Розділ 2

Хрищення і дар Святого Духа

“У … дні апостолів порядок євангелії був таким: віра в Ісуса Христа, покаяння, хрищення зануренням для відпущення гріхів і рукопокладання для отримання Святого Духа. Якщо цей порядок розуміють і його належним чином дотримуються, тоді сила, дари, благословення і прекрасні привілеї приходять негайно”.

З життя Лоренцо Сноу

Навіть отримавши свідчення про те, що Джозеф Сміт був пророком, Лоренцо Сноу не міг прийняти рішення приєднатися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Він знав: якщо стане членом Церкви, то повинен буде відмовитися від деяких зі своїх мирських прагнень. Однак після пережитої, за його словами,“найлютішої боротьби в душі й серці”, він погодився охриститися. Він згадував: “За допомогою Господа—бо я точно відчував, що Він повинен мені допомогти,—я поклав на олтар свою гордість, земні амбіції та прагнення і, упокорившись, як дитина, увійшов у води хрищення і пройшов обряди євангелії. … Мене було охрищено, і було виконано обряд рукопокладанням особою, яка мала божественні повноваження”¹.

Він, отримавши це благословення сам, був сповнений бажання поділитися ним з іншими. У листі, написаному під час служіння місіонером в Італії, він написав: “У більшості країн відчинення дверей для Божого царства відбувається з великими труднощами й острахом. Великою мірою ми відчули це й самі. Тому я з таким великим задоволенням увійшов у води хрищення з першим кандидатом для вічного життя. Ніколи для нас італійська мова не була такою приємною, як у той цікавий час, коли я виконував цей священний обряд і відчинив двері, які ніхто вже не зможе зачинити”². [Див. рекомендацію 1 на с. 59].

Учення Лоренцо Сноу

Ми отримуємо благословення від Бога, якщо дотримуємося установлених Ним принципів.

Існують певні принципи, встановлені Богом, розуміння й дотримання яких дозволяє людині отримати духовні знання, дари та благословення. У ранні віки існування світу, а також у дні апостолів люди могли отримувати духовні сили та різні привілеї завдяки тому, що вони розуміли й віддано виконували певні правила, які встановив Господь. Ось приклад: Авель, один із синів Адама, отримавши інформацію, що принесення жертв—це встановлений Богом порядок, дотримуючись якого люди могли отримати благословення, почав виконувати це, дотримувався цього порядку, приносив жертви, завдяки чому йому були дані славетні явлення Всевишнього [див. Буття 4:4; Євреям 11:4].

Знову, коли допотопні люди [люди, які жили перед великим потопом] стали розпусними і настав час їхнього знищення, Господь вказав праведним напрям, щоб вони могли врятуватися; відповідно, усі, хто зрозумів, який це напрям, і трималися його, були впевнені, що отримають обіцяне благословення [див. Буття 6–8].

Ісус Навин, щоб взяти Єрихон, повинен був дотриматися певних кроків, визначених Богом. Ці кроки мали бути здійснені належним чином, відповідно до наказу, і після цього вони відразу ж заволоділи містом. [Див. Ісус Навин 6].

Ще один приклад: випадок з Нааманом, начальником війська сирійського; це історія про страждаючого на проказу Наамана і послух пророку Єлисею, що дав йому пораду, як позбутися того лиха. Пророк, говорячи під впливом Святого Духа, Який передає волю Бога, повідомив Нааману: вимившись у водах Йордану сім разів, він зможе уздоровитися. Спочатку Нааман подумав: та це ж надто просто; і він розсердився й не захотів підкоритися сказаному—і тільки тому, що це було так просто. Однак після певних роздумів він, упокоривши себе, увійшов у воду і діяв за вказаними йому правилами; і ось, бачте, відразу ж прийшло благословення. [Див. 2 Царів 5:1–14]. …

Коли запроваджувався певний розподіл євангелії, дари і благословення отримувалися завдяки тим самим принципам, тобто завдяки послушності певним установленим правилам. Господь і досі визначає певні дії, обіцяючи всім, хто буде виконувати їх, обов’язкове отримання унікальних привілеїв; і коли такі дії виконуються—і виконуються у кожній подробиці,—тоді ті обіцяні благословення неодмінно будуть реалізовані³.

Видимі обряди хрищення і конфірмації нероздільно пов’язані з невидимою роботою віри й покаяння.

