Ходіть, і побачте!
Старійшина Девід А. Беднар
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Церква Ісуса Христа завжди була і завжди буде місіонерською Церквою.
Cвоє послання я адресую особливо тим, хто не є членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я говоритиму про основне запитання, яке, можливо, багато хто з вас має: “Чому святі останніх днів так палко розповідають мені про те, у що вони вірять, і пропонують мені дізнатися про їхню церкву?”
Я молюся, щоб Дух Господа допоміг мені це добре зробити і щоб ви чітко зрозуміли мою відповідь на це важливе запитання.
Божественне доручення
Віддані послідовники Ісуса Христа завжди були і завжди будуть доблесними місіонерами. Місіонер—це послідовник Христа, який свідчить про Нього як Викупителя і проголошує істини Його євангелії.
Церква Ісуса Христа завжди була і завжди буде місіонерською Церквою. Члени Спасителевої Церкви взяли на себе урочисте обіцяння допомагати у виконанні цього божественного доручення, даного Господом Своїм апостолам, як це написано у Новому Завіті:
“Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
Навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь” (Матвій 28:19–20).
Святі останніх днів серйозно ставляться до цієї відповідальності—навчати всіх людей в усіх країнах про Господа Ісуса Христа та Його відновлену євангелію. Ми віримо, що та ж сама церква, яка була заснована Спасителем у давнину, знову встановлена Ним на землі в останні дні. Учення, принципи, повноваження священства, обряди і завіти Його євангелії знаходяться сьогодні в Його Церкві.
Запрошуючи вас відвідати з нами церкву або пропонуючи, щоб вас навчали місіонери повного дня, ми не намагаємося продати вам якийсь продукт. Як члени Церкви, ми не отримуємо винагороди чи бонуси в якомусь небесному змаганні. Ми не прагнемо просто збільшити Церкву чисельно. І що найважливіше, ми не намагаємося змусити вас вірити, як віримо ми. Ми запрошуємо вас почути про відновлені істини євангелії Ісуса Христа, щоб ви могли вивчати, роздумувати, молитися і самі пізнати, чи є істинним те, чим ми ділимося.
Дехто з вас може відповісти: “Але я вже вірю в Ісуса і дотримуюсь Його вчень” або “Я не впевнений, що Бог дійсно існує”. Наші запрошення вам—це не спроба якось применшити вашу релігійну традицію чи життєвий досвід. Принесіть все, що, на вашу думку, є істинним, хорошим та гідним похвали—і перевірте наше послання. Як Ісус запросив двох Своїх учнів: “Ходіть, і побачте!” (Іван 1:39), так і ми закликаємо вас прийти і подивитися, чи не збільшить і чи не збагатить відновлена євангелія Ісуса Христа те, що, як ви вже вірите, є істинним.
Справді, ми відчуваємо урочисту відповідальність—нести це послання всім народам, племенам, язикам та людям. Саме це ми й робимо сьогодні завдяки армії місіонерів, яка нараховує понад 88000 місіонерів повного дня, які трудяться в більше ніж 150 суверенних державах по всьому світу. Ці дивовижні чоловіки і жінки допомагають членам нашої Церкви виконувати божественно призначений і особистий обов’язок, який кожний з нас має,—проповідувати вічну євангелію Ісуса Христа (див. УЗ 68:1).
Більш ніж духовний обов’язок
Однак завзяття, з яким ми проголошуємо це послання,—це не просто результат усвідомлення духовного обов’язку. Скоріше наше бажання ділитися з вами відновленою євангелією Ісуса Христа відображає, наскільки важливими є ці істини для нас. Я вважаю, що мені вдасться найкраще описати, чому ми такі рішучі у прагненні пояснити вам наші вірування, розповівши про випадок, свідками якого ми з дружиною стали багато років тому, спостерігаючи за нашими двома синами.
