Де твоя Церква?
Ді Джепсон, шт. Айдахо, США
Під час служіння в армії мені іноді було нелегко знайти каплицю святих останніх днів. За терміновим викликом я міг опинитися у новому місті або навіть в іншій країні.
Якось у неділю я опинився в Амстердамі, Голландія. О 8:30 ранку наш полковник несподівано оголосив, що у нас вільний день. Я вже був у формі й переконав свого друга підвезти мене до церкви. Поки ми їхали в його орендованій машині, між нами відбулася така розмова:
Друг: “То де твоя Церква?”
Я: “Я не знаю, бо я ніколи не був у цьому місті раніше. Але якщо ти довезеш мене до центру міста за чверть на дев’яту, ми її знайдемо”.
Друг: “Чому? Що відбувається за чверть на дев’яту?”
Я: “Саме в цей час мормонські місіонери ідуть до каплиці”.
Друг: “Мені здається, ти казав, що ніколи не був у цьому місті раніше?”
Я: “Ніколи”.
Друг: “То як же ти знаєш, де тут каплиця?”
Я: “Тут неодмінно є каплиця і мормонські місіонери”.
Друг: “Гаразд, ось ми у центрі міста. Уже за чверть дев’ята і я не бачу ніяких місіонерів”.
Я: “Он вони”.
Друг: “Де? Ти маєш на увазі оті дві невеликі постаті, що там далеко переходять вулицю? Нам звідси навіть не видно, хто це”.
Коли ми під’їхали до місіонерів, я вистрибнув з машини і у нас відбулася жвава розмова з потискуванням рук, веселими жартами, сміхом та усмішками.
Я: “Дякую, що підвіз мене”.
Друг: “Мені здалося, що ти сказав, ніби не знаєш цих хлопців?”
Я: “Не знаю. Ми щойно познайомилися”.
Друг: “Люди так не розмовляють, якщо вони не знайомі”.
Я: “Я поясню пізніше”.
Друг: “Я не впевнений, чи знайду це місце ще раз, і ти не сказав, коли тебе забрати”.
Я: “Збори триватимуть три години. Потім якась сім’я запросить мене на обід. Після того як ми поїмо і трохи поговоримо, вони мене відвезуть до штабу”.
Друг: “Ти не можеш знати, чи хтось запросить тебе на обід і відвезе назад”.
Я запевнив його, що про мене подбають, і ще раз подякував.
Збори були надихаючими. Я прийняв перше з трьох запрошень на обід. Під час обіду у нас була змістовна розмова про зростання Церкви в Голландії.
Упродовж життя я мав благословення багато разів знаходити членів Церкви. Іноді ми зустрічалися у королівських палацах, а іноді в скромних хатинках. Іноді ми зустрічалися у покинутих запилених бараках. Іноді ми зустрічалися у лікарняних каплицях. Іноді ми зустрічалися у великих наметах або просто неба.
І кожного разу, коли ми зустрічалися, я завжди був радий, що доклав зусилля знайти Церкву. Бо, як сказав Господь, “де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані,—там Я серед них” (Maтвій 18:20).
“Якщо ми доїдемо до міста за чверть на дев’яту,—сказав я своєму другові,—то зможемо знайти каплицю”.