Дехто марно уявляє, що у певному розподілі євангелії дари і благословення були отримані не завдяки зовнішнім обрядам, тобто зовнішнім діям, а лише через віру й покаяння, через розумові процеси, незалежні від фізичних. Але відкинувши вбік такі традиційні погляди, забобони і переконання людей, ми будемо уважно вивчати слово Бога, в якому знайдемо, що зовнішні дії, тобто видимі обряди, у певному розподілі євангелії були нероздільно пов’язані з внутрішньою роботою, з вірою й покаянням. На доказ цього я пропоную таке спостереження:

Спаситель сказав: “Що звете ви Мене: “Господи, Господи”, та не робите того, що Я говорю?” [Лука 6:46]. І знову Він каже: “Кожен, хто слухає цих моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені”. [Див. Матвій 7:24]. І “Хто увірує й охриститься,—буде спасенний”. [Марк 16:16]. Також Він сказав: “Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже”. [Іван 3:5]. Ці слова нашого Спасителя вимагають від людей виконання певних зовнішніх дій для отримання свого спасіння.

У день П’ятидесятниці Петро каже натовпу навколо себе: “Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!” [Див. Дії 2:38]. З цього пророчого твердження ми дізнаємося, що люди повинні були виконати зовнішню дію—хрищення у воді,—щоб вони могли отримати відпущення гріхів, а після цього—отримати дар Святого Духа. Але до виконання зовнішньої дії повинна була відбутися внутрішня робота—робота віри й покаяння. Віра й покаяння передують хрищенню; хрищення передує відпущенню гріхів і прийняттю Святого Духа.

Дехто гадає, що розглядати хрищення серед необхідних принципів, визначених Богом, і вважати, що воно виконується для відпущення гріхів неправильно. У відповідь ми кажемо, що Спаситель і апостоли вважали, що це так, ще до нас; отже, ми відчуваємо, що зобов’язані наслідувати їхній приклад. … Хрищення … тепер звільняє нашу душу від гріхів та брудноти через віру у велику спокуту. …

Це прямо вказує на те, що для отримання євангельських привілеїв необхідно виконати зовнішні дії, а також і виявити віру й покаяння.⁴ [Див. рекомендацію 2 на с. 59].

Хрищення здійснюється зануренням, а дар Святого Духа надається через покладання рук.

Хрищення у воді—складова євангелії Христа; тому ми й відзначаємо, що Божі слуги давніх часів приділяли його виконанню виняткову увагу. …

Ми зараз приділимо трохи часу, намагаючись отримати належне уявлення, в який же спосіб виконувалося хрищення. Це просто очевидно, що існував лише один спосіб, або метод, в який цей обряд повинен був виконуватися, і цей спосіб був пояснений апостолам, і вони його завжди в усьому неухильно дотримувалися при виконанні хрищень. Щоб нам отримати правильне розуміння, яким же був цей спосіб, необхідно буде вказати обставини, за яких здійснювалося хрищення.

Про Івана [Христителя] сказано, що він христив в Еноні, бо було там багато води [див. Іван 3:23]; якщо способом хрищення було кроплення водою, тоді важко зрозуміти, чому він мав іти в Енон тому, що там було багато води; адже зовсім мало було б потрібно води, навіть щоб окропити всю Юдею; стільки води він міг би знайти й не подорожуючи до Енону. Також нам сказано, що він христив у Йордані і що після виконання цього обряду для нашого Спасителя Той вийшов із води, а це ясно вказує на те, що Він мав перебувати під водою, аби цей обряд міг би бути виконаний належним чином [див. Матвій 3:16]. Ще одне, про скопця сказано, що він з Пилипом увійшов до води, а потім вони вийшли з води [див. Дії 8:26–39]; тож тепер повинен визнати кожний, хто має будь-які наміри доводити і наполягати, що хрищення—це кроплення лоба невеликою кількістю води, що якби це було так, тоді б ті люди ніколи не входили б у воду для виконання цього обряду. Павло, пишучи святим, дає нам ясне свідчення на користь занурення. … Апостол там стверджує, що святі були поховані з Христом хрищенням [див. Римлянам 6:4; Колосянам 2:12].

Цілком очевидно те, що вони не могли бути поховані хрищенням, якби не були повністю занурені у воду, тобто не були поміщені повністю під воду. Про якусь річ не можна сказати, що вона похована, якщо частина її залишається на поверхні; отже й людина не похована у воді хрищенням, якщо вона цілковито не занурена у водне середовище. Це пояснення апостола стосовно способу хрищення чудово відповідає поясненню Спасителя: коли хто не родиться з води і т.д. Бути народженим з чогось означає бути поміщеним у це щось; і занурення або вихід з води, народження з води повинно також означати перебування у лоні вод, а потім вихід з цих вод.

Я сподіваюся, уже достатньо було сказано, аби переконати кожний розважливий і неупереджений розум, що саме занурення було способом, у який обряд хрищення виконувався у ранній період християнства, коли євангелія проголошувалася у своїй чистоті й повноті, тож на цьому я й закінчу свої міркування.

