Ті, хто голодує за Словом в Еквадорі
“Благословенні всі ті, хто голодує і спрагне за праведністю, бо будуть вони сповнені Святим Духом” (3 Нефій 12:6).
Ана Вісбікут спирається на дерев’яну огорожу біля свого дому з усмішкою на обличчі. Її діти сидять поруч з нею на лавці й усміхаються так само широко, як і вона. Настав теплий сонячний вечір суботи. Ана живе в Пуерто-Франсіско-де-Орельяна—невеличкому містечку в джунглях у східній частині Еквадору. Члени президентства філії Орельяна щойно зупинилися біля її дому, випадково перервавши розмову Ани з сестрами-місіонерками. Але жінка зовсім не проти. Вона їх радо вітає. Їй є за що дякувати, і вона з радістю висловлює свою подяку.
Не можна сказати, що у Ани безтурботне життя. Вона живе сама з п’ятьма малолітніми дітьми. Знайти постійну роботу важко. І коли жінка охристилася у серпні 2009 року, лише одна її дитина також приєдналася до Церкви.
Але упродовж наступного року прийшли благословення, коли ще троє дітей, наслідуючи її приклад, були охрищені та конфірмовані (одна дитина була ще надто малою на той час).
Так, очі Ани сяють вдячністю. Вона, як і інші члени філії Орельяна, знайшла чисту радість, яку приносить життя за євангелією Ісуса Христа.
Радість починається з бажання
У грудні 2008 року в Пуерто-Франсіско-де-Орельяна ще не було офіційної церковної організації. У той час там жило кілька членів Церкви. Деякі з них уже роками не відвідували церкву.
Але сталося щось незвичайне. Дух торкнувся сердець і змінив життя, спонукавши чотири сім’ї збиратися разом, щоб вивчати Писання і навчатися одне від одного. І цей настрій панує в місті навіть зараз.
“Люди тут відчувають голод і спрагу за євангелією”,—каже член філії Фанні Барен Гарсія.
Цей голод надихнув членів Церкви в Пуерто-Франсіско-де-Орельяна встановити контакт з Церквою і попросити дозвіл на проведення причасних зборів. “Не ми прийшли до них,—пригадує Тімоті Слоан, колишній президент місії в Кіто, Еквадор.— Вони мені зателефонували. У них уже було бажання діяти відповідно до цих почуттів—тобто прийняти запрошення Спасителя, яке зустрічається повсюди в Книзі Мормона, виявляти віру в Нього і покаятися. Це послання поширюється на всіх нас”.
Подібне бажання існувало в серцях тих, хто переїхав до Пуерто-Франсіско-де-Орельяна. На початку січня 2009 року Марко Вільявісенсіо, який зараз служить президентом філії, та його дружина, Клавдія Рамірес, розмірковували, чи погодитися на роботу, заради якої доведеться переїхати з Мачали, де був їхній дім, в інший кінець Еквадору—до Пуерто-Франсіско-де-Орельяна.
“Моє перше запитання,—каже президент Вільявісенсіо,—було таким: “Чи є там Церква?” Ми з дружиною обговорили це разом із сім’єю і молилися, щоб знати, чи слід нам переїздити. Як тільки прийшло запрошення на роботу, ми дізналися, що в Пуерто-Франсіско-де-Орельяна з’явилася Церква. Ми переїхали туди у лютому 2009 року, а у вересні було організовано філію”.
Радість служіння
Бажання прийти до Христа природно викликає бажання служити. Євангелія Ісуса Христа змінює як того, хто дає, так і того, хто отримує. Цей взаємний процес відбувається, коли наше серце смиренне, розум відкритий і ми служимо. Служіння відігравало головну роль у зростанні Церкви в Пуерто-Франсіско-де-Орельяна і зміцнило тих, хто служив.
“Що я думаю про своє покликання?”—запитує Клара Лус Фарфан, яку було покликано у вересні 2010 року служити в президентстві Товариства допомоги.— Я щаслива, бо знаю, що матиму змогу допомагати іншим сестрам приходити до церкви і зміцнювати нових сестер, які охристилися”.
