Класика євангелії
Причастя і жертва
Девід Б. Хейт народився 2 вересня 1906 р. в Окленді, шт. Айдахо, в сім’ї Гектора К. та Клари Таттл Хейтів. 4 вересня 1930 р. він одружився з Рубі Олсон у Солт-Лейкському храмі. Перш ніж його було покликано генеральним авторитетом, він був успішним бізнесменом у сфері роздрібної торгівлі, служив мером в Пало-Альто, шт. Каліфонія, і був президентом Шотландської місії. Його було висвячено апостолом 8 січня 1976 р. Помер Девід Б. Хейт 31 липня 2004 р. у віці 97 років.
Шість місяців тому на квітневій генеральній конференції я не міг виступати, бо одужував після серйозної операції. Моє життя було врятовано, і зараз я маю нагоду подякувати за благословення, втіху і готовність допомагати братам з Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох та іншим чудовим колегам і друзям, які зробили для мене так багато і присвячували моїй любій дружині Рубі та всій моїй сім’ї свій час, увагу і молитви. …
У той вечір, коли мені стало погано, я знав, що це щось дуже серйозне. Події розгорталися швидко: біль був дуже сильний, моя дружина Рубі телефонувала лікарю і членам сім’ї, а я стояв на колінах, обпершись об ванну, шукаючи опори і допомоги, і сподівався, що біль стихне. Я молився до Небесного Батька, щоб Він зберіг моє життя і дав мені трохи більше часу для виконання Його роботи, якщо на те Його воля.
Усе ще молячись, я почав втрачати свідомість. Сирена швидкої допомоги—це був останній спогад перед втратою свідомості. У такому стані я перебував протягом кількох наступних днів.
Страшний біль і метушня людей відступили. Тепер я перебував у спокійному, тихому місці. Все було безтурботним і мирним. Я розрізнив двох осіб, які стояли на певній відстані на пагорбі. Одна особа стояла вище, ніж інша. Я не міг роздивитися рис обличчя. Людина, що стояла вище, вказувала на щось, чого я не міг бачити.
Я не чув голосів, але усвідомлював, що знаходжуся у присутності й оточенні святого. Протягом наступних годин і днів мій розум знову і знову був вражений вічною місією і піднесеним станом Сина Людини. Я свідчу вам, що Він є Ісусом Христом, Сином Божим, Спасителем усіх, Викупителем усього людства, Подавцем безмежної любові, милості і прощення, Світлом і Життям для світу. Я знав цю істину й раніше. Я ніколи не ставив її під сумнів і не вагався. Але тепер, завдяки впливу Духа на моє серце і душу, я знаю ці божественні істини у найнезвичайніший спосіб.
Перед моїм поглядом промайнуло все Його земне служіння: Його хрищення, те, як Він навчав, зцілював хворих і кульгавих, неправедний суд над Ним, Його розп’яття, воскресіння і вознесіння. Потім перед моїм внутрішнім зором пронеслися сцени Його земного служіння з вражаючими подробицями, які є підтвердженням того, що очевидці описали в Біблії. Я також навчався, і очі мого розуміння було відкрито Святим Духом Божим, щоб я міг сприйняти багато всього.
Спочатку я побачив Спасителя і Його апостолів у верхній кімнаті напередодні зради. Після пасхальної вечері Він давав настанови і готував причастя Господньої вечері для Своїх найближчих друзів як нагадування про те, що Він віддає себе в жертву. Це було так вражаюче змальовано—вражаюча любов Спасителя до кожного з нас. Я сам бачив, з якою чуйністю Він ставився до таких важливих деталей, як омовіння вкритих порохом ніг апостолів, як Він ламав і благословляв паляницю темного хліба і благословляв вино. Потім була неприємна сцена викриття того, хто зрадить Його.
Він пояснив, чому Юда пішов, а потім розповів усім іншим про події, які невдовзі настануть.
Потім була урочиста проповідь Спасителя, коли Він сказав одинадцятьом: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!” (Іван 16:33).
Наш Спаситель молився до Свого Батька і визнав, що Батько є джерелом Його повноважень і сили. Він є Тим, хто дасть вічне життя всім гідним.
Він молився: “Життя ж вічне—це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”.
Потім Ісус із благоговінням додав:
“Я прославив Тебе на землі,—довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати.
І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав” (Іван 17:3–5).
Він благав не лише про учнів, яких покликав зі світу, які були вірними своєму свідченню про Нього, “а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене” (Іван 17:20).
Коли вони заспівали гімн, Ісус з одинадцятьма пішов на Оливну гору. Там, у саду, неосяжним для нас чином Спаситель узяв на Себе тягар гріхів усього людства—від Адама до кінця світу. Його страждання в саду, згідно з розповіддю Луки, були такими сильними, що “піт Його став немов краплі крови, що спливали на землю” (Лука 22:44). Він страждав від болю, і жодна людина не в силах була б знести такого тягаря. У ту годину страшних мук наш Спаситель подолав усю силу Сатани.
