Вірш
Коли я була дитиною, то знайшла вірш на сторінці буклету, розірваного кимось і кинутого на тротуар. Я зростала в бідному районі й була дуже самотньою, але розрадою для мене були три речі: книги, кінофільми за участю Елвіса Преслі й поезія. Я любила поезію. Вона будила в мені щось, чого я не могла зрозуміти. Я не могла описати цього словами. Зацікавившись віршем, я підняла його і забрала додому.
Протягом наступних років я читала той вірш щодня, іноді по кілька разів на день. Сидячи у класі, переходячи з кабінету в кабінет, сидячи самотньо під час перерви, я помічала, що уривки вірша приходять мені на пам’ять. Я ніколи не вчила віршів напам’ять, але цей вірш був особливим. У ньому було щось таке, що промовляло до мене й зворушувало мене.
Та в душі немовби шепіт
Відчував я знов і знов:
Ти лиш гість на цій планеті,
Ти з небес сюди зійшов!
Я завжди відрізнялася від інших дітей. Часом мені здавалося, що десь далеко у мене є інший дім, і якщо я дійсно спробую, то зможу його згадати. Вірш будив у мені ці почуття. Часом я виймала його з шухляди й читала. Я ставила собі питання: скільки є у світі людей, таких як я, і чи зможу коли-небудь їх зустріти.
Я зійшов у світ цей грішний
Стати тут Твоїм святим.
Я отримав тіло ніжне
І забув небесний дім.
Уявіть моє здивування, коли через багато років, я, ще будучи зацікавленою Церквою, сиділа на своїх перших причасних зборах, відкрила книгу гімнів на вказаній сторінці й побачила вірш, який знайшла багато років тому. Музичне аранжування було іншим від того, яке я наспівувала собі, коли не могла заснути або коли прокидалася серед ночі в сльозах, але я розпізнавала навіть ноти, що линули з-під клавіш піаніно.
У небеснім світлім краї
Ти, мій Батьку, маєш дім.
Серце тужить і скучає
За далеким домом тим.
У той час як усі співали “У небеснім світлім краї” (Гімни, № 180), я могла лише сидіти і плакати, знаючи, що Бог дав мені цей вірш, коли я була ще дитиною.
В тих піднесених хоромах
При Тобі мій дух зростав,
І колиску невагому
Ти, мій Батьку, колисав.
Сидячи на причасних зборах, я слухала, як зібрання співає мій вірш і знала, що знаходжуся на правильному шляху. Я знала, що те, чого навчали місіонери, було істинним. Я знала, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це єдина істинна Церква Бога на землі. Отже, коли я стала на коліна і запитала Бога, чи правильно чиню перед Ним, христячись і конфірмуючись у Церкві, то не була здивована, що відповідь була ствердною.
Після трьох тижнів навчання зі старійшиною Уолкером і старійшиною Уіттекером, старійшина Уолкер занурив мене у води хрищення. Я була омитою і чистою, чистішою, ніж коли-небудь була чи навіть мріяла бути. Разом з цими старійшинами та іншими носіями священства, які, ставши в коло, конфірмували мене членом Церкви, був мій перший єпископ, чоловік, якій відповів на мій телефонний дзвінок з проханням, щоб до мене прийшли місіонери.
Я чула слова мого улюбленого вірша як приємний приспів, що ніжно лунав і поєднував мене з кожною людиною, яку я зустрічала, і з кожною подією, яка привела мене до Церкви— слова, що торкнулися мого неспокійного серця, яке прагнуло знову почути про свого Небесного Батька.
Батьком звав Тебе одвічно,
Хоч не знав, чому це так —
Тільки згодом Дух засвідчив
Про дитинство в небесах.