Виберіть собі сьогодні
Наші рішення визначають нашу долю.
Мої дорогі брати і сестри, кого я бачу і хто зібрався в різних куточках світу, відгукнувшись на доручення і привілей виступити перед вами, я сподіваюся на вашу віру і молитви. Але спочатку хотів би особисто привітати старійшин Дітера Ухтдорфа і Девіда Беднара, наших нових членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Нещодавно я розмірковував про наші рішення і їхні наслідки. Хтось сказав, що стулки брами історії обертаються на коротких петлях, і те ж з життям людей. Наші рішення визначають нашу долю.
Ісус Навин у давнину проголосив: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві!”1
Усі ми вирушили в прекрасну й важливу подорож, коли залишили духовний світ і вступили в цю, часто нелегку стадію, що зветься земним життям. Ми принесли із собою великий Божий дар—свободу волі. Пророк Уілфорд Вудрафф сказав: “Бог дав усім Своїм дітям … особисту свободу волі… Вона була в нас на небесах небес ще до початку світу, і Господь підтримував і захищав її там від нападів Люцифера. Завдяки цій свободі волі ви, і я, і все людство стали істотами, відповідальними за той шлях, якого ми дотримуємося, за наше життя, за наші вчинки”2.
Бригам Янг сказав: “Усі повинні використовувати [свободу волі], щоб отримати піднесення в [Божому] царстві; наскільки в [нас] є влада вибирати, [ми маємо] застосовувати цю владу”3.
Писання розповідають нам, що ми вільні вибирати самі для себе, “вибрати шлях споконвічної смерті або шлях вічного життя”4.
Популярний гімн надихає нас під час прийняття рішень:
Кожний раз, коли треба вибирати,
Завжди тільки правду обирай;
Дух Святий шлях твій буде осявати,
Тільки в істині перебувай.
Кожний раз треба правду обирати -
Буде мир і спокій на душі.
І, щоб завжди міг совість чисту мати,
До Небес, до Бога прагни ти5.
Чи є путівник, який допоможе нам вибрати правду й не звернути на небезпечні об’їзди? У моєму кабінеті прямо напроти робочого місця висить прекрасна репродукція картини із зображенням Спасителя, написаної Генріхом Гофманом. Я люблю цю картину, яка зі мною відтоді, як я був 22-річним єпископом, і яку брав із собою скрізь, куди мене не призначали. Я намагався наслідувати взірець життя Господаря. Коли я маю прийняти важке рішення, то дивлюся на картину і запитую себе: “Що б зробив Він?” А потім намагаюсь робити це. Ми не помилимося, якщо візьмемо приклад із Спасителя.
Деякі рішення можуть здаватися важливішими за інші, але жодне з них не є дріб’язковим.
Колись у мене в руках опинився путівник, який ніколи не підведе в плані прийняття вірного рішення, якщо дотримуватися його. Це була книга Писань, яку ми часто називаємо трикнижжям—Книга Мормона, Учення і Завіти й Дорогоцінна Перлина. Ця книга була подарунком люблячого батька дорогоцінній дочці, яка старанно жила за його порадами. На форзаці батько написав своєю рукою такі натхненні слова:
“Моїй дорогій Морін—
Я дарую тобі цю священну книгу, щоб ти читала її часто і берегла все життя, щоб ти завжди мала мірило, щоб відрізняти істину від оман людської мудрості і розвиватися духовно, набуваючи знання.
Твій люблячий батько,
/підпис/ Гарольд Б. Лі”
У нас, членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, мета—заслужити целестіальну славу.
Не опиняймося в такій нерішучості, як Аліса в казці Льюїса Керрола Аліса в країні чудес. Ви пам’ятаєте, як вона прийшла до розгалуження дороги, і кожна дорога вела в протилежному напрямку щодо іншої. Її зустрів Чеширський кіт, якого Аліса запитує: “Якою дорогою мені піти?”
Кіт відповідає: “Це залежить від того, куди ти хочеш прийти. Якщо ти не знаєш, куди хочеш прийти, то байдуже, якою дорогою підеш”6.
На відміну від Аліси всі ми знаємо, куди хочемо прийти, і небайдуже, якою дорогою ми підемо, адже дорога в цьому житті веде прямо до дороги, якою ми підемо в наступному житті.
Кожен з нас повинен пам’ятати, що є сином або дочкою Бога, що ми обдаровані вірою, наділені мужністю й ведені через молитву. Наша вічна доля перед нами. Апостол Павло каже нам сьогодні, як казав Тимофію багато років тому: “Не занедбуй благодатного дара в собі”. “О Тимофію, бережи передання”7.
Час від часу багато з нас дозволяють ворогу досягнень, я б сказав, винуватцю поразок, занижувати наші прагнення, душити мрії, затьмарювати бачення і калічити життя. Голос ворога шепоче на вухо: “Ти не зможеш”. “Ти надто молодий”. “Ти надто старий”. “Ти—ніхто”. Це при тому, що ми пам’ятаємо, що створені на образ Бога. Розмірковування над цією істиною дає відчуття сили й моці.
У мене був привілей доволі близько познайомитися з президентом Дж. Рубеном Кларком молодшим, який багато років служив у Першому Президентстві. Поки я допомагав йому готувати до друку його видатні книги, я засвоїв безцінні уроки. Одного дня, в похмурому настрої і зосереджений, Президент Кларк попросив організувати друк відповідної фотографії для видання. На фотографії мали бути леви Персеполіса, що охороняють залишки колишньої слави. Президент Кларк хотів, щоб поміж залишками арок мертвої цивілізації були вміщені кілька його улюблених місць з Писань, які він надзвичайно добре знав. Мені здалося, що ви хотіли б дізнатися про його вибір. Там було три уривки: два з Еклезіяста, а один—з Євангелії від Івана.
