Найменші з цих
Нехай ніхто не буде недооцінювати силу віри звичайних святих останніх днів.
В одному одкровенні, яке рідко цитують і яке було дано пророкові Джозефу Сміту в 1838 р., є послання для святих останніх днів. “Я пам’ятаю Мого слугу Олівера Гренджера; ось, істинно Я кажу йому, що його ім’я буде у священному нагадуванні від покоління до покоління, на віки вічні, каже Господь” (див. УЗ 117:12).
Олівер Гренджер був звичайною людиною. Він був практично сліпим, “втративши зір від переохолодження” (History of the Church, 4:408). Перше Президентство описувало його як “чоловіка найсуворішої цілісності і моральності; мужа Божого” (History of the Church, 3:350).
Коли святих виганяли з Кертленда, штат Огайо, як це потім буде в Індепенденсі, Фар-Уесті та Наву, Олівера залишили, щоб він продав їхнє майно за будь-які, навіть найменші гроші. Не доводилося чекати, що в цьому його чекає успіх. І так воно і сталося, успіху не було!
Але Господь сказав: “Нехай він трудиться старанно заради викуплення Першого Президентства Моєї Церкви, каже Господь; і коли він впаде, він підніметься знову, бо його жертва буде більш священною для Мене, ніж його прибуток” (див. УЗ 117:13).
Що такого зробив Олівер Гренджер, що його ім’я буде у священному нагадуванні? Нічого величного, насправді. Велич його була не в тому, що він зробив, а якою людиною він був.
Коли ми вшановуємо Олівера, ми повинні віддати велику, мабуть, найбільшу частину цієї данини поваги його дружині, Лідії Діббл Гренджер.
Олівер і Лідія зрештою залишили Кертленд, щоб приєднатися до святих у Фар-Уесті, шт. Міссурі. Вони від’їхали лише кілька миль від Кертленда, коли погромники змусили їх повернути назад. Тільки пізніше вони приєдналися до святих у Наву.
Олівер помер у віці 47 років, залишивши Лідію з дітьми.
Господь не чекав, що Олівер буде досконалим, мабуть, навіть не чекав, що той успішно виконає своє завдання. “Коли він впаде, він підніметься знову, бо його жертва буде більш священною для Мене, ніж його прибуток” (див. УЗ 117:13).
Ми не можемо завжди чекати, що будемо досягати успіху, але ми повинні намагатися робити все, що в наших силах.
“Бо Я, Господь, судитиму всіх людей згідно з їхніми діяннями, згідно з бажаннями їхніх сердець” (див. УЗ 137:9).
Господь сказав Церкві:
“Коли Я даю наказ будь-кому з синів людських виконати роботу Моєму імені, і ті сини людські йдуть виконувати цю роботу з усією своєю силою і з усім, що вони мають, і не відкладають своєї старанності, а їхні вороги нападають на них і заважають їм виконувати цю роботу, ось, не потрібно Мені більше вимагати виконання цієї роботи з рук тих синів людських, але прийняти їхні приношення…
Це Я роблю прикладом для вас, для вашого заспокоєння щодо всіх тих, кому було наказано виконати роботу і кому заважали руки ворогів і гноблення, каже Господь Бог ваш” (див. УЗ 124:49, 53; див. також Мосія 4:27).
Звичайних святих, яких було небагато в Кертленді, тепер мільйони по всьому світу. Вони розмовляють багатьма мовами, але вони об’єднуються у вірі та розумінні через мову Духа.
Ці вірні члени Церкви укладають завіти і дотримуються їх, і вони намагаються бути гідними того, щоб увійти до храму. Вони вірять пророцтвам і підтримують провідників у приході або філії.
Як і Олівер, вони підтримують Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів, а також приймають ці слова Господа: “Якщо Мої люди прислухатимуться до Мого голосу і до голосу Моїх слуг, яких Я призначив вести Мій народ, ось, істинно Я кажу вам, їх не буде зрушено з цього місця” (див. УЗ 124:45).