Ми дізнаємося з 6-го [розділу] Послання до євреїв, що рукопокладання було названо серед принципів євангелії. Усім відомо, що в нинішній час цей обряд, так само, як і хрищення для відпущення гріхів зануренням, цілковито нехтується християнськими церквами; отже, я сподіваюсь, кілька зауважень стосовно цього будуть корисними. У нас є декілька прикладів, коли Христос клав Свої руки на хворих і зцілював їх; у Своєму дорученні апостолам (останній розділ в Євангелії від Марка) Він каже, що вірних будуть супроводжувати ознаки; вони кластимуть руки на хворих і ті будуть зцілюватися і т.д. Ананій поклав свої руки на Савла, і як тільки цей обряд було виконано, до Савла негайно повернувся зір [див. Дії 9:17–18]. Павло, опинившись після корабельної аварії на острові Меліта, поклав свої руки на батька Публія, правителя того острова, і зцілив його від пропасниці [див. Дії 28:8]. Ці кілька зауважень ясно вказують: покладання рук було встановлено Богом, щоб через нього можна було отримати небесні благословення.

Хоч зцілення хворих було пов’язане з виконанням цього обряду, однак якщо ми будемо глибше досліджувати це питання, то з’ясуємо: існує ще більше благословення, пов’язане з цим обрядом. Нам сказано, що Пилип у місті Самарія христив чоловіків та жінок і це викликало велику радість у цих охрищених. Вони, можливо, раділи через те, що отримали відпущення гріхів—через віру, покаяння і хрищення та отримання якоюсь мірою Святого Духа Божого, Який, природно, супроводжував їх після того, як вони дали Богу “обітницю доброго сумління” через відпущення їхніх гріхів. Завдяки тій мірі Святого Духа, якою вони Його отримали, вони почали бачити Боже Царство. Бо слід знову ж таки пригадати, що наш Спаситель проголосив: коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства; і у вірші, що далі, Він каже, що не може людина увійти в Боже Царство, якщо не народиться двічі: спочатку з води, а потім—від Духа [див. Іван 3:3–5].

Тож ті люди в Самарії були народжені з води—у них відбулося перше народження, а тому вони могли бачити Боже Царство, споглядаючи оком віри його різні благословення, привілеї та пишноти; але, оскільки вони не народилися вдруге, тобто від Духа, вони не ввійшли у Боже Царство—вони не отримали євангельські привілеї в їхній повноті. Апостоли в Єрусалимі, почувши про успіх Пилипа, послали Петра та Івана в Самарію, щоб виконати рукопокладання. Тому, прибувши в Самарію, вони поклали свої руки на охрищених і ті отримали Святого Духа. [Див. Дії 8:5–8, 12, 14–17]⁵ [Див. рекомендацію 3 на с. 59].

Благословення хрищення і конфірмації приходять лише тоді, коли ці обряди виконані належним повноваженням.

Такі благословення приходять лише у випадку, коли [обряди] виконуються тим, хто дійсно посланий Богом. Апостоли і сімдесятники були висвячені Ісусом Христом виконувати обряди євангелії, завдяки яким можна було отримати дари і благословення вічних світів. Отже, Христос сказав апостолам: “Кому гріхи простите,—простяться їм, а кому затримаєте,—то затримаються” [Іван 20:23]: іншими словами, кожній людині, яка усмириться, щиро покається у своїх гріхах і прийме хрищення від апостолів, простяться її гріхи завдяки спокутній крові Ісуса Христа, і через рукопокладання вона отримає Святого Духа; а ті, хто відмовляться від такого порядку, за яким діють апостоли, залишаться зі своїми гріхами. … Цю силу і владу виконувати євангельські обряди апостоли передали іншим; отже апостоли—не єдині, хто має це відповідальне повноваження. … Тож поки не буде найдено того, хто має подібне повноваження, хто має владу христити і покладати руки, ні в кого немає жодної гарантії отримати ці обряди і нікому не слід сподіватися отримати благословення, аж поки ці обряди не будуть виконані законним чином.

… Повноваження виконувати євангельські обряди [було] втрачено на багато століть. … Церква, встановлена апостолами, поступово занепадала, блукала у пустині і втратила свої повноваження, своє священство, і, усунувшись від виконання Божого порядка, вона також втратила свої дари й милості; вона переступила закони і змінила обряди євангелії; замінила занурення [у воду] кропленням [водою] і цілковито знехтувала рукопокладання; презирливо ставилася до одкровень і не вірила у знамення. …

Іван, який бачив блукання церкви у темряві і розповів про це у своєму Об’явленні, … каже [розділ 14, вірш 6] про відновлення євангелії. “І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі”; тож це доказ того, що пророцтво мало виповнитися в якийсь час ще до Другого пришестя Спасителя.

