Писання
Мормон 2
попереднє наступне

Розділ 2

Мормон очолює Нефійське військо—Кров і різанина охоплюють землю—Нефійці голосять і тужать сумом проклятих—Їхній день благодаті минув—Мормон отримує пластини Нефія—Війни тривають. Близько 327–350 рр. від р.х.

1 І сталося, того самого року почалася війна між Нефійцями і Ламанійцями. І незважаючи на те, що я був молодим, я був міцної статури; отже, народ Нефія призначив мене, щоб я був їхнім вождем, тобто полководцем їхнього війська.

2 Отже, сталося, що у свої шістнадцять років я став на чолі війська Нефійців проти Ламанійців; отже, пройшло триста і двадцять і шість років.

3 І сталося, що в триста і двадцять і сьомому році Ламанійці напали на нас надзвичайно великою силою, так що вони налякали-таки моє військо; отже, воно не захотіло битися і почало відступати до північних країн.

4 І сталося, що ми прийшли у місто Анґола, і ми захопили володіння містом, і зробили приготування, щоб захищатися від Ламанійців. І сталося, що ми укріпили місто з усієї сили; але, незважаючи на наші укріплення, Ламанійці напали на нас і вигнали нас з міста.

5 І вони також вигнали нас з землі Давида.

6 І ми попрямували вперед і прийшли на землю Єгошуа, яка була в границях на захід від морського узбережжя.

7 І сталося, що ми зібрали наш народ так швидко, як тільки можна було, щоб звести їх усіх разом в один загін.

8 Але бачите, на землі було повно розбійників і Ламанійців; і, незважаючи на велике знищення, яке нависло над моїм народом, вони не покаялися у своїх злодіяннях; отже, по всьому лицю землі поширилися кров і різанина, як з боку Нефійців, так і з боку Ламанійців; і був один цілковитий переворот скрізь по всьому лицю землі.

9 Аж ось, у Ламанійців був цар, і його імʼя було Аарон; і він виступив проти нас з військом у сорок і чотири тисячі. І ось, я протистояв йому з сорока і двома тисячами. І сталося, що я з моїм військом переміг його, так що він утік від мене. І ось, все це відбулося, і триста і тридцятий рік пройшов.

10 І сталося, що Нефійці почали каятися у своєму беззаконні і благати, саме так як пророкував пророк Самуїл; бо знайте, жодний чоловік не міг утримати те, що було його власним, через злодіїв, і розбійників, і вбивць, і чародійницьке ремесло, і ворожбитство, які були на землі.

11 Таким чином почалися туга і голосіння по всій землі через це, і найбільше серед народу Нефія.

12 І сталося, що коли я, Мормон, споглянув їхнє голосіння, і їхнє тужіння, і їхній сум перед Господом, моє серце почало втішатися в мені, бо я знав милості і довготерпіння Господа, отже, гадав, що Він буде милосердним до них, так що вони знову стануть праведним народом.

13 Але знайте, ця моя радість була марною, бо їхній асум був не на покаяння, через великодушність Бога; але швидше це був сум бпроклятих, через те що Господь не завжди захоче дозволяти їм мати вщастя у гріхові.

14 І вони не прийшли до Ісуса із скрушеними асерцями і упокореними духами, але вони бпроклинали Бога і хотіли вмерти. Проте вони боролися мечем за свої життя.

15 І сталося, що мій сум знову повернувся до мене, і я побачив, що адень бблагодаті впроминув для них, і фізично, і духовно; бо я бачив тисячі їх зрубаними у відкритому бунті проти свого Бога, і наваленими, як купи гною на лиці землі. І так пройшло триста і сорок і чотири роки.

16 І сталося, що в триста і сорок і пʼятому році Нефійці почали втікати від Ламанійців; і їх переслідували, доки вони не дійшли аж до землі Яшон, після чого вже стало можливим зупинити їх у їхньому відступі.

17 І ось, місто Яшон було поруч з аземлею, де Аммарон сховав літописи під захист Господа, щоб їх не можна було знищити. І ось, я пішов згідно зі словом Аммарона, і взяв пластини Нефія, і написав літопис згідно зі словами Аммарона.

18 І на пластинах Нефія я подав докладну розповідь про всю злочестивість і мерзоти; але на цих апластинах я утримався від того, щоб подати докладну розповідь про їхню злочестивість і мерзоти, бо ось, тривала картина злочестивості і мерзот була перед моїми очима завжди з тих пір, як я став підходящим, щоб розуміти шляхи людські.

19 І горе мені через їхню злочестивість; бо моє серце сповнене смутком через їхню злочестивість усі мої дні; проте я знаю, що мене буде апіднесено в останній день.

20 І сталося, що в цьому році народ Нефія знову переслідували і гнали. І сталося, що нас гнали, доки ми не прийшли на північ до землі, яка називалася Сим.

21 І сталося, що ми укріпили місто Сим, і ми зібрали в ньому наших людей, скільки було можливо, щоб, якщо вдасться, врятувати їх від знищення.

22 І сталося у триста і сорок і шостому році, вони почали наступати на нас знову.

23 І сталося, що я звернувся до мого народу і благав їх з великою силою, щоб вони стояли сміливо перед Ламанійцями і абилися за своїх жінок, і своїх дітей, і свої будинки, і свої домівки.

24 І мої слова збудили в них деякою мірою силу, так що вони не тікали від Ламанійців, але зі сміливістю протистояли їм.

25 І сталося, що ми військом у тридцять тисяч зіткнулися з військом у пʼятдесят тисяч. І сталося, що ми протистояли їм з такою стійкістю, що вони тікали від нас.

26 І сталося, що коли вони тікали, ми переслідували їх з нашим військом, і знову зустрічали їх, і перемагали їх; проте, сили Господа не було з нами; так, нас було залишено наодинці з собою, так що Дух Господа не перебував з нами; отже, ми стали слабкими, як і наші браття.

27 І моє серце сумувало через цю велику біду мого народу, через їхню злочестивість і їхні мерзоти. Але ось, ми пішли проти Ламанійців і розбійників Ґадіантона, доки не заволоділи знову землями нашого успадкування.

28 І минув триста і сорок і девʼятий рік. А в триста і пʼятдесятому році ми уклали угоду з Ламанійцями і розбійниками Ґадіантона, за якою ми розділили землі нашого успадкування.

29 І Ламанійці віддали нам землю, що на півночі, так, аж до авузького перешийка, який вів до землі, що на півдні. А ми віддали Ламанійцям усю землю, що на півдні.