В одкровенні, даному у вступі до Учення і Завітів, Господь пояснював, хто саме буде виконувати Його роботу. Послухайте уважно, а я зачитаю це одкровення, і подумайте про довіру, яку Господь має до нас:
“Отже, я, Господь, знаючи про лихо, яке прийде на жителів землі, покликав Мого слугу Джозефа Сміта молодшого і говорив до нього з небес, і дав йому заповіді;
І також дав заповіді іншим, щоб вони проголошували це світові; і все це для того, щоб могло бути здійснено те, що написано пророками:
Немічне світу з’явиться і зламає могутніх і сильних, щоб людина не радила своїм ближнім і не довіряла рамену плоті”.
Наступний вірш пояснює, що священство має даруватися звичайним, [але] гідним чоловікам і хлопчикам:
“Щоб кожна людина могла говорити в ім’я Господа Бога, саме Спасителя світу;…
Щоб повноту Моєї євангелії могло бути проголошено слабкими й простими до кінців землі і перед царями та правителями.
Ось, Я є Бог і сказав це; ці заповіді від Мене, і їх було дано Моїм слугам у їхній слабкості відповідно до звичаю їхньої мови, щоб вони могли прийти до розуміння.
І якщо вони помилялися, щоб це могло бути їм повідомлено;
І якщо вони прагнули мудрості, щоб їх могло бути настановлено;
І якщо вони грішили, то їм докорялося, щоб вони могли покаятися;
І якщо вони були смиренними, щоб їх могло бути зроблено сильними, і благословлено з висоти, і вони могли отримувати знання час від часу” (див. УЗ 1:17–20, 23–28; курсив додано).
Зараз приходить наступне покоління молоді. Ми бачимо в них таку силу, якої ще ніколи не бачили. У їхньому житті нема місцю алкоголю, наркотикам та аморальній поведінці. Вони об’єднуються у вивченні євангелії, разом проводять вільний час, разом служать.
Вони не досконалі. Поки що. Вони роблять усе, що можуть, і вони сильніші за покоління, що були перед ними.
Як казав Господь Оліверу Гренджеру, “Коли [вони впадуть], вони піднімуться знову, бо [їхні] жертви будуть більш священними для Мене, ніж [їхні] прибутки” (див. УЗ 117:13).
Дехто безконечно переживає, що або не вдалося послужити на місії, або через одруження, яке не відбулося, або через дітей, які не народилися, або через дітей, які, здається, відходять від батьків, або через нездійснені мрії, або через те, що похилий вік обмежує їх у тому, що вони можуть зробити. Я не думаю, що Господу приємно, коли ми не маємо спокою через те, що, на нашу думку, ми ніколи не робимо достатньо багато або достатньо добре.
Дехто несе зайвий тягар провини, який можна було б усунути через сповідь і покаяння.
Господь не казав Оліверу: “[Якщо] він упаде”, але “Коли він упаде, він підніметься знову” (див. УЗ 117:13; курсив додано).
Кілька років тому на Філіппінах ми завчасно прибули на одну конференцію. На узбіччі дороги сиділи батько, мати і четверо малих дітей, одягнені у свій найкращий недільний одяг. Вони кілька годин їхали автобусом і зараз їли вперше того дня. Усі вони їли холодну варену кукурудзу. Гроші на автобусну поїздку до Маніли, мабуть, були взяті з того, що відкладалося на їжу.
Я дивився на цю сім’ю, і моє серце сповнювалося емоціями. Церква живе! Є сила. Є майбутнє. Як і сім’ї у багатьох країнах, вони сплачують десятину, підтримують своїх провідників і роблять усе можливе у служінні.
Більше 40 років ми з дружиною подорожуємо по всьому світу. У нас є знайомі члени Церкви, мабуть, у сотні країн. Ми відчували силу їхньої простої віри. Їхні особисті свідчення та їхні жертви справляли на нас глибокий вплив.
Я не люблю, коли мене вшановують. Компліменти завжди непокоять мене, бо велика робота по просуванню євангелії і в минулому, і зараз і в майбутньому—це заслуга звичайних членів Церкви.
Ми з дружиною не чекаємо нагороди більшої за ту, що прийде до наших дітей або до наших батьків. Ми не змушуємо наших дітей поставити собі за мету їхнього життя досягнення визначного становища або популярності у світі або навіть у Церкві, і ми, насправді, не хочемо цього. Це так мало пов’язано з цінністю душі. Вони здійснять наші мрії, якщо будуть жити за євангелією і виховувати дітей у вірі.
