Щоб вони завжди пам’ятали Його

Старійшина Клаудіо Р. М. Коста

Сімдесятник

Зображення

Official portrait of Elder Claudio R. M. Costa of the Presidency of the Seventy, 2010. Released from the Presidency of the Seventy and called as the Brazil area president effective 1 August 2011.

Мені подобається вивчати і обмірковувати життя Того, Хто віддав усе заради мене і всіх нас.

Мені подобається пісня Початкового товариства, де сказано:

О, розкажи, як Спаситель жив в давні дні.
Більше про Нього хотілось знати мені.
Як на землі Він дива чинив,
Зцілював хворих, морем ходив1.

Я вірю, що започаткування традиції розповідати історії про Ісуса нашим дітям і сім’ям є дуже особливим способом дотримуватися святості Суботнього дня в наших домівках.

Це, безсумнівно, принесе в нашу домівку особливий дух і надасть нашій сім’ї приклади від самого Спасителя.

Мені подобається вивчати і обмірковувати життя Того, Хто віддав усе заради мене і всіх нас.

Мені подобається читати уривки з Писань, де описано Його безгрішне життя, і, прочитавши в Писаннях про події, що сталися з Ним, я заплющую очі та намагаюся уявити собі ці священні миті, які мене навчають і духовно зміцнюють.

Миті, такі як:

Коли Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом і до нього промовив: “Піди, умийся в ставку Сілоам”². І той чоловік послухався, і вмився, і вернувся видющим.
Коли Він зцілив жінку, яка була хворою на кровотечу і доторкнулась до краю одежі Його, вірячи, що просто торкнувшись Його вона буде зцілена³.
Коли Він явився Своїм учням, йдучи по морю⁴.
Коли Він йшов з учнями по дорозі в Еммаус і відкрив їм розуміння Писань⁵.
Коли Він явився народу тут, на Американському континенті, і сказав їм підійти до Нього і вкласти руки свої до Його боку, і відчути сліди цвяхів на Його руках і на Його ногах, щоб могли вони знати, що Він “Бог Ізраїля і Бог усієї землі, і [що Його] було вбито за гріхи світу”⁶.

Я радію, дізнаючись, що є батьки, які розповідають історії про Христа своїм дітям. Я помітив це, спостерігаючи за дітьми в Церкві, під час виступів Початкового товариства та інших подій.

Я вдячний своїм батькам за те, що вони навчали мене про Христа. Я продовжую бачити, як приклад Спасителя допомагає моїй любій дружині та мені, коли ми навчаємо наших дітей.

Моє серце сповнено радості, коли я бачу, як мої діти розповідають історії про Христа моїм внукам. Це нагадує мені один з моїх улюблених уривків з Писань—3-тє послання Івана, розділ 1, вірш 4, де сказано: “Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді”. А чому б також і не наші внуки?

Я вдячний за наших провідників, які постійно навчають нас про Христа, про дотримання святості Суботнього дня і прийняття причастя щонеділі на вшанування Спасителя.

Субота і причастя приносять ще більше радості, коли ми вивчаємо історії про Христа. Роблячи це, ми започатковуємо традиції, які розбудовують нашу віру та свідчення і також захищають нашу сім’ю.

Кілька тижнів тому, повторно вивчаючи послання президента Рассела М. Нельсона, виголошене на останній генеральній конференції, і замислюючись над темою Суботнього дня, я відчув глибоку вдячність за благословення і привілей мати змогу причащатися. Для мене це дуже урочиста, священна і духовна мить. Я дуже люблю причасні збори.

Розмірковуючи, я старанно вивчав благословення хліба і благословення води. Я читав причасні молитви і глибоко замислювався над ними і обрядом причастя. Я почав обдумувати їх і пригадувати у своєму розумі та своєму серці події, пов’язані з ним.

У дусі обдумування, я розмірковував над тим днем, першим днем Опрісноків, коли Ісус, у відповідь на запитання Своїх учнів щодо того, де приготувати Пасху для Нього, відповів їм, кажучи: “Ідіть до такого-то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький,—справлю Пасху з Своїми учнями в тебе”⁷.

Я намагався уявити собі учнів, які купують їжу і старанно готують страви, щоб їсти з Ним того особливого дня: стіл на 13 осіб, Він і дванадцять учнів, яких Він любив.

Я плакав, уявляючи як Христос вечеряв із ними і проголосив: “Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене”⁸.

