Разом з Господом: Уроки Табору Сіону
Старійшина Девід А. Беднар
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу на духовному вечорі під час Тижня освіти “Who’s on the Lord’s Side? Now Is the Time to Show” (Хто разом з Богом, хто? Вже треба з’ясувать), виголошеному в Університеті Бригама Янга—Айдахо 30 липня 2010 р.
Похід Табору Сіону, яким керував пророк Джозеф Сміт у 1834 році—це дивовижний приклад рішення бути разом з Господом. Переглядаючи історію Табору Сіону, ми зможемо засвоїти цінний позачасовий урок з цього епізоду історії Церкви, який можна застосувати в нашому житті й сьогоденних обставинах.
Чим був Табір Сіону?
У 1831 році пророк Джозеф Сміт отримав одкровення, в якому місто Індепенденс, округа Джексон, шт. Міссурі, було визначено місцем побудови Сіону, центральним місцем збирання Святих Останніх Днів і місцем Нового Єрусалиму, як про нього зазначається в Біблії та в Книзі Мормона (див. УЗ 57:1–3; див. також Об’явлення 21:1–2; Eтер 13:4–6). Влітку 1833 року третиною населення округи Джексон були мормонські поселенці. Швидко зростаюча кількість населення, потенційний політичний вплив і відмінні релігійні та політичні вірування цих нових поселенців стали причиною занепокоєння для інших мешканців того регіону, які згодом почали вимагати від членів Церкви залишити свої домівки та майно. Коли цей ультиматум не було виконано, міссурійці напали на поселення в листопаді 1833 року і силою змусили святих піти геть.
Вперед, завжди вперед, художник Глен Гопкінсон.
Створення Табору Сіону було наказом, даним через одкровення в лютому 1834 року (див. УЗ 103). Першочерговою метою цього Господнього війська був захист мормонів в окрузі Джексон від нових нападів—після того як міссурійська міліція виконала свій обов’язок і допомогла поселенцям безпечно повернутися в свої домівки й на свої землі. Табір також мав надати фінансову, матеріальну й моральну підтримку тим святим, які втратили все. Таким чином упродовж травня і червня 1834 року загін з більше 200 добровольців зі святих останніх днів під керівництвом пророка Джозефа Сміта пройшов майже 1500 км з Кертленда, шт. Огайо, до округи Клей, шт. Міссурі. Гайрум Сміт і Лайман Уайт також зібрали невелику групу добровольців з Мічиганської території і зустрілися з групою пророка в Міссурі. Серед учасників Табору Сіону були Бригам Янг, Гебер Ч. Кімбол, Уілфорд Вудрафф, Парлі П. Пратт, Орсон Гайд і багато інших відомих людей в історії Церкви.
Моя мета полягає не в тому, щоб описати подробиці цього нелегкого переходу або переказати всі духовно важливі епізоди. Я хочу лише підсумувати кілька важливих подій походу Табору Сіону:
-
Губернатор Муссурі Деніел Данклін не зміг забезпечити обіцяну підтримку з боку міліції для того, щоб мормонським поселенцям повернули їхні землі.
-
Перемови, які проводилися між провідниками Церкви, офіційними представниками штату Міссурі та мешканцями округи Джексон з метою уникнення збройного конфлікту й вирішення майнових питань не завершилися прийнятною для всіх угодою.
-
Згодом Господь наказав Джозефу Сміту розпустити Табір Сіону і вказав, чому Господнє військо не досягло поставленої мети (див. УЗ 105:6–13, 19).
-
Господь наказав святим виявляти доброзичливість у тій місцевості на ознаку підготовки до часу, коли Сіон буде відновлено законним, а не збройним шляхом (див. УЗ 105:23–26, 38–41).
Армію Сіону було розбито на маленькі групи в кінці червня 1834 року, а остаточний документ про розпуск було видано у перші дні липня 1834 року. Більшість добровольців повернулися до Огайо.
Чого ми можемо навчитися на прикладі Табору Сіону?
