Муріло Вісенте Лейте Рібейро

Гоіанія, Бразилія

Коли Муріло охристився у 16-річному віці, уся його сім’я була проти. Коли він отримав покликання на місію, його батьки викинули його одяг, в якому він ходив до церкви, і не дали йому служити на місії. Згодом він допоміг своїй сім’ї приєднатися до Церкви, але йому все ще здавалося, що він не є гідним, оскільки не служив на місії.

Коді Белл, фотограф

Я дізнався про Церкву, коли мені було 14 років. Мої друзі були членами Церкви і познайомили мене з місіонерами. Спочатку я не сприйняв їхнього послання, оскільки моя сім’я вже сповідувала іншу релігію.

Через два роки мене запитали, чи хочу я грати у футбол в церкві. Я по-справжньому любив футбол і хотів грати. Мене також запросили відвідувати семінарію. Я зацікавився Церквою.

Я розмовляв з місіонерами, і вони навчали мене про Перше видіння. Це змінило моє життя. Я був зворушений, коли вони розповідали мені про нього. Я розплакався прямо перед ними. Я розчулився і сильно відчував Духа. Я прийняв їхнє запрошення охриститися після першого ж уроку.

Мої батьки були проти Церкви і не прийшли на хрищення. Я дуже важко це сприйняв. Мій брат Жоакім був єдиним членом сім’ї, хто був зі мною того дня.

Після хрищення я подолав багато труднощів. Я вірив у відновлену євангелію, але моя сім’я все ще не мала такого ж бачення. Я намагався їм пояснити, але батьки не розуміли. Я продовжував ходити до церкви, хоча мої батьки думали, що я забуваю свою сім’ю. Істина полягала в тому, що я хотів, аби вони ходили до церкви зі мною.

Коли настав час служити на місії, я відчув, що готовий. Я ходив два роки до семінарії, відвідував клас з підготовки до місії і навчався в інституті. На той час я відчував себе духовно сильним, але батьки почали посилювати свою протидію. Уся сім’я залучилася до того, щоб відвернути мене від Церкви.

Я подав документи і отримав покликання служити в Бразильській місії Ресіфе. Я сказав батькам, що їду до Ресіфе представляти Церкву в якості місіонера. Батько сварив мене, а мати зайшла так далеко, що викинула одяг, у якому я ходив до Церкви, і мої книги. Вони дуже розсердилися.

Я не поїхав на місію. Це був найважчий момент у моєму житті. Я хотів служити на місії, але стикнувся з великим спротивом. Я не зробив нічого поганого, але занепав духом і був пригнічений. А спротив з боку домашніх продовжувався. Батьки сподівалися, що я здамся і більше не ходитиму до церкви.

Мені, юнакові, було важко усвідомлювати, що я не служу на місії. Я відчував свою меншовартість перед друзями, які вже поїхали на місію, і почувався у церкві самотнім. Деякі люди вважали, що я не поїхав через те, що не був гідним. Я робив усе можливе, аби залишатися стійким у вірі.

У цей час я познайомився з Келлі, яка згодом стала моєю дружиною. Коли я зустрівся з нею, то більше не почувався пригніченим і зміг поглянути на себе як на дитя Бога. Келлі не була членом Церкви, коли ми почали зустрічатися. Згодом ми одружилися, а через місяць я її охристив. Ми запечаталися у храмі через рік. Для мене то був особливий і священний момент.

Після народження нашої першої дитини, Рафаеля, ми принесли його у церкву для надання благословення. Мої батьки були присутні під час надання благословення. То було вперше, коли вони прийшли до церкви. З того часу вони почали слухати місіонерські уроки у себе вдома. Згодом я мав привілей охристити своїх батьків і молодшого брата.

Це цікаво, тому що мій батько постійно просив мене про це. Він казав: “Mій сину, коли ти мене охристиш?” Після хрищення я підняв його з води і він мене обняв. Це був надзвичайний момент у моєму житті!

Минули роки, і я познайомився зі старійшиною Жаіро Массагарді, сімдесятником, коли він приїхав для реорганізації нашого колу. Він запитав мене про служіння на місії.

Старійшина Массагарді сказав: “Брате Муріло, я бачу, що ви були охрищені в 16-річному віці, але не служили на місії”.

“Я не служив на місії”,—сказав я і заплакав.

Але я роблю все можливе, аби Господь мене простив. Я служив президентом філії сім місяців, і я намагаюся бути місіонером та робити все якнайкраще. Я наполегливо працюю, щоб допомагати іншим. Я хочу, щоб Господь мене простив. Я не хочу, щоб пляма цього недоліку була на мені в останній день”.

“Брате Муріло,—сказав він,—не дивіться назад. Дивіться вперед. Той, хто дивиться назад, іде задом наперед, а той, хто дивиться вперед, іде вперед. Ви—чистий”.

Я був радий почути це, і я не міг стримати сліз радості. Саме тоді, вперше за багато років, як відчув заспокоєння від Господа.

Мені здалося, що я зняв з себе шеститонний рюкзак.

Він попросив мене прийти знову з моєю дружиною і покликав служити президентом колу.

Старійшина Массагарді потім сказав: “Ваш досвід допоможе вам бути президентом колу. Ви зможете допомогти молодим людям, які мають труднощі або не відчувають підтримки своїх батьків. Ви не мали можливості служити на місії, але зараз у цьому і полягає ваша місія. Ви допоможете посилати молодих людей на місію”.

Одна з головних цілей, які я маю як президент колу, така---допомогти юнакам і дівчатам підготуватися до місії. Господь дав мені відповідні слова у потрібний час, щоб звертатися до цих молодих людей. Я вдячний за те, що Господь дав мені можливість допомагати іншим приймати рішення служити на місії.