Старий сімейний альбом: Сила сімейних історій
Автор живе у Нью-Йорку, США.
Спадок моїх предків живе в мені, постійно змінюючи життя на краще.
Одного літнього ранку перед Другою світовою війною мій прадідусь прокинувся, як і завжди—до сходу сонця. Він вийшов з дому, пішов на пагорб, що височів над зеленою долиною і його селом в Румунії, сів на траву, вкриту ранковою росою, і занурився у свої думки—ті думки, що вже певний час не полишали його. Освічена людина з великим серцем та допитливим розумом, він любив і поважав кожного у селі.
Коли сонце зійшло, він пішов додому і зізнався своїй дружині, що йому було б цікаво побачити, яким буде його похорон, і він хотів би провести тренувальний похорон. Він встановив дату, придбав труну, найняв священика та професійних плакальниць і купив усе, що необхідно за православною традицією. Потім настав день тренувального похорону. Посеред села накрили столи для поминального обіду, сім’я одягнулася в чорне, прийшов священик, мій прадідусь лежав у труні, поправляючи подушку, щоб йому було зручніше дивитися, і траурна процесія рушила. По закінченні церемонії все село запросили на обід, і мій прадід здійснив свою мрію—потанцювати на власному похороні. Він прожив ще 20 років, часто перевіряючи, чи його труна все ще підходить йому.
Не лише імена та дати
Я ніколи не зустрічався зі своїм прадідусем, але його історія завжди була моєю улюбленою. Її мені переказали дідусь та бабуся. Кожного дня мої дідусь та бабуся розповідали мені та моїм братам і сестрам історії про наших предків: звідки вони родом, якими вони були, про їхні цінності, мрії та надії. Кожної неділі після обіду мої дідусь та бабуся брали наш сімейний альбом і на кожній перегорнутій сторінці історії оживали й серця єдналися разом в килим любові, який простирається на шість поколінь. Це були не просто старі фотографії з іменами та датами, написаними на звороті. За кожним обличчям був батько або мати, син або дочка, брат або сестра, і таким чином їхній спадок, разом з іншими сімейними традиціями, переходив до мене.
Сила в часи випробувань
Коли мені виповнилося 19 років, мої батьки й більшість близьких родичів померли, і багатощо з того майна, яке я успадкував, було або втрачене, або вкрадене. І все ж є одна річ, яку ні час, ні стихійні лиха, ні навіть смерть не можуть знищити: той місточок, збудований кожним членом моєї сім’ї, що поєднує минуле, теперішнє і майбутнє. Завдяки їхній старанності, нитка, яка поєднує серця членів моєї сім’ї, дала мені силу подолати важкі обставини.
Коли батьки, дідусі та бабусі померли, я відчував такий глибокий сум, що не знав, як зможу жити далі. Я мав благословення відчувати їхній вплив з-за завіси, і це допомогло мені здобути сильне свідчення про план спасіння, життя після смерті, а пізніше—про храмові обряди, які є такими необхідними для нашого спасіння. Я ніколи не зустрічався зі своїми прадідусями та прабабусями і більшістю тіток та дядьків, але кожного разу, коли я беру старий сімейний альбом з їхніми фотографіями, я бачу себе в їхніх очах. Я є тим, ким є, завдяки всім тим, хто жив до мене. Їхній досвід і мудрість допомогли сформувати мій характер і скерували мене у житті.
Одним з найбільших дарів, який я отримав від своєї сім’ї з раннього дитинства, є знання своєї сімейної історії та переконання, що я є ланкою, яка поєднує минуле і майбутнє. Я також знаю, що я прийшов на землю, аби прожити свою історію—дослідити, пережити й плекати її. Саме знання моєї сімейної історії підтримує мене упродовж всіх життєвих випробувань.
Я часто думаю про членів моєї сім’ї, які перебувають по той бік завіси, і про жертви, на які вони пішли, аби я мав краще життя. Я думаю про храмові обряди, які дають нам можливість одного дня знову бути разом сім’єю. І я думаю про Спокуту мого Спасителя, Який зробив усе це можливим. Він сплатив ціну, аби ми могли жити. За це ми Його любимо і поклоняємося Йому з вдячністю—сьогодні й навіки.