Посли надії: працювати разом, щоб запобігти самогубству
Ви можете зміцнювати друзів, поширюючи світло і надію Ісуса Христа.
Фотографії Мейсона Коберлі і люб’язно надані Сідні Ле-Мон
У дипломатичному світі посли є представниками своєї країни для іншої групи людей. Однак ви можете бути послами, яким навіть не потрібен паспорт! У світі, який іноді здається дуже темним, ви можете бути послами надії та світла. Просто запитайте Джексона Л. (зліва, у коричневих штанах), з Юти, США, який у своїй школі є членом загону НАДІЯ, що працює за програмою запобігання самогубству шляхом взаємопідтримки однолітків. За допомогою організації, яка називається Hope4Utah (Надія для Юти), він навчився розпізнавати тривожні симптоми, бути другом і приносити в свою школу радість.
ВИ потрібні нам
“Після того як я приєднався до загону НАДІЯ, у мене відкрилися очі,—каже Джексон.— Є багато однокласників, друзів і членів сім’ї, яким важко”.
Джексон дізнався, що хоча він і не несе відповідальності за рішення друзів, є те, що він може робити, аби їм допомогти в подоланні кризи. Дослідження показують, що 7 з 10 підлітків, які перебувають в депресії або думають про самогубство, розкажуть про це другові, перш ніж поговорити з дорослими1. Це означає, що ви в змозі допомогти своїм друзям.
Як сказала сестра Керол Ф. Мак-Конкі, колишній перший радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок: “Ми маємо завітний обов’язок пильнувати одне одного, і, взявшись за руки, йти разом цим шляхом. Іншими словами, відкладіть свої телефони і озирніться та побачте, хто потребує вашої допомоги”2.
Вам не потрібно бути членом формальної організації, щоб бути джерелом змін у школі чи серед ваших друзів. Ось кілька підказок, які спрацьовують завжди і скрізь:
Що робити
Аби бути послом надії, спробуйте розпізнати, допомогти і повідомити.
-
Розпізнати тривожні сигнали того, що хтось потребує допомоги3. Будьте уважними до тих, хто:
-
Відчуває депресію чи безнадію.
-
Поводиться безрозсудно.
-
Уникає друзів та заходів.
-
Роздає цінні речі.
-
Переживає такі стресові ситуації, як втрата, великі зміни в житті, шкільний тероризм тощо.
-
Змінює навички сну, вживання їжі або догляду за зовнішнім виглядом.
-
Розповідає про самогубство або планує його—каже щось, наприклад, таке: “Краще б я ніколи не народжувався” або “Усім було б краще без мене”.
-
Допомогти. Бути послом—це означає спілкуватися. Знайдіть час, коли ви і ваш друг можете відкрито поговорити. Ви можете непокоїтися, що коли виявите загрозу самоушкодження чи самогубства, то це все погіршить. Однак це міф. Коли ви знаходите сміливість сказати про це, то насправді кидаєте людині рятувальний трос і показуєте, що турбуєтеся про неї.
“Не бійтеся запитати у друга, чи не переживає він зараз важкі часи, каже доктор Грег Хаднелл, експерт із запобігання самогубствам і засновник організації Hope4Utah.— Будьте прямі, однак не читайте нотацій і не судіть”. Він рекомендує нам використовувати послання з акцентом на “я”. Воно звучить не як лекція, а як турбота і зацікавленість. Наприклад: “Я помітив сьогодні у класі, що тобі нелегко. Я не впевнений, чи у тебе все гаразд. Чи не думаєш ти про те, щоб завдати собі шкоди?”
Моліться, щоб Дух допомагав вам знати, що саме говорити. Якщо ваші друзі борються з думками про самогубство або переживають інші серйозні проблеми, такі як депресія або занепокоєння, не кажіть їм, що треба просто про це не думати. Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Те, як ви розмовляєте зі здоровою людиною, яка, можливо, перебуває не в найкращому настрої, відрізняється від того, як ми будемо розмовляти з людиною, яка має розумове захворювання”. Він рекомендує казати щось таке: “Ти не самотній. Ми тут, поруч. Ми допоможемо тобі справитися з цим”.
І пам’ятайте, що необхідно щиро слухати, а не думати про те, що ви скажете далі. Як вказував старійшина Ренлунд, “допомогти людям заговорити і пояснити свої відчуття та заохочувати їх до розмови, мабуть, важливіше, ніж давати пораду”4.
-
Повідомити. Коли ви дізнаєтеся, що другові важко, у вас може виникати спокуса ні з ким не ділитися своїми переживаннями. Ваш друг може навіть попросити нікому про це не казати. Але посли кажуть! Запропонуйте другові поговорити з дорослою людиною, якій він довіряє, наприклад, з батьком чи матір’ю, шкільним психологом чи провідником Церкви. Вкажіть номер гарячої телефонної лінії для людей, які думають про самогубство чи переживають особисту кризу. Якщо вони погрожують завдати шкоди собі або іншим, відвезіть їх до лікарні або зателефонуйте до служби надання невідкладної допомоги і залишайтеся з ними доти, доки не надійде професійна допомога. Якщо ситуація не є критичною, шукайте наявні способи спілкування і підтримки. “Створюйте можливості, аби вони брали в чомусь участь,—каже доктор Хаднелл.—Намагайтеся запрошувати їх робити щось разом, наприклад: бігати, кататися на велосипеді чи плавати”. Фізичні вправи є корисними, бо рух може сприяти покращенню настрою.
Не недооцінюйте свої сили
Уявіть на мить, наскільки іншим був би світ, якби кожна людина мала надійного друга. Ми не можемо врятувати увесь світ, але ми можемо бути другом тим людям, які потребують друга.
Сестра Мак-Конкі закликала нас “з готовністю розширювати коло друзів” і “приймати в нього інших, навіть тих людей, які можуть відрізнятися від вас”. Вона вказувала, що дружба може все змінювати в житті: людина або сповниться надії, або зробить щось руйнівне, як самогубство. “Змінюйте життя людей,—заохочує вона.— У вас такий великий талант приносити в світ добро”.
Допомагаючи, ви наслідуєте приклад найкращого джерела надії—Ісуса Христа.
“Наш консультант загону НАДІЯ каже, що ми є послами надії,—каже Джексон.— Мені це подобається, бо ми не лише посли надії, але і посли Ісуса Христа. Зрештою, Він—це наша надія”.
Коли ми виявляємо Христову любов іншим людям, ми можемо допомагати їм знаходити надію та зцілення.
“Я знаю, що якби Ісус Христос був тут, на землі, Він би допомагав іншим так само, як і ми,—каже Джексон.— Мені приємно думати, що я роблю те, що робив би Він”.