Через те що святим не вдалося повернути свої землі в окрузі Джексон, деякі люди вважали табір Сіону невдалим і марним заходом. Один брат з Кертленда—той, якому не вистачило віри записатися в добровольці й піти разом з табором,—зустрівся з Бригамом Янгом після його повернення з Міссурі й запитав: “Чого ви добилися цим безцільним походом до Міссурі з Джозефом Смітом?” “Усього, заради чого пішли,—не гаючись відповів Бригам Янг.— Я не проміняю той досвід, який здобув у цьому поході, на всі багатства округи Гога”—округи в якій у той час знаходився Кертленд1.
Я пропоную вам серйозно поміркувати над відповіддю Бригама Янга: “Усього, заради чого пішли”. Які основні знання ми можемо засвоїти з того заходу, який не досягнув своєї заявленої мети, однак приніс тим першим святим, і може принести нам, благословення, які триватимуть усе життя?
Я впевнений, що відповідь брата Бригама на те нелегке запитання містить два основні уроки: (1) урок випробування, відбору і підготовки та (2) урок спостереження за Братами, навчання від них та слідування за ними. Я наголошую, що ці уроки є настільки ж важливими, якщо не більш важливими, для засвоєння і застосування у наш час, як і понад 180 років тому вони були важливими для добровольців Табору Сіону.
Урок випробування, відбору і підготовки
Сильні вірою святі, які були в Господній армії, пройшли перевірку і випробування. Як проголосив Господь: “Я почув їхні молитви і прийму їхні пожертвування, і доцільно Мені, щоб їх і досі піддавали випробуванню їхньої віри” (УЗ 105:19).
Якщо казати більш буквально, фізичні й духовні випробування Табору Сіону стали саме тим просіюванням пшениці, щоб відділити її від куколю (див. Maтвій 13:25, 29–30; УЗ 101:65), розділенням овець від козлів (див. Maтвій 25:32–33), розмежуванням духовно сильних і духовно слабких. Таким чином чоловік і жінка, які записалися в Господню армію, постали перед запитанням “Хто разом з Богом?”2
Коли Уілфорд Вудрафф упорядковував свої справи і готувався приєднатися до Табору Сіону, його друзі й сусіди застерігали його не йти в такий небезпечний похід. Вони радили: “Не йди. Якщо підеш, втратиш своє життя”. Він відповів: “Навіть якби я знав, що куля пронизає моє серце, як тільки я зроблю перший крок у штат Міссурі, я все одно пішов би”3. Уілфорд Вудрафф знав, що йому не треба боятися поганих наслідків, поки він буде вірним і слухняним. Він безсумнівно був разом з Богом.
Дійсно, для тих вірних чоловіків і жінок літо 1834 року стало часом це “з’ясувать”4. Але рішення іти з пророком Джозефом до Міссурі не обов’язково було одноразовою, остаточною або негайною відповіддю на запитання “Хто разом з Богом?” Святим часто й неодноразово траплялася нагода показати цю відповідь, коли доводилося долати розумове і фізичне виснаження, іти вперед, незважаючи на криваві мозолі на ногах, погану їжу й брудну воду, безліч розчарувань, розколи і бунти в самому таборі і через зовнішні загрози від хижих звірів.
Час показати її наступав у подіях і негараздах кожної години, кожного дня і кожного тижня. То було великим поєднанням багатьох, на перший погляд, незначних рішень і вчинків у житті тих відданих святих, які дали остаточну відповідь на запитання: “Хто разом з Богом?”
Як перевірка і відбір, які відбулися в житті учасників Табору Сіону, стали підготовкою? Цікаво, що вісім братів, покликаних до Кворуму Дванадцятьох Апостолів у 1835 році, а також всі сімдесятники, покликані в той самий час, були ветеранами Табору Сіону. На зборах, які проводилися після покликання сімдесятників, пророк Джозеф Сміт проголосив:
“Брати, дехто з вас сердиться на мене, тому що ви не були в бою в Місссурі. Але хочу вам сказати, що Бог не хотів, аби ви вступали в бій. Він не міг організувати Своє царство за допомогою дванадцятьох чоловіків, які мали відкрити двері євангелії народам на землі, і сімдесяти чоловіків, які під їхнім керівництвом мали виконувати певні завдання, якби Він не вибрав їх з-поміж чоловіків, які запропонували своє життя і які принесли таку саму жертву, як і Авраам.
