Розділ 19
Наша відданість Богу
“Успіх в житті … вимагає відданості---тієї відданості принципам, які, як ми знаємо, є істинними в заповідях, даних Богом; і ця відданість йде від усієї душі, її старанно дотримуються, її вічно розвивають”.
З життя Говарда В. Хантера
Коли Говарда В. Хантера було покликано служити членом Кворуму дванадцятьох, він заявив: “Без жодного застереження я приймаю це покликання, … запропоноване мені, і готовий присвятити своє життя і все, що маю, цьому служінню”1.
Старійшина Хантер був вірний своєму зобовʼязанню. Після того як його було висвячено в апостоли, він повернувся в Каліфорнію, щоб завершити свої церковні та професійні справи й розпочати підготовку до переїзду в Солт-Лейк-Сіті. Для старійшини і сестри Хантер було важко залишати свою сімʼю та друзів у Каліфорнії, а для старійшини Хантера ще й полишити свою юридичну практику. Закінчивши свою адвокатську карʼєру, він написав:
“Сьогодні я закінчив більшу частину своєї роботи в офісі. Майже всі незакінчені справи завершені. Сьогодні я був сам в офісі і усвідомив, що ось тепер і підійшла до кінця моя юридична практика. Я зробив нотатки на великій кількості справ і залишив їх на столі. … Полишаючи офіс, я дуже переживав. Мені подобалося займатися юридичною практикою, і вона була моїм життям впродовж багатьох останніх років, але все ж я був задоволений і щасливий прийняти це важливе покликання, яке прийшло до мене в Церкві”2.
Старійшина Хантер знав з особистого досвіду, що “підкорятися волі нашого Батька не завжди легко”3. Однак він знав, як важливо бути цілковито відданим Богу. Стосовно такої відданості він писав: “Більшість людей не розуміють, чому ті, хто сповідують нашу релігію, приймають покликання служити або беруть на себе зобовʼязання віддавати все, що ми маємо. Я мав цілковите задоволення від юридичної практики, однак покликання, що прийшло до мене, є набагато важливішим за прагнення професійних чи матеріальних досягнень”4.
Один із способів, як нам виявити свою “цілковиту відданість” і “повну самовіддачу”---служити тим, хто в нужді.
Учення Говарда В. Хантера
1
Наш Небесний Батько вимагає нашої цілковитої відданості, а не просто внеску.
Думаючи про благословення, які Бог дав нам, і про таку велику красу євангелії Ісуса Христа, я усвідомлюю, що впродовж нашого життя нас просять за це зробити певні внески---внески часом чи грошима або з інших ресурсів. Усі вони цінуються і всі вони є необхідними, проте вони не є нашою повною жертвою Богу. Зрештою, наш Небесний Батько буде вимагати від нас більше, ніж внесок; Він вимагатиме цілковитої відданості, повної самовіддачі; ми маємо цілковито віддатися Йому такими, як ми є, і такими, якими ми можемо бути.
Будь ласка, зрозумійте, я не кажу тільки про відданість Церкві та її заходам, хоч цю відданість і треба завжди посилювати. Ні, я кажу більш конкретно про відданість, що виявляється в нашій особистій поведінці, в нашій особистій цілісності, в нашій щоденній прихильності вдома, до сімʼї, до громади, а також до Церкви. …
Дозвольте мені коротко нагадати тільки один з тих чудових прикладів з Писань, коли троє порівняно молодих людей відстоювали свої принципи і залишалися цілісними, хоч було очевидним, що це могло коштувати їм життя.
Приблизно в 586 році до Різдва Христа пішов Навуходоносор, вавилонський цар, на місто Єрусалим і захопив його. Він був настільки вражений якостями й освіченістю дітей Ізраїлевих, що забрав кількох з них до себе в царський двір [у Вавилон].
Біда прийшла до ізраїльтян в той день, коли Навуходоносор зробив золотого боввана та й наказав всім у вавилонській окрузі поклонятися йому; троє молодих ізраїльтян---Шадрах, Мешах і Авед-Неґо---той наказ тихо відмовилися виконувати. Цар “у гніві та в лютості” наказав, щоб їх привели й поставили перед ним. (Дан. 3:13). Він сказав, що якщо вони не будуть кланятися золотому боввану в належний час, то “тієї години буд[уть] вкинені до середини палахкотючої огненної печі”. А потім, з певною самовдоволеністю, він спитав: “І хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?” [Дан. 3:15].
Ці троє молодих людей відповіли любʼязно, однак без жодного сумніву:
“Якщо це буде так,---сказали вони,---[тобто, що нам загрожує смерть від тебе], то “якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю!
