Засвоєння Божого закону

Патриція Р. Джоунс “Це буде 10-й віз сіна,—гукнув Девіду батько.— Під’їжджай туди, на вище місце”. Юний Девід О. Маккей поглянув через поле, куди показував батько. Сіно, яке вони зібрали у перші дев’ять возів сіна, було нижчої якості. Девід знав, що його батько мав на увазі, бо десятий віз найкращого буде відправлено до комори єпископа як сплата десятини. Але він не розумів, чому вони не могли дати Господу таке ж сіно, яке збирали.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі” (Малахія 3:10).

Ґрунтується на справжніх подіях

Девід звернувся до батька: “Ні, давай зберемо те сіно, яке до нас найближче”.

Батько Девіда не відповів. Девід уже збирався повторити сказане, але побачив, що батько повернувся і йде прямо до нього. Раптом вітерець на полі ущух, і сонце почало палити немилосердно. Девід утер піт з лоба й шиї. Він знав, що батько не йшов через поле для того, щоб поплескати його по спині за таку різку відповідь. Він іде, щоб переконатися, що Девід щось зрозумів.

“Ні, Девіде,—батько промовляв суворо, але його спокійний голос привернув ще більшу увагу Девіда.— Цей десятий віз, і він буде накращим, не є надто хорошим для Бога”. Батько Девіда пильно дивився синові в обличчя, щоб переконатися, що той його слухає. Потім він повернувся і пішов.

Девіду підступив клубок до горла, але він подолав це почуття і спрямував коней на вище місце. Навантажуючи скошене сіно на віз, він почав думати про те, чого батько намагався навчити його. Хоча він і знав, що десятина—це закон, такий самий як послух і жертва, однак Девід хотів на перше місце поставити особисті потреби. Але Бог наказав брати перворідних від отар—найкращих—і приносити Йому (див. Повторення 12:6).

“Мій батько віддає Богові найкраще, а ми отримуємо краще з того, що залишається,—думав Девід.— Можливо, таким чином Господь і стає центром наших думок і нашого життя”.

Іноді Девід спостерігав, як мати сплачує гроші як десятину. Замість того, щоб тратити гроші на необхідне, а потім сподіватися, що залишку вистачить і на десятину, вона негайно відсилала гроші для десятини єпископу, а потім розпоряджалася тим, що залишилося. Найперше і найкраще завжди віддавалося Богові.

Девід скерував віз із сіном на курну дорогу і поїхав до комори єпископа. Він в’їхав у двір і розвантажив сіно. Для батька було жертвою віддати найкраще сіно Господу, але Девід знав, що батько не міг зробити по-іншому. Він хотів віддати найкраще Господу, так само, як Небесний Батько віддав Свого досконалого Сина за світ.

Коли Девід повернув коней, щоб їхати додому, його сповнило хороше відчуття. Він був радий, що батько навчив його закону десятини. Цей урок він запам’ятав на все життя.

Адаптовано з Учення Президентів Церкви: Девід О. Маккей (2005), xv. Президент Маккей (1873–1970) служив дев’ятим Президентом Церкви з 1951 по 1970 рр.

“Сплата десятини є підтвердженням того, що ми прийняли закон жертвування. Вона також готує нас до закону посвячення та інших вищих законів целестіального царства”.

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Tithing,” Ensign, May 1994, 34.