А тепер Господь має Своїх Дванадцятьох і Своїх Сімдесятьох, і будуть покликатися інші кворуми сімдесятників”5.
Дійсно, Табір Сіону був очищувальним вогнем для всіх добровольців загалом і для багатьох майбутніх керівників Господньої Церкви зокрема.
Досвід, здобутий добровольцями в Господньому війську, також був підготовкою для більш масивного переселення членів Церкви у майбутньому. Понад 20 учасників Табору Сіону стали капітанами і лейтенантами під час двох великих переходів—перший відбувся через 4 роки і охопив переселення від 8000 до 10000 людей з Міссурі до Іллінойсу6, а другий—через 12 років,—став великим переселенням на захід приблизно 15000 святих останніх днів з Іллінойсу до Солоного озера та інших долин Скелястих гір. Як підготовче навчання Табір Сіону мав величезну цінність для Церкви. 1834 рік був часом, щоб показати і підготуватися до 1838 і 1846 років.
Кожен з нас окремо і сім’ями також пройде перевірку, відбір і підготовку, як це сталося з членами Табору Сіону. Писання і вчення Братів містять багато обіцянь того, що коли ми віримо в Господа Ісуса Христа, укладаємо, шануємо і пам’ятаємо священні завіти і виконуємо Божі заповіді, то все це зміцнить нас, аби ми були готові до випробувань і перевірок земного життя, що постануть перед нами, змогли їх подолати й навчатися з них.
Провідники Господньої Церкви чітко визначили кілька колективних або загальних випробувань, через які ми можемо проходити в наші дні й у цьому поколінні. Будучи Президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) у 1977 році здійняв свій пророчий голос застереження під час зборів регіональних представників. Зараз я наведу велику цитату з послання Президента Бенсона і пропоную вам зосередити свою увагу на його своєчасній пораді:
“Кожне покоління має свої випробування і свою можливість відстоювати себе і доводити свою правоту. Чи хочете знати, яким буде одне з наших найскладніших випробувань? Послухайте слова застереження Бригама Янга: “Мої найбільші переживання за цей народ пов’язані з тим, що вони розбагатіють у цій країні, забудуть Бога і Його народ, розжиріють і самі залишать Церкву й підуть до пекла. Цей народ знесе напади, пограбування, бідність і різного виду переслідування й залишиться вірним. Але найбільше я боюся, що вони не знесуть багатства”.
Президент Бенсон продовжує: “Здається, що нам випали найважчі з усіх випробувань, бо сили зла маскуються все краще й діють все розумніше. Вони здаються менш загрозливими і їх все важче виявити. В той час як кожна перевірка на праведність включає боротьбу, ця перевірка навіть не здається перевіркою, не вимагає боротьби, тому може бути найоманливішою з усіх перевірок.
Чи знаєте ви, що мир і процвітання можуть зробити з людьми—вони можуть їх приспати. Книга Мормона застерігає нас про те, як Сатана в останні дні непомітно вестиме нас у пекло. Господь має на землі певну кількість потенційних духовних гігантів, яких Він тримав упродовж шести тисяч років, аби вони допомогли переможно будувати царство, а диявол намагається їх приспати. Супротивник знає, що він, імовірно, не матиме великого успіху, якщо спонукатиме їх до здійснення багатьох великих і огидних гріхів. Тож він хоче їх занурити в глибокий сон, подібно до Гулівера, у той же час зв’язуючи їх маленькими незначними гріхами бездіяльності. А на що спроможний сплячий, нейтралізований, недієздатний велетень у ролі провідника?
У нас надто багато потенційних духовних велетнів, які мають енергійніше розбудовувати свої домівки, царство і країну. У нас є багато таких, які вважають себе хорошими чоловіками і жінками, але їм треба бути хорошими для певної мети—сильними патріархами, відважними місіонерами, доблесними працівниками у сфері сімейно-історичної та храмової роботи, відданими патріотами, активними членами кворумів. Одним словом, нас необхідно струснути і розбудити від духовної сплячки”7.