Одного вечора Сузан і я стояли біля вікна в нашому домі й дивилися, як граються на дворі наші двоє хлоп’ят. У цих своїх іграх молодший з двох злегка забився у невеличкій “аварії”. Ми відразу зрозуміли, що він не дуже поранився, і вирішили, що свою допомогу ми пропонувати негайно не будемо. Нам хотілось подивитися й побачити, чи запала їм в душу якась із наших сімейних бесід про братерську доброту. Те, що відбувалося далі, було і цікавим, і повчальним.
Старший брат заспокоював і дбайливо допомагав молодшому брату піти в дім. Ми із Сузан стали біля кухні, щоб бачити, що буде далі, і були готові негайно втрутитися, якщо виявиться ще якесь поранення або виникне якась серйозна загроза.
Старший брат підтяг стілець до кухонної раковини. Він заліз на стілець, допоміг своєму брату теж туди залізти, відкрив воду і почав виливати велику кількість рідкого засобу для миття посуду на простягнену руку свого маленького брата. Він якнайкраще старався ніжно змити з неї бруд. Реакцію малого брата на цю процедуру можна точно описати тільки ось цими словами зі Святих Писань: “І вони матимуть причину вити, і плакати, і голосити, і скреготіти зубами своїми” (Мосія 16:2). І це хлоп’я так вило!
Після очищення руки її було обережно висушено рушником. Нарешті верещання втихло. Після цього старший брат заліз на стільницю, відкрив шафку, знайшов там новий тюбик лікарської мазі. І хоч подряпини на його молодшому браті й не були великими чи обширними, усе ж старший брат видавив майже весь тюбик мазі і розмазав її по всій подряпаній руці. Крик не відновився, бо маленькому брату, видно, сподобався заспокійливий ефект мазі набагато більше, ніж очищувальний ефект рідкого засобу для миття посуду.
Старший брат знову повернувся до шафки, в якій він знайшов мазь, і виявив там нову коробку зі стерильними бинтами. Він розірвав обгортку і зверху до низу забинтував братову руку—від зап’ястка до ліктя. Коли з цим було покінчено, а мильна піна, мазь та розірвані обгортки були по всій кухні, двоє маленьких хлоп’ят зіскочили зі стільця з яскраво усміхненими й щасливими обличчями.
Та найважливіше сталося потім. Поранений брат зібрав бинти, що залишилися, взяв майже пустий тюбик мазі і вибіг на вулицю. Він швидко знайшов своїх друзів і почав накладати мазь та бинти на їхні руки. Сузан і я були просто таки вражені щирістю, ентузіазмом та швидкістю його реакції.
Чому той хлопчик зробив те, що він зробив? Будь ласка, зверніть увагу, що він негайно і інтуїтивно захотів дати своїм друзям те саме, що допомогло йому, коли він поранився. Тому хлопчику не треба було підказувати, того хлопчика не треба було закликати, спонукати чи змушувати діяти. Його бажання поділитися було природним наслідком його найкориснішого і найблаготворнішого особистого досвіду.
Багато хто з нас, дорослих, поводяться точнісінько так само, коли ми знаходимо спосіб лікування або ліки, що полегшують біль, від якого ми довго потерпали, або коли ми отримуємо пораду, що допомагає нам сміливо подолати труднощі і з терпінням пройти через складнощі життя. Немає нічого незвичайного в тому, щоб поділитися з іншими чимось важливим для нас чи тим, що нам допомогло.
Ця модель поведінки особливо помітна в питаннях, що мають велике духовне значення та важливі духовні наслідки. Наприклад, у розповіді, що міститься в томі Писань, відомому як Книга Мормона, яскраво показано сон, який було дано побачити давньому пророку-провіднику на ім’я Легій. Центральним символом у сні Легія є дерево життя—воно уособлює “любов Божу”, яка є “бажанішою за все” і “найрадіснішою для душі” (1 Нефій 11:22–23; див. також 1 Нефій 8:12, 15).
Легій пояснював:
“І сталося, що я підійшов і скуштував цей плід; і я зрозумів, що він солодший за все, що я коли-небудь куштував. Так, і я побачив, що плід цей біліший за все біле, що я коли-небудь бачив.