… Маючи найвище запевнення, отримане через одкровення від Бога, я зараз свідчу, що це пророцтво вже виповнилося, що Ангел від Бога відвідав людину в ці останні дні і відновив те, що було втраченим впродовж довгого часу, а саме священство—ключі царства,— повноту вічної євангелії⁶. [Див. рекомендацію 4 на с. 59].

Якщо ми дотримуємося завіту хрищення і прагнемо проводу Святого Духа, обіцяні благословення обов’язково прийдуть.

Тоді, у дні апостолів, порядок євангелії був таким: віра в Ісуса Христа, покаяння, хрищення зануренням для відпущення гріхів і рукопокладання для отримання Святого Духа. Якщо цей порядок розуміли і його належним чином дотримувалися, тоді сила, дари, благословення і прекрасні привілеї приходили негайно; так є в кожну епоху і в кожний період: якщо ці кроки здійснюються належним чином і в належному місці та за належним порядком, то неодмінно приходять ті самі благословення; однак якщо ним зневажати, цілковито чи частково, то таких благословень або зовсім не буде, або їх буде значно менше.

Христос, даючи доручення апостолам, каже про деякі надприродні дари, які отримують ті, хто виявляє послух до такого порядку [див. Марк 16:15–18]. Павло … подає більш повний перелік різних дарів, які існують при повноті євангелії; він згадує дев’ять з них і повідомляє нам, що вони є наслідками впливу, тобто плодами, Святого Духа [див. 1 Коринтянам 12:8–10]. Тож Святий Дух обіцяний усім—стільком, скількох Господь покличе [див. Дії 2:37–39]. Цей дар, незмінний за своєю природою й дією, який невіддільно пов’язаний обіцянням з цією схемою, тобто з цим порядком, стає обґрунтованим, постійним і біблійно підтвердженим, а тому можна сподіватися на ті самі дари й благословення; і якщо Ной, побудувавши ковчег, міг заявити своє право на фізичне спасіння й отримати його [див. Мойсей 7:42–43]; або якщо Ісус Навин, обійшовши Єрихон вказану кількість разів, міг увійти через його завалені стіни і захопити в полон його жителів [див. Ісус Навин 6:12–20]; або якщо ізраїльтяни, виконуючи заповідь приносити жертви, могли потім, як це й було обіцяно, отримати прощення своїх гріхів [див. Левит 4:22–35]; або якщо Нааман, виконавши настанову Єлисея вимитися сім разів у водах Йордану, міг сподіватися на одужання і воно до нього прийшло [див. 2 Царів 5:1–14]; або, нарешті, якщо сліпий чоловік, умившись у ставку Сілоам, міг потім сподіватися на обіцяну винагороду й отримав її [див. Іван 9:1–7], то тоді, я кажу обгрунтовано й твердо: завжди, коли людина відкидає свою упередженість, і сектантські уяви, і неправильні традиції та приймає весь порядок євангелії Ісуса Христа, тоді ніщо під небесами не буде протидіяти заявленню права на дар Святого Духа й отримання його, а також права на отримання усіх благословень, пов’язаних з євангелією апостольської доби.

Щоб отримати релігію, яка спасе нас у присутності Бога, ми повинні отримати Святого Духа, а щоб отримати Святого Духа, ми повинні вірити в Господа Ісуса, потім покаятися у своїх гріхах, а це означає уникати їх, потім рухатися вперед і бути зануреними у воду для відпущення гріхів, а потім має бути здійснено рукопокладання⁷.

Отримавши цю євангелію, ми зобов’язалися перед Богом, що будемо ведені й керовані Святим Духом і будемо дослухатися до Його порад; що будемо чинити за порадами Того, Хто дає життя, Хто дає знання, Хто дає розуміння Божих справ, Хто повідомляє думку й волю Бога; і що ми будемо трудитися для досягнення Божих цілей у спасінні людської сім’ї, беручи для свого життя гасло: “Царство Боже або нічого”. Наскільки добре ми виконували ці зобов’язання … і дотримувалися настанов Святого Духа, судити повинні ми самі. Якою мірою нам вдалося це зробити, такою ж мірою на нас були послані благословення Всемогутнього, і наш розум був просвітлений, наше розуміння розширене і ми просунулися вперед по шляху святості, по шляху вдосконалення. … І наскільки нам не вдалося бути праведними, … настільки ж ми стали невдахами у справі, до якої залучилися,—отримати вічне життя, отримати мудрість та знання і божественний інтелект достатньою мірою, щоб іти проти течії зла й спокус, що оточують нас. І якою мірою ми дослухалися до порад цього божественного Духа, такою ж мірою ми й відчули мир і радість у своїй душі, завдали поразки ворогові, склали собі скарби, які ні міль, ні іржа не знищать, такою ж мірою ми просунулися на шляху до целестіального царства⁸. [Див. нижче рекомендацію 5].