Я думав про засмучених учнів, які запитували Його: “Чи не я то, о Господи?”⁹

І коли Юда поставив Йому таке саме запитання, Він спокійно відповів: “Ти сказав”¹⁰.

Я міг уявити як руки, що зцілювали, втішали, напучували і благословляли, ламають хліб, як Ісус промовив: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє”¹¹.

Тоді Він взяв чашу, наповнену вином, і, вчинивши подяку, подав її їм, кажучи: “Пийте з неї всі; бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”¹²

Подумки я подивився на учнів, одного за одним, і побачив в їхніх очах тривогу за Учителя, якого вони дуже любили. Це було так, ніби я сидів з ними, спостерігаючи за всім. Я відчув сильний біль у своєму серці, сповненому сумом й журбою через те, що Йому доведеться пройти заради мене.

Моя душа була сповнена всеохоплюючим бажанням бути кращою людиною. У покаянні та смутку, я палко бажав бути в змозі висушити та уникнути пролиття хоча б кількох крапель Його крові, пролитої в Гефсиманії.

Потім я замислився про причастя, яке ми приймаємо щонеділі на згадку про Нього. Роблячи це, я обдумував кожне слово з молитов благословення хліба і води. Я глибоко обмірковував слова “і завжди пам’ятати Його” з молитви благословення хліба та “що вони завжди пам’ятають Його” з молитви благословення води¹³.

Я думав над тим, що означає завжди пам’ятати Його.

Для мене це означає:

Пам’ятати про Його доземне життя, коли Він створив цю прекрасну планету¹⁴.
Пам’ятати про Його смиренне народження у хліву у Віфлеємі Юдейському¹⁵.
Пам’ятати, як Він, ще 12-річним хлопчиком, навчав учителів у храмі та проповідував їм¹⁶.
Пам’ятати, як Він пішов на самоті в пустиню, щоб підготуватися до Свого земного служіння¹⁷.
Пам’ятати, як Він преобразився перед Своїми учнями¹⁸.
Пам’ятати, як Він започаткував причастя під час Останньої вечері з ними¹⁹.
Пам’ятати, як Він пішов у Гефсиманський сад та відстраждав там настільки сильно за наші гріхи, болі, розчарування і недуги, що кровоточив кожною порою²⁰.
Пам’ятати, як після таких великих страждань і жахливого болю, ще навіть там, у Гефсиманії, Він був зраджений поцілунком одного з учнів, якого Він називав другом²¹.
Пам’ятати, як Його було взято на допит до Пилата та Ірода²².
Пам’ятати, як Його принижували, хльостали по обличчю, плювали на Нього, били і бичували, розриваючи плоть²³.
Пам’ятати, як Йому на голову поклали з тернини вінка²⁴.
Пам’ятати, що Він мав нести Свого хреста на Голгофу і що там Його цвяхами прибили до хреста, і Він страждав від усілякого фізичного і духовного болю²⁵.
Пам’ятати, що на хресті, з нутром, сповненим милосердя, Він дивився на тих, хто розпинав Його і, підвівши очі до небес, благав: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!”²⁶
Пам’ятати, як Він, знаючи, що виконав Свою місію зі спасіння всього людства, віддав Свій дух в руки Свого Батька, нашого Батька²⁷.
Пам’ятати про Його Воскресіння, яке гарантує наше власне воскресіння та можливість жити поруч з Ним протягом всієї вічності, залежно від нашого вибору²⁸.

Більш того, обмірковуючи саму причасну молитву і дуже особливі та важливі слова молитов нагадують мені, як чудово під час благословення причастя отримати обіцяння, що якщо ми завжди будемо пам’ятати Його, Його Дух завжди буде перебувати з нами²⁹.

Я вірю, що у Господа є Свій розклад щодо того, коли давати нам одкровення. Я дуже ясно це зрозумів, вивчаючи Екклезіяст 3:1, 6, де сказано:

“Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: …

Час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати”.

Причастя—це також час, коли Небесний Батько навчає нас про Спокуту Свого Улюбленого Сина—нашого Спасителя, Ісуса Христа,—і коли ми отримуємо одкровення про неї. Це час—“стука[ти] і відчинять вам”³⁰, щоб просити і отримувати це знання. Це час для нас, щоб благоговійно просити Бога дати нам це знання. І якщо ми це робимо, у мене немає жодного сумніву, що ми отримаємо це знання, яке безмежно благословить наше життя.

Я люблю Суботу, причастя і те, що вони означають. Я люблю Спасителя усією своєю душею. В ім’я Ісуса Христа, амінь.