І коли я скуштував цей плід, моя душа сповнилася надзвичайно великою радістю; отже, я захотів, щоб моя сім’я теж скуштувала його” (1 Нефій 8:11–12; курсив додано).
Найбільш вражаючим виявленням Божої любові до Своїх дітей є земне служіння, спокутна жертва і Воскресіння Господа Ісуса Христа. Плід на цьому дереві можна розглядати як символ благословень, що приходять завдяки Спокуті Спасителя.
Миттєвою реакцією Легія після того, як він скуштував плід того дерева і відчув велику радість, було велике бажання поділитися цим зі своєю сім’єю та служити їй. Отже, коли він повернувся до Христа, то він також повернувся й до інших—у любові й служінні.
Ще один важливий епізод в Книзі Мормона зображує, що сталося з чоловіком на ім’я Енош після того, як його палка молитва з благанням була почута Богом і Він дав на неї відповідь.
Він сказав:
“І моя душа жадала; і я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до Нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес.
І дійшов до мене голос, кажучи: Енош, твої гріхи прощені тобі, і ти будеш благословен.
І я, Енош, знав, що Бог не може обманювати; отже, моя провина була змита.
І я сказав: Господи, як це сталося?
І Він сказав мені: Через твою віру в Христа, Якого ти до того ніколи не чув і не бачив. … отже, йди далі, твоя віра спасла тебе.
Тож сталося, що коли я почув ці слова, я почав відчувати бажання до благополуччя моїх братів, Нефійців; отже, я вилив перед Богом усю мою душу за них” (Енош 1:4–9; курсив додано).
Коли Енош повернувся до Господа “зі щирими намірами в серці” (2 Нефій 31:13), відразу ж збільшилась його турбота про благополуччя своєї сім’ї, друзів і товаришів.
Урок, який ми надовго можемо засвоїти з цих двох епізодів, стосується того, як важливо відчути в нашому особистому житті благословення, що приходять завдяки Спокуті Ісуса Христа, бо це є передумовою щиросердного і справжнього служіння, яке дуже відрізняється від лише механічного виконання певних дій. Багато в чому ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, як і Легій, Енош та наші хлоп’ята, історію про яких я розповів, відчували біль, пов’язану з духовною невизначеністю та гріхом. Нам також знайомі очищення, спокійна совість, духовне зцілення та оновлення і провід, що приходять тільки завдяки засвоєнню принципів євангелії Спасителя та життю за ними.
Спокута Ісуса Христа забезпечує нас “очищувачем”, який необхідний, щоб бути непорочними й чистими, заспокійливим бальзамом, щоб залікувати душевні рани, і захистом, який дає нам можливість бути вірними як у хороші, так і в тяжкі часи.
Абсолютна істина існує
Вам, рідні та друзі членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, хто не належать до неї, я спробував пояснити основні причини, чому ми є місіонерами.
Абсолютна істина існує у світі, який дедалі більше й більше зневажає абсолюти і звільняється від них. Прийде день, коли “перед Ісусовим Ім’ям вклон[ить]ся кожне коліно” і “кожний язик визна[є]: Ісус Христос—то Господь, на славу Бога Отця!” (Филип’янам 2:10–11). Ісус Христос абсолютно є Єдинонародженим Сином Вічного Батька. Як члени Його Церкви, ми свідчимо, що Він живе і Його Церква була відновлена у своїй повноті в ці останні дні.
Запрошення, яке ми пропонуємо вам,—дізнатися про наше послання й перевірити його—походить з позитивних наслідків, які прийшли в наше життя завдяки євангелії Ісуса Христа. Іноді ми можемо бути незграбними або різкими, або навіть невблаганними в наших спробах. Але нашим простим бажанням є ділитися з вами істинами, які мають найбільшу цінність для нас.
Як один з Господніх апостолів, я з усією енергією моєї душі свідчу про Його божественність і реальність. І я запрошую: “Ходіть і побачте” (Іван 1:39), у священне ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.