хотів, щоб ви вирішили прийти і не кам’яніти більше серцями вашими; бо … тепер час і день вашого спасіння; … тому, якщо ви покаєтеся і не закам’янієте серцями вашими, негайно великий план викуплення буде здійснений для вас”22. Ми можемо відчувати смуток для Бога через наші вчинки і водночас відчувати радість від того, що маємо допомогу Спасителя.

Той факт, що ми можемо покаятися, є радісною звісткою євангелії! 23 Провина може бути “змита”24. Ми можемо сповнитися радості, одержати прощення наших гріхів і мати “спокій у свідомості”25. Ми можемо звільнитися від відчуття розпачу і з полону гріха. Ми можемо наповнитися чудовим світлом Бога і нам “не болітиме більше”26. Завдяки нашому Спасителю, покаяння є не лише можливим, але також і радісним. Я все ще пам’ятаю відчуття, які накотили на мене у кімнаті президента філії після тієї події з петардою. Я знав, що мене було прощено. Моє почуття провини було змито, мій похмурий настрій покращився і на серці стало легко.

Брати і сестри, на завершення цієї конференції я закликаю вас відчувати більше радості у своєму житті: радості від знання, що Спокута Ісуса Христа реальна; радості від спроможності, готовності та прагнення Спасителя прощати; і радості від рішення покаятися. Дослухаймося ж до настанови “в радості … черпати воду з [джерел спасіння]” 27. Хай нашим вибором буде покаятися, полишити наші гріхи та розвернути наше серце і волю, щоб йти за нашим Спасителем. Я свідчу, що Він живий і реальний. Я свідок і одержувач Його незрівнянного співчуття, милості та любові. Я молюся, щоб викупні благословення Його Спокути могли бути вашими зараз та знов, знов і знов протягом всього вашого життя28, як вони були у моєму. В ім’я Ісуса Христа, амінь.