Уявіть, що добробут, процвітання і легкість у наші дні можна порівняти або навіть вважати більшим випробуванням за переслідування і фізичні труднощі, які випали святим, що добровільно згодилися іти з Табором Сіону. Як описував пророк Мормон у своєму надзвичайному підсумку циклу гордовитості в 12 розділі книги Геламана:
“І таким чином ми можемо бачити віроломність, а також нестійкість сердець дітей людських; так, ми можемо бачити, що Господь у Його великій безкінечній великодушності благословляє і дає процвітання тим, хто покладає довіру на Нього.
Так, і ми можемо бачити в той самий час, коли Він дає процвітання Своїм людям, так, збільшуючи їхні поля, їхні отари, і їхні стада, і їхнє золото, і срібло, і всілякі коштовності кожного виду і роду; зберігаючи їхнє життя і визволяючи їх від рук їхніх ворогів; помʼякшуючи серця їхніх ворогів, щоб вони не оголошували воєн проти них; так, і в цілому роблячи все заради добробуту і щастя Свого народу; так, тоді настає час, коли вони камʼяніють серцями своїми і забувають Господа Бога свого, і топчуть під ногами Святого—так, і все через їхній спокій і їхнє надзвичайно велике процвітання (Геламан 12:1–2).
Я хочу, щоб ви звернули увагу на останню фразу в останньому вірші: “і все через їхній спокій і їхнє надзвичайно велике процвітання”.
Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) також навчав про випробування, яке поширюється на всіх нас у цей час: “У цю добу ми проходимо перевірку, ми проходимо випробування, ми долаємо кілька найважчих перевірок і ймовірно не усвідомлюємо, наскільки важкими є ті випробування, через які проходимо. Раніше були вбивства, напади зловмисників, святих виганяли з їхніх будинків. Їх виганяли в пустелю, де вони голодували, і страждали, і замерзали. Вони прийшли сюди, в цю благословенну землю. Ми—спадкоємці того, що вони дали нам. Але що ми робимо з цим спадком? Сьогодні ми купаємося в розкошах, таких розкошах, яких ще не було за всю історію світу. Мабуть це і є найсуворішим випробуванням з усіх випробувань, яке ми мали в історії Церкви”8.
Ці учення сучасних і давніх пророків про перевірки й випробування останніх днів звучать резонно й урочисто. Але вони не повинні пригнічувати, і нам не слід боятися. Бо тих, у кого є очі, щоб бачити, й вуха, щоб чути, духовні застереження спонукають бути все більше пильними. Ми з вами живемо у “день попередження” (УЗ 63:58). І оскільки ми отримували й будемо отримувати застереження, нам необхідно бути такими, як наставляв апостол Павло: “пильн[ими] з повною витривалістю” (Eфесянам 6:18). Коли ми пильні й готові, тоді нам дійсно немає чого боятися (див. УЗ 38:30).
Хто разом з Богом? Настав час показати, що і розумом, і серцем ми готові прийняти ці натхненні застереження й діяти відповідно. Настав час показати, що ми пильні й готуємося протистояти випробуванням останніх днів, якими є багатство і гординя, процвітання і спокій, жорстокосердя й забування про Господа, Бога нашого. Зараз настав час показати, що ми будемо вірними в усі часи і в усьому, що нам довірили наш Небесний Батько і Його Улюблений Син—і що ми будемо дотримуватися заповідей Божих та будемо ходити в праведності перед Ним (див. Aлма 53:20–21).
Урок, засвоєний завдяки спостереженню за Братами, навчанню від них та слідуванню за ними
Міцні святі в Господньому війську мали благословення спостерігати за Братами, навчатися від них і йти за ними. І сьогодні приклад і вірність відданих членів Табору Сіону може приносити нам велику користь.
