Моя молитва у Північному морі
Олаф Торліф Дженсен, шт. Юта, США
Ілюстрації Бредлі Х. Кларка
Коли мені було 17 років, ми жили на острові в південній частині Норвегії, який називався Андабелоу. Мого батька було навернено до Церкви на Андабелоу, і мене там охристили в океані.
У той час я був рибалкою і добре міг керувати човном. Мій батько доручив мені нашу службу морського таксі, якою користувалися місцеві мешканці.
Одного дня в 1941 році я отримав дзвінок від лікаря з Флеккефіорда, що на півночі. Жінка, яка жила на відстані двогодинної подорожі човном потребувала невідкладної медичної допомоги. Лікар Гоффман запитав, чи не можу я відвезти його до неї, однак мої батьки непокоїлися, оскільки в Північному морі вирував шторм. Ми вирішили помолитися і запитати в Небесного Батька, що ж робити. Ми отримали відповідь, що я маю їхати.
Коли я відв’язав Tryg,—мого 10-метрового рибальського човна і скерував його у відкрите море, погода була поганою і хвилі великими. Підібравши лікаря, я через фіорд вирушив у відкрите море. Ми мали прямувати до поселення, розташованого прямо на північ від Лісти, що на норвезькому скелястому узбережжі, знаменитому своєю штормовою погодою і аваріями кораблів.
Я кермував крізь шторм, поки ми не досягнули скелястого проходу, шириною 12 м, до затоки, якою ми і мали дістатися до нашого пункту призначення. Хвилі, настільки високі, що я не міг скерувати човен у затоку, вирували й розбивалися об скелі.
“Що будемо робити?”—запитав лікар крізь завивання вітру.
“Нам треба про це помолитися”,—відповів я.
Я зупинився і помолився, просячи спрямування у Небесного Батька. Як тільки я сказав “амінь”, надійшла чітка відповідь. Я раптом пригадав історію, яку розповів мені старий рибалка. Він рибалив у цій місцевості в сильний шторм і не міг дістатися берега. Коли він перечікував шторм, то помітив певну закономірність у припливах хвиль. Після трьох великих хвиль наступав короткий період затишшя—достатньо тривалий, щоб він міг зайти в затоку.
Я часто рибалив у цій місцевості, але ніколи не помічав закономірності в поривах хвиль. Однак я вивів човен навпроти затоки, де ми чекали, і слідкував за трьома великими хвилями. Як він і сказав, раптом наступило затишшя. Я прослизнув човном по спокійних водах у внутрішню частину затоки і безпечно доставив лікаря Гоффмана до берега. Він поспішив до хворої жінки, поки я чекав його у човні, дякуючи Небесному Батькові за відповідь на мою молитву.
Коли приблизно через годину лікар повернувся, він проголосив: “Ми врятували їй життя!”
Відчувши полегшення від такої новини і від того, що погода покращилася, я спрямував човен додому, уникнувши аварії.
Я свідчу, що коли нам потрібна допомога, нам слід молитися. Я знаю, що Небесний Батько відповість.
Хвилі були настільки високими, що я не міг скерувати човен у затоку.