Як апостол Іван, “[Ми] не [маємо] більшої радости від цієї, щоб чути, що діти [наші] живуть у правді” (3 Івана 1:4).
Багато років тому, коли я був президентом місії в Новій Англії, я від’їжджав з Фредеріктона, Нью-Брунсвік. Було мінус 40. Коли літак повільно віддалявся від маленького аеропорту, я побачив двох молодих старійшин, що стояли просто неба, махаючи руками на прощання. Я подумав: “Нерозумні хлоп’ята! Чому б їм не зайти всередину, де тепло?”
Несподівано на мене зійшло сильне духовне спонукання, одкровення: На цих двох звичайних молодих місіонерах тут стоїть священство Всемогутнього Бога. Я відкинувся на спинку крісла, задоволений тим, що залишаю місіонерську роботу в усій цій провінції Канади у їхніх руках. Це був урок, який я ніколи не забував.
Вісім тижнів тому старійшина Уільям Уолкер, сімдесятник, і я проводили зональну конференцію в містечку Нага для 44 місіонерів з острова Окінава. Президент Міллз з Японської Фукуокської місії не зміг приїхати через наближення сильного тайфуну. Молоді зональні лідери проводили ці збори не з меншим натхненням і достоїнством, ніж це зробив би їхній президент місії. Ми від’їжджали наступного ранку під ураганним вітром, але задоволені, що залишаємо місіонерів, які можуть дати собі раду.
Нещодавно в Осаці, Японія, ми разом зі старійшинами Расселлом Баллардом і Генрі Айрінгом з Кворуму Дванадцятьох, а також з президентом Девідом Соренсеном та іншими сімдесятниками зустрілися з двадцять одним президентом місій та двадцять шістьма сімдесятниками-територіальними авторитетами. Серед сімдесятників-територіальних авторитетів були старійшина Субандрійо з Джакарти, Індонезія, старійшина Чу-Джен Чіа з Пекіну, Китай, старійшина Ремус Г. Вілларете з Філіппін, старійшина Вон Йонг Ко з Кореї та 22 інших—тільки двоє серед них були американцями. Це було єднання націй, мов і народів. Нікому з них не платять за їхню роботу. Вони всі служать добровільно, вдячні за те, що їх покликано на цю роботу.
Ми реорганізували коли в Оказакі, Саппоро та Осаці, Японія. Усі три нові президенти колів і величезна кількість провідників приєдналися до Церкви ще підлітками. Більшість з них втратили своїх батьків на війні.
Старійшина Йошіхіко Кікучі, сімдесятник, належить до того покоління.
Лиха, які Господь передбачав, тепер приходять у цей світ, що не хоче каятися. І покоління за поколінням молодих людей приходить у світ. Вони одружуються. Вони дотримуються завітів, укладених у домі Господа. Вони мають дітей і не дозволяють, щоб суспільство обмежувало їхнє сімейне життя.
Сьогодні ми виповнюємо пророцтво, “що ім’я [Олівера Гренджера] буде у священному нагадуванні з покоління в покоління, на віки вічні” (див. УЗ 117:12). Він не був великою людиною, за мірками цього світу. Однак Господь сказав: “Нехай ніхто не зневажає Мого слугу Олівера Гренджера, але нехай благословення… будуть на ньому на віки вічні” (див. УЗ 117:15).
Нехай ніхто не буде недооцінювати силу віри звичайних святих останніх днів. Пам’ятайте, Господь казав: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (Матвій 25:40).
Він обіцяв, що “Святий Дух буде [їхнім] постійним супутником, а [їхній] скіпетр—незмінним скіпетром праведності й істини; і [їхнє] володіння буде вічним володінням і невимушено й віковічно потече до [них]” (див. УЗ 121:46).
Ніщо, ніяка сила не зможе спинити прогрес Господньої роботи.
“Скільки можуть проточні води залишатися нечистими? Яка сила зупинить небеса? Перешкоджати Всемогутньому проливати знання з небес на голови святих останніх днів—все одно, що людині спромогтися простерти свою кволу руку і зупинити річку Міссурі, коли вона тече у своєму звичному руслі, або повернути її проти течії” (див. УЗ 121:33).
Про це я приношу своє апостольське свідчення, в ім’я Ісуса Христа, амінь.