У відповідь на пораду Парлі П. Пратта у квітні 1834 року Уілфорд Вудрафф поїхав до Кертленда, шт. Огайо, щоб приєднатися до Табору Сіону. Розповідь брата Вудраффа про перші збори з пророком Джозефом Смітом дуже повчальна для всіх нас:
“Ось уперше в моєму житті я зустрівся з нашим улюбленим пророком Джозефом Смітом і розмовляв з ним, з цим чоловіком, якого Бог обрав, щоб передавати Його одкровення у ці останні дні. Моє перше враження не задовольнить тих, хто має упереджене уявлення, притаманне обмеженому розумінню, про те, яким пророк має бути і як він має виглядати. Воно могло б похитнути віру певних людей. Я застав його в той час, коли він разом зі своїм братом Гайрумом стріляв з пістолетів по мішені. Коли вони перестали стріляти, мене представили брату Джозефу, і він дуже приязно потиснув мені руку. Він запросив мене зупинитися в його домі під час перебування в Кертленді. Я з великою радістю прийняв це запрошення, і час, проведений з ним, став великою підтримкою і благословенням для мене”9.
Мені впало у вічі, що брат Вудрафф, який мав можливість певний час жити в домі пророка і, безсумнівно, мав надзвичайну нагоду спостерігати його в повсякденному житті, був благословенний очима, які бачили більше, ніж це “упереджене уявлення, притаманне обмеженому розумінню, про те, яким пророк має бути і як він має виглядати”. Такі хибні поняття затьмарюють бачення багатьох у сьогоденному світі, як у відновленій Господній Церкві, так і поза нею.
Після того як у 2004 році мене було покликано служити у Кворумі Дванадцятьох Апостолів, моє бачення того, як спостерігати за Братами, навчатися від них і йти за ними, кардинально змінилося. Зараз я щодня бачу індивідуальність, відмінність уподобань і благородство характерів провідників цієї Церкви. Є люди, яких земні обмеження й недоліки Братів непокоять і зменшують у них віру. Як на мене, ці недосконалості сприяють зміцненню віри. Відкритий Господом взірець управління в Його Церкві передбачає людську слабкість і враховує її вплив. Для мене є справжнім дивом бачити, як Господь здійснює Свою волю через Своїх служителів, незважаючи на недоліки й недосконалості Його обраних провідників. Ці чоловіки ніколи не заявляли, що є досконалими, і такими не є. Але безсумнівно, що вони покликані Богом.
Уілфорд Вудрафф, будучи в чині священика, увійшов у штат Міссурі з Господнім військом і пізніше заявляв, уже служачи членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ми здобули досвід, який ніколи не змогли б здобути в інший спосіб. Ми мали привілей … пройти тисячу миль з [пророком] і бачити, як на нього впливає Дух Божий, як він отримував одкровення від Ісуса Христа і як виповнювалися ті одкровення. … Якби я не пішов з Табором Сіону, мене б тут сьогодні не було”10.
В останню неділю квітня 1834 року Джозеф Сміт запросив кількох провідників Церкви звернутися до добровольців Табору Сіону, які зібралися в приміщенні школи. Після того як брати виступили, пророк підвівся і сказав, що те навчання його зміцнило. Потім він пророкував:
“Я хочу сказати вам перед Господом, що про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж дитя, яке сидить на колінах своєї матері. Ви не усвідомлюєте цього. … Сьогодні ви бачите тут лише жменьку священства, але ця Церква заповнить Північну і Південну Америку—вона заповнить весь світ”11.
Чоловіки, такі як Бригам Янг, Гебер Ч. Кімбол, Орсон Пратт і Уілфорд Вудрафф того вечора слухали пророка і багато навчалися від нього, а з плином років допомагали у здійсненні цього пророцтва. Які славетні можливості мали ці чоловіки—спостерігати за пророком, навчатися від нього і йти за ним.
Важливо, щоб усі ми пам’ятали, що можемо навчатися не лише завдяки повчанням Братів, але і на прикладі їхнього життя. З огляду на величне бачення майбутнього зростання Церкви, яке озвучив пророк Джозеф Сміт, давайте зараз розглянемо силу його особистого прикладу у виконанні повсякденних і буденних, але таких необхідних справ. Джордж А. Сміт у своєму щоденнику описав реакцію пророка на щоденні випробування під час походу до Міссурі.