Перший з Еклезіяста: “Бога бійся, і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині”8.
Другий: “Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота,—марнота усе!”9
Третій, від Івана: “Життя ж вічне—це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”10.
Давніший пророк, Мороній, записав у те, що тепер є Книгою Мормона, свою пораду: “А тепер я б хотів порадити вам шукати цього Христа, про Якого пророки й апостоли писали, щоб благодать Бога Батька, і також Господа Ісуса Христа, і Святого Духа, який складає свідчення про Них, могла бути і жити в вас завжди”11.
Президент Девід О. Маккей радив: “Найголовніша битва життя точиться в потаємних кімнатах вашої власної душі. … Корисна річ—сісти і поспілкуватися із собою, дійти із собою порозуміння і в ту тиху мить вирішити, у чому ваш обов’язок перед сім’єю, церквою, країною і … ближніми”12.
Хлопчик-пророк Джозеф Сміт, коли увійшов у гай, що став потім священним, шукав небесної допомоги. Чи не потрібна нам така ж сила? Чи не потрібно кожному знайти свій “Священний гай”? Місце, де спілкування між Богом і людиною може бути безперешкодним, безперервним й усамітненим, і є таким гаєм.
З Нового Завіту ми дізнаємося, що неможливо належним чином ставитися до Христа, якщо не ставитися безкорисливо до людей. У книзі Матвія Ісус учив: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”13.
Коли Спаситель шукав чоловіка віри, Він не вибрав його з-посеред упевнених у своїй праведності, яких завжди можна знайти в синагозі. Ні, Він покликав його з-поміж рибалок Капернаума. Він учив на узбережжі і побачив два кораблі край озера. Він увійшов до одного і попросив господаря відплисти від берега, щоб натовп не роздавив його. Він навчав далі, а потім сказав Симону: “Попливи на глибінь,—і закиньте на полов свій невід”.
Симон відповів: “Наставнику,—цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого,—та за словом Твоїм укину невода”.
А зробивши оце, вони безліч риби набрали…
А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: “Господи,—вийди від мене, бо я грішна людина!”14
Прозвучала відповідь: “Ідіть за Мною,—Я зроблю вас ловцями людей!”15
Рибалка Симон отримав покликання. Сумніваючись, не вірячи, неосвічений, не навчений, імпульсивний Симон не вважав дорогу Господа магістраллю легкого життя, позбавленого болю. Йому довелося вислухати докори: “Маловірний[!]”16 Та коли Господар запитав: “А ви за кого Мене маєте?”, Петро відповів: “Ти—Христос, Син Бога Живого!”17
Симон, чоловік нерішучий, став Петром, апостолом віри. Петро зробив свій вибір.
Коли Спасителю треба було знайти ревного і сильного місіонера, Він знайшов його не серед своїх послідовників, а серед ворогів. Випадок, що стався по дорозі до Дамаска, змінив Савла. Господь сказав про нього: “Для Мене—посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля”18.
Савл-переслідувач став Павлом-проповідником. Павло зробив свій вибір.
Приклади безкорисливих учинків щодня подаються величезною кількістю членів Церкви. Багато цих учинків робляться легко, без фанфар і пихатості, а з тихою любов’ю і ніжною турботою. Дозвольте поділитися з вами прикладом людини, яка прийняла просте, але глибоке рішення служити.
Кілька років тому ми з сестрою Монсон були в Торонто, де колись жили, коли я був президентом місії. Олів Дейвіс, дружина першого президента колу в Торонто, була смертельно хвора й готувалася залишити це життя. Через хворобу вона була змушена залишити любий дім і перебувати в лікарні, де їй надавалася необхідна допомога. Її єдина дитина жила зі своєю сім’єю далеко на заході країни.
Я спробував утішити сестру Дейвіс, але поруч було те, що давало їй таке бажане втішення. Біля своєї бабусі тихо сидів кремезний юнак. Я дізнався, що він пропустив більшу частину занять літнього семестру, щоб прислужити бабусі. Я сказав йому: “Шоне, ти ніколи не пошкодуєш про своє рішення. Твоя бабуся дивиться на тебе, як на посланника небес, як на відповідь на її молитви”.
Він відповів: “Я вирішив приїхати, бо люблю її і знаю, що цього хотів би мій Небесний Батько”.
Ми ледве стримували сльози. Бабуся розповіла нам, яка вона щаслива, що онук допомагає їй, і що вона познайомила його з кожним працівником і пацієнтом у лікарні. Вона тримала його під руку, коли вони ходили коридорами, і вночі він був поруч.
Олів Дейвіс пішла з життя, щоб там зустрітися з її відданим чоловіком і разом продовжити вічну подорож. У серці внука назавжди залишаться слова: “Кожний раз, коли треба вибирати, завжди тільки правду обирай”19.
Такими є камені фундаменту особистого храму людини. Як радив апостол Павло: “Чи не знаєте ви, що ви—Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?”20
Дозвольте залишити сьогодні вам просту, але з далекосяжними наслідками формулу, що скерує в прийнятті рішень:
Наповніть розум істиною.
Наповніть серце любов’ю.
Наповніть життя служінням.
Якщо ми будемо робити так, то нехай одного дня почуємо схвалення Господа і Спасителя: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,—увійди до радощів пана свого!”21
В ім’я Ісуса Христа, aмінь.