1 І сталося, того самого року почалася війна між Нефійцями і Ламанійцями. І незважаючи на те, що я був молодим, я був міцної статури; отже, народ Нефія призначив мене, щоб я був їхнім вождем, тобто полководцем їхнього війська.

2 Отже, сталося, що у свої шістнадцять років я став на чолі війська Нефійців проти Ламанійців; отже, пройшло триста і двадцять і шість років.

3 І сталося, що в триста і двадцять і сьомому році Ламанійці напали на нас надзвичайно великою силою, так що вони налякали-таки моє військо; отже, воно не захотіло битися і почало відступати до північних країн.

4 І сталося, що ми прийшли у місто Анґола, і ми захопили володіння містом, і зробили приготування, щоб захищатися від Ламанійців. І сталося, що ми укріпили місто з усієї сили; але, незважаючи на наші укріплення, Ламанійці напали на нас і вигнали нас з міста.

5 І вони також вигнали нас з землі Давида.

6 І ми попрямували вперед і прийшли на землю Єгошуа, яка була в границях на захід від морського узбережжя.

7 І сталося, що ми зібрали наш народ так швидко, як тільки можна було, щоб звести їх усіх разом в один загін.

8 Але бачите, на землі було повно розбійників і Ламанійців; і, незважаючи на велике знищення, яке нависло над моїм народом, вони не покаялися у своїх злодіяннях; отже, по всьому лицю землі поширилися кров і різанина, як з боку Нефійців, так і з боку Ламанійців; і був один цілковитий переворот скрізь по всьому лицю землі.

9 Аж ось, у Ламанійців був цар, і його імʼя було Аарон; і він виступив проти нас з військом у сорок і чотири тисячі. І ось, я протистояв йому з сорока і двома тисячами. І сталося, що я з моїм військом переміг його, так що він утік від мене. І ось, все це відбулося, і триста і тридцятий рік пройшов.

10 І сталося, що Нефійці почали каятися у своєму беззаконні і благати, саме так як пророкував пророк Самуїл; бо знайте, жодний чоловік не міг утримати те, що було його власним, через злодіїв, і розбійників, і вбивць, і чародійницьке ремесло, і ворожбитство, які були на землі.

11 Таким чином почалися туга і голосіння по всій землі через це, і найбільше серед народу Нефія.

12 І сталося, що коли я, Мормон, споглянув їхнє голосіння, і їхнє тужіння, і їхній сум перед Господом, моє серце почало втішатися в мені, бо я знав милості і довготерпіння Господа, отже, гадав, що Він буде милосердним до них, так що вони знову стануть праведним народом.

13 Але знайте, ця моя радість була марною, бо їхній ^асум був не на покаяння, через великодушність Бога; але швидше це був сум ^бпроклятих, через те що Господь не завжди захоче дозволяти їм мати ^вщастя у гріхові.

14 І вони не прийшли до Ісуса із скрушеними ^асерцями і упокореними духами, але вони ^бпроклинали Бога і хотіли вмерти. Проте вони боролися мечем за свої життя.

15 І сталося, що мій сум знову повернувся до мене, і я побачив, що ^адень ^бблагодаті ^впроминув для них, і фізично, і духовно; бо я бачив тисячі їх зрубаними у відкритому бунті проти свого Бога, і наваленими, як купи гною на лиці землі. І так пройшло триста і сорок і чотири роки.

16 І сталося, що в триста і сорок і пʼятому році Нефійці почали втікати від Ламанійців; і їх переслідували, доки вони не дійшли аж до землі Яшон, після чого вже стало можливим зупинити їх у їхньому відступі.

17 І ось, місто Яшон було поруч з ^аземлею, де Аммарон сховав літописи під захист Господа, щоб їх не можна було знищити. І ось, я пішов згідно зі словом Аммарона, і взяв пластини Нефія, і написав літопис згідно зі словами Аммарона.

18 І на пластинах Нефія я подав докладну розповідь про всю злочестивість і мерзоти; але на цих ^апластинах я утримався від того, щоб подати докладну розповідь про їхню злочестивість і мерзоти, бо ось, тривала картина злочестивості і мерзот була перед моїми очима завжди з тих пір, як я став підходящим, щоб розуміти шляхи людські.

19 І горе мені через їхню злочестивість; бо моє серце сповнене смутком через їхню злочестивість усі мої дні; проте я знаю, що мене буде ^апіднесено в останній день.

20 І сталося, що в цьому році народ Нефія знову переслідували і гнали. І сталося, що нас гнали, доки ми не прийшли на північ до землі, яка називалася Сим.

21 І сталося, що ми укріпили місто Сим, і ми зібрали в ньому наших людей, скільки було можливо, щоб, якщо вдасться, врятувати їх від знищення.

22 І сталося у триста і сорок і шостому році, вони почали наступати на нас знову.

23 І сталося, що я звернувся до мого народу і благав їх з великою силою, щоб вони стояли сміливо перед Ламанійцями і ^абилися за своїх жінок, і своїх дітей, і свої будинки, і свої домівки.

24 І мої слова збудили в них деякою мірою силу, так що вони не тікали від Ламанійців, але зі сміливістю протистояли їм.

25 І сталося, що ми військом у тридцять тисяч зіткнулися з військом у пʼятдесят тисяч. І сталося, що ми протистояли їм з такою стійкістю, що вони тікали від нас.

26 І сталося, що коли вони тікали, ми переслідували їх з нашим військом, і знову зустрічали їх, і перемагали їх; проте, сили Господа не було з нами; так, нас було залишено наодинці з собою, так що Дух Господа не перебував з нами; отже, ми стали слабкими, як і наші браття.

27 І моє серце сумувало через цю велику біду мого народу, через їхню злочестивість і їхні мерзоти. Але ось, ми пішли проти Ламанійців і розбійників Ґадіантона, доки не заволоділи знову землями нашого успадкування.

28 І минув триста і сорок і девʼятий рік. А в триста і пʼятдесятому році ми уклали угоду з Ламанійцями і розбійниками Ґадіантона, за якою ми розділили землі нашого успадкування.

29 І Ламанійці віддали нам землю, що на півночі, так, аж до ^авузького перешийка, який вів до землі, що на півдні. А ми віддали Ламанійцям усю землю, що на півдні.