“Пророк Джозеф повною мірою розділяв усі навантаження впродовж усього переходу. Крім того, що він дбав про забезпечення Табору й здійснював керівництво, більшість часу він ішов пішки і, як і у всіх інших, його збиті ноги боліли від кривавих мозолів. … Але упродовж усього переходу він ніколи не ремствував і не скаржився, в той час як більшість чоловіків у Таборі скаржилися йому на біль у пальцях ніг, натерті до мозолів ступні, довгі переходи, скромний запас продовольства, погану якість хліба, недоброякісне кукурудзяне борошно, прогіркле масло, надто концентрований мед, несвіжий бекон і сир та інше. Навіть собака не міг загавкати без того, щоб деякі чоловіки відразу ж не поскаржилися Джозефу. Якщо вони розбивали табір біля джерела з поганою водою, це спричиняло майже бунт; хоча ми були Табором Сіону, багато з нас не молилися, не були вдумливими, легковажили, не дослухалися до порад, були нерозумними або диявольськими, і ми цього не знали. Джозеф мав терпіти нас і наставляти, як дітей”12.
Джозеф був великим прикладом принципу, якого навчав Алма: “Бо проповідник не був кращим за слухача, і також учитель не був ні в чому кращим за учня; … і вони всі трудилися, кожна людина згідно зі своїми силами” (Aлма 1:26).
З часу покликання генеральним авторитетом я намагався спостерігати і навчатися, як деякі з моїх Братів справляються зі старінням організму або невідступними труднощами, спричиненими фізичними обмеженнями і постійним болем. Ви не можете знати й ніколи не дізнаєтеся про особисті і беззвучні страждання, які переживають деякі з тих чоловіків під час свого привселюдного служіння, яке вони здійснюють від усього серця, всією міццю, розумом і силою. Служачи і спостерігаючи за Президентом Гордоном Б. Хінклі (1910–2008), президентом Джеймсом Е. Фаустом (1920–2007), старійшиною Джозефом Б. Віртліном (1917–2008), президентом Бойдом К. Пекером (1924–2015), старійшиною Л. Томом Перрі (1922–2015), старійшиною Річардом Г. Скоттом (1928–2015) та багатьма іншими товаришами в апостольському служінні я по праву можу чітко і авторитетно проголосити, що брати, з якими я служу, є воїнами—благородними й високодуховними воїнами—в істинному і найдивовижнішому сенсі цього слова! Їхнє терпіння, наполегливість і відвага дають їм сили “просуватися вперед з непохитною вірою в Христа” (2 Нефій 31:20), що є гідним наслідування.
Президент Лі застерігав про ще одне випробування, яке поширюється на всіх нас і яке стає все складнішим у цьому поколінні: “Зараз ми проходимо ще одну перевірку—період, який можна назвати хитромудрістю. Це час, коли є багато розумних людей, які не бажають слухати смиренних пророків Господа. … Це досить сувора перевірка”13.
Перевірка на хитромудрість іде поруч з перевіркою на заможність. Як важливо для кожного з нас спостерігати за Братами, навчатися від них і йти за ними.
“Хто разом з Богом?” Зараз настав час це виявити, слухаючи й виконуючи поради сучасних апостолів і пророків, покликаних Богом у ці останні дні, щоб наглядати за Його роботою на землі та скеровувати її. Зараз настав час показати, що ми віримо в те, що Боже “слово не минеться, але все буде здійснено, чи [Його] власним голосом, чи голосом [Його] слуг, все одно” (УЗ 1:38). Зараз настав час це показати. Час вже настав!
Наш власний Табір Сіону
У певний момент нашого життя ми отримаємо запрошення іти з нашим особистим Табором Сіону. Час запрошення буде різним, і окремі труднощі, які зустрінуться на нашому шляху, будуть відрізнятися. Але наша постійна і послідовна відповідь на це неминуче покликання зрештою буде відповіддю на запитання “Хто разом з Богом?”
Час показувати це—зараз, сьогодні, завтра і завжди. Тож завжди пам’ятаймо як поєднуються уроки перевірки, відбору і підготовки зі спостереженням за Братами, навчанням від них та наслідуванням їхнього прикладу.