Те ж саме почуття переповнює серця членів філії. Лурдес Ченче, президент Товариства допомоги, каже, що зміцнення сестер—справа нелегка, але вона з радістю її робить: “Як президентство і як члени Товариства допомоги, ми відвідуємо сестер. Ми зближуємося більше, коли у них є проблеми. Ми приносимо їм продукти, якщо в цьому є потреба. Ми даємо їм відчути, що вони не самотні, що у нас є допомога від Ісуса Христа і філії. І ми навчаємо їх, що вони мають робити зі свого боку—молитися, вивчати Писання і готуватися самостійно. Ми молимося разом з ними, втішаємо і сильно любимо”.
Але сестри роблять це не самотужки. “Ми розмовляємо з президентом філії, щоб дізнатися, як можна допомогти,—додає Лурдес.— Ми розповідаємо йому та раді приходу про потреби сестер, щоб вирішити, що нам потрібно робити”.
Відданість, з якою сестри виконують свою частини роботи, притаманна всім членам філії. За словами Лурдес, під час проекту служіння, організованого для надання допомоги одній сім’ї у філії, “брали участь усі: діти, молодь, дорослі, Товариство допомоги, місіонери. Те служіння було дуже надихаючим. Я знаю, що коли ми служимо нашим ближнім, то ми служимо нашому Богові (див.Мосія 2:17). Коли я служу, то ніби роблю це для Ісуса Христа. У цьому і полягає суть розбудови царства”.
Радість товаришування
Безсумнівно, єдність, яка є наслідком відчуття приналежності до товариства святих, дуже зміцнює. Благословення приходять тоді, коли ми стаємо “співгорожан[ами] святим, і домашні[ми] для Бога” (Eфесянам 2:19), і ми подібні до членів сім’ї, які бажають “нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими; так, і бажаєте сумувати з тими, хто сумує; і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Mосія 18:8–9).
Фанні розповідає: “Я впевнена, що сила з’являється завдяки тому, що ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, відчуваємо себе, наче ми одна сім’я. І я думаю, що служачи одне одному, ми робимо багато добра. Ми даємо те, у чому є потреба, і це викликає почуття єдності. Ми зустрічаємо кожну нову людину, яка приходить до церкви, з відкритими обіймами. Ми всіх щиро вітаємо. Я впевнена, що обійми більш промовисті, ніж тисяча слів”.
Досвід Ани є тому підтвердженням. Як мати-одиначка з п’ятьма дітьми вона постійно бореться з економічними труднощами, намагаючись забезпечити сім’ю, хоча роботу знайти дуже важко, і це виснажує її фізично й духовно. Товаришування членів філії дуже підтримувало її сім’ю у важкі часи. “Члени Церкви приходили і читали зі мною Писання,—розповідає Ана.— Вони слідкували за моїми потребами. Якщо виникали труднощі, вони були поруч. А це дуже важливо для нового члена Церкви”.
Товаришування частково пояснює те, чому філія так швидко зростає. На перших недільних зборах було 28 членів Церкви, а вже за рік на причасних зборах у філії були присутні 83 чоловіки, серед яких приблизно десять відвідувачів, що належать до інших конфесій.
Провідники філії в суботу перед конференцією філії цілий день відвідували членів Церкви та зацікавлених Церквою. Вони читали з ними Писання, заохочували бути більш старанними.
Один недавно охрищений брат був навернений завдяки вивченню Писань; він читав їх як самостійно, так і з членами Церкви та місіонерами. “Книга Мормона є ключем,—каже він.— Вона є ключем для мене”. Він знайшов радість у Церкві. Бажання жити за євангелією було настільки сильним, що він почав платити десятину ще до того, як охристився.
Але дружба—це більше, ніж ділитися євангелією з іншими. Вона може змінювати спосіб життя.