Уславлений Господь дав Джозефу Сміту через одкровення цю настанову для всіх людей:
“Отже, Я наказую тобі покаятися. …
Бо… Я, Бог, вистраждав… за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються; …
Таким стражданням, яке змусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою,…
Отже, Я наказую тобі знову покаятися, щоб не впокорив Я тебе Моєю всемогутньою силою; і зізнатися у своїх гріхах, щоб не страждати тобі від тих покарань” (УЗ 19:15–16, 18, 20).
Протягом тих днів, коли я перебував у стані непритомності, мені було дано даром Святого Духа більш досконале розуміння Його місії. Мені також було дано більш повне розуміння того, що означає застосовувати в Його ім’я повноваження з метою розкриття таємниць царства небесного для спасіння всіх вірних. Моя душа знову і знову вивчала події зради, неправедного суду, бичування плоті Того, хто належить до Божества. Я бачив, як важко Йому було підніматися на гору, яким знесиленим Він був, несучи хрест. Потім Його розіп’яли на хресті, поклавши на землю, щоб молотком забити грубі цвяхи в Його руки, зап’ястя і ноги, аби Його тіло трималося, поки Він висітиме на хресті для публічного огляду.
Розп’яття—страшна і болісна смерть, яку Він перестраждав,—було вибрано від початку. Через ту страшну смерть Він зійшов нижче усього, як це записано, щоб через Його Воскресіння Він піднявся на висоту (див. УЗ 88:6).
Ісус Христос помер у прямому розумінні, як і всі ми помремо. Його тіло лежало в гробниці. Безсмертний дух Ісуса, обраного Спасителя людства, відвідав міріади духів, які пішли зі смертного життя, маючи різну ступінь праведності відповідно до Божих законів. Він навчав їх “славетній новині про викуплення від пут смерті і про можливе спасіння,… що було складовою заздалегідь призначеного і унікального служіння нашого Спасителя людській сім’ї”1.
Я не можу навіть наближено передати той глибокий вплив, який ці сцени справили на мою душу. Я відчуваю їхнє вічне значення і усвідомлюю, що “ніщо в усьому плані спасіння ніяким чином не можна порівняти з важливістю тієї виняткової події—спокутної жертви нашого Господа. Це найважливіша, унікальна з усіх подій, що відбулися упродовж усієї історії створеного світу; це—фундамент із каменю, на якому стоїть уся євангелія і все інше”2, як про це було проголошено.
Батько Легій навчав свого сина Якова і нас у наш час:
“Отже, викуплення приходить у Святому Месії і через Нього; бо Він сповнений благодаті й правди.
Послухайте, Він віддає Себе в жертву за гріх, щоб задовольнити закон повною мірою для всіх тих, хто має скрушене серце і упокорений дух; і більше ні для кого не можна буде задовольнити закон повною мірою.
Отже, як важливо звістити жителів землі, аби вони могли знати, що жодна плоть не може жити в присутності Бога інакше, як тільки через діяння, і милість, і благодать Святого Месії, Який віддав Своє життя у плоті і знов повернув його силою Духа для того, щоб принести воскресіння мертвим, будучи першим з тих, хто воскресне.
Отже, Він первісток Богові, оскільки Він буде посередником для всіх дітей людських; і ті, хто вірять у Нього, будуть спасенні” (2 Нефій 2:6–9).
Найважливіша частина поклоніння на причасних зборах—це священний обряд причастя, бо він дає можливість зосередити наш розум і серце на Спасителі та Його жертві.
Апостол Павло застерігав перших святих, щоб вони не їли хліб і не пили з чаші Господа недостойно (див. 1 Коринтянам 11:27–30).
Сам Спаситель наставляв нефійців: “Бо хто б не їв і пив від моєї плоті й крові недостойно, [накликає] прокляття для Своєї душі” (3 Нефій 18:29).
Той, хто гідно приймає причастя, перебуває в гармонії з Господом і входить з Ним у завіт завжди пам’ятати Його жертву за гріхи світу, взяти на себе ім’я Христа і завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей. Спаситель обіцяє, що якщо ми так будемо чинити, ми будемо мати Його Дух з нами, і, залишаючись вірними до кінця, ми зможемо успадкувати вічне життя.
Наш Господь дав одкровення Джозефу Сміту, що “немає дара більшого за дар спасіння” (УЗ 6:13), а складовою плану спасіння є обряд причастя як постійне нагадування про спокутну жертву Спасителя. Він дав настанову, що “доцільно, щоб Церква часто зустрічалася разом, щоб причащатися хлібом і вином у пам’ять Господа Ісуса” (УЗ 20:75).
Безсмертя приходить до всіх нас як вільний дар лише через благодать Божу і не потребує праведних вчинків. Однак вічне життя є нагородою для послушних законам та обрядам Його євангелії.
Я свідчу всім вам, що наш Небесний Батько дійсно виконує наші праведні бажання. Додаткове знання, яке я отримав, справило глибокий вплив на моє життя. Дар Святого Духа—це безцінний здобуток, що відкриває двері для поглибленого знання про Бога і вічну радість.
З виступу на жовтневій генеральній конференції 1989 р.; використання великої літери і пунктуацію узгоджено з новими правилами.