“Перш ніж приєднатися до Церкви,—розповідає Бернабе Пардо, ще один новонавернений,—єдиними моїми друзями були ті, з якими я разом випивав. Але тепер, будучи членом Церкви, я маю багато друзів—справжніх друзів. Вони запрошують мене разом читати Книгу Мормона. Вони запрошують на домашні сімейні вечори. Вони служать одне одному. Я ходив з ними на проекти служіння. Моє життя абсолютно змінилося. Я отримав дуже багато благословень. Я плачу десятину, і Господь мене благословив”.
Цей стиль життя притаманний не лише дорослим. “Ми завжди вчимо молодих жінок про силу товаришування, про те, як важливо вітати й залучати інших людей,—розповідає Клавдія Рамірес.— Коли люди вперше приходять до церкви, на них справляє сильне враження те, як їх зустрічають. Тож ми навчаємо молодих жінок про те, якою важливою є кожна душа для Господа. Це дуже допомогло. І разом з молодими жінками ми ставимо цілі за програмою “Особистий розвиток”. Це спонукає їх ділитися своєю дружбою з іншими”.
Президент Вільявісенсіо каже: “Ми намагаємося застосовувати на практиці настанову Президента Гордона Б. Хінклі стосовно того, що кожному новонаверненому потрібно мати живлення добрим словом Бога, друга і обов’язок”1.
Ана служить другим радником в президентстві Початкового товариства. Її син Хорхе служить першим радником у кворумі вчителів.
“Ми покладаємо на них відповідальність,—розповідає президент Вільявісенсіо,—можливість навчатися в покликанні провідника, знаходити людину, яка буде їм допомагати”.
Радість від змін
Служіння в євангелії допомогло Клавдії наповнити серце впевненістю. “Я охристилася у вісім років,—розповідає вона.— Ми завжди ходили до церкви. Але коли я підросла, то побачила багато нещасливих шлюбів. Я багато про це думала і переживала, що ніколи не укладу шлюб, бо він не буде щасливим. Я боялася довірити своє життя іншій людині, то було надто важко. Але коли я повернулася з місії, я вже так не думала. Коли навчаєш доктрині, то змінюєшся”.
Клавдія і Марко Вільявісенсіо були друзями ще до того, як вона поїхала на місію. Невдовзі після її повернення вони удвох разом з іншими друзями пішли до храму. Сталося щось незвичайне. “Я відчувала, ніби Господь відповів на мої молитви, що Марко був саме тим чоловіком, за якого я можу вийти заміж,—розповідає Клавдія.— Я маю найбільше благословення—у мене хороший чоловік”.
Радість життя за євангелією
“Наше життя залежить не від матеріальних речей,—каже 15-річний Оскар Рейєс, а від того, як ми його проживемо. Я зберігаю день Суботній у святості тому, що це приємно Богові. І саме з цієї причини я буду служити на місії, і саме через це мені подобається служити іншим”.
Живучи за євангелією, члени філії Орельяна знайшли справжню радість. “Я дуже щаслива,—каже Лурдес.— Хоча моя сім’я дуже далеко, у мене тут також є сім’я, духовна сім’я. У мене є велике свідчення про цю роботу. Я знаю, що Ісус Христос живий і що коли ми слухняні, Він нас благословить”.
Ця радість наповнює їхнє життя, незважаючи на всі життєві випробування. Цю радість приносить праведне життя.
Зліва: Ана Вісбікут та її діти мають радість в євангелії. Вгорі: члени філії Орельяна збираються на конференцію філії, 2010 р.
Внизу зліва: президент філії Марко Вільявісенсіо з дружиною Клавдією і сином. Внизу справа: Клара Лус Фарфан на вогнику з іншими членами приходу.
Президент Вільявісенсіо з іншими членами Церкви розмовляє з Лурдес Ченче, яка є президентом Товариства допомоги філії та вчителем семінарії.
Зліва направо: президент Вільявісенсіо з Бернабе Пардо, новонаверненим; збори Товариства допомоги; Фанні Барет Гарсія з чоловіком Рікардо та дітьми; клас, де вивчають євангельське вчення.
Фотографії Джошуа Дж. Перкі