А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!” [Дан. 3:17--18].
Звичайно ж, Навуходоносор розлютився як ніколи й наказав “напалити піч усемеро понад те, як повинно було напалити її”. Потім він наказав, щоб цих трьох хоробрих молодих чоловіків кинули повністю одягненими в палахкотючу піч. Справді, як цар і наполягав, піч була розжарена настільки, що мужі, які вели Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо, впали замертво від жару полумʼя, коли кидали до печі своїх бранців.
А потім сталося одне з тих великих чудес, на яке мають право вірні і яке стається за волею Бога. Ці троє молодих чоловіків стояли й спокійно ходили у полумʼї печі, і їх не було спалено. А коли пізніше сам здивований цар покликав їх вийти з полумʼя, їхній одяг не змінився, їхня шкіра ніде не була обпечена і жодна волосина на їхній голові не була обпалена. Навіть запах диму не увійшов в цих сміливих, відданих молодих людей.
“Благословенний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо,---сказав цар,---що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які надіялися на Нього … , [які] дали свої тіла на огонь, аби не служити й не кланятися іншому богові, крім Бога свого”.
… Того часу цар зробив, щоб добре велося Шадрахові, Мешахові та Авед-Неґові в вавилонській окрузі”. (Дан. 3:28, 30).
Здатність відстоювати свої принципи, жити чесно і з вірою за своїми переконаннями---ось що є важливим, ось що відрізняє внесок від відданості. Така відданість істинному принципу---в нашому власному житті, у наших домах та сімʼях і скрізь, де ми зустрічаємося з іншими людьми і впливаємо на них,---і є тією відданістю, якої, зрештою, Бог вимагає від нас. …
Успішне життя, хороше життя, правильне християнське життя іноді вимагає чогось більшого за внесок, хоч кожний внесок є цінним. Зрештою, воно вимагає відданості---тієї відданості принципам, які, як ми знаємо, є істинними в заповідях, даних Богом; і ця відданість йде від усієї душі, її старанно дотримуються, її вічно розвивають. …
Якщо ми будемо вірними й відданими нашим принципам, дотримуючись зобовʼязання жити в чесності й цілісності, тоді ні один цар, ніякі змагання, ніяка вогняна піч не будуть здатні схилити нас на компроміс. Заради успіху Божого царства на землі давайте стояти як свідки Йому “в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де [м]и може[мо] бути, аж до самої смерті”. (Мосія 18:9)5.
2
Віддано слухайтеся Господа, незважаючи на те, що вирішують робити інші.
Коли Ісусу Навину було наказано знищити місто Єрихон, який лежав перед [синами Ізраїлевими], могутні стіни міста стояли як вражаючий і фізично нездоланний барʼєр для досягнення успіху Ізраїлем---або принаймні вони такими здавалися. Не знаючи, як саме здобути місто, але маючи запевнення, що це вдасться, Ісус Навин виконав настанови, які дав йому Господній посланець. Його відданість була виявом абсолютного послуху. Він турбувався, щоб зробити все точно так, як йому було сказано, аби обіцяння Господні могли бути виконані. Ці настанови, безсумнівно, були дивними, але віра в результат спонукала його. Цей результат, звичайно, був ще одним чудом в довгому ряді чудес, які бачили ізраїльтяни, коли їх впродовж багатьох років вели Мойсей, Ісус Навин і багато інших пророків, які віддано дотримувалися Господніх заповідей і настанов.
Коли Ісус Навин зі своїм народом підійшов до Єрихона, вказівки Господа були виконані з точністю, і, як сказано в Писаннях, “впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто”. (Ісус Навин 6:20).
У літописі сказано, що після того як Ізраїль мав перепочинок від війн зі своїми ворогами, Ісус Навин, який на той час вже зістарився, зізвав весь Ізраїль разом. У своєму прощальному зверненні він нагадав їм: вони перемагали тому, що Бог воював на їхньому боці, але якщо вони тепер перестануть служити Господу й виконувати Його закон, то будуть знищені. …
Потім цей великий військовий і духовний провідник закликав народ до зобовʼязання, він сам і його сімʼя також взяли на себе зобовʼязання: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві”. (Ісус Навин 24:15).
То була чудова заява про повну відданість людини Богу; пророка---бажанням Господа; чоловіка, знаного як Ісус Навин,---його Богу, Який багато разів до цього благословляв його за слухняність. Він казав ізраїльтянам, що незалежно від того, що вони вирішать, сам він буде робити те, що, як він знав, є правильним. Він сказав, що його рішення служити Господу не залежало від того, що вирішать робити вони; що їхні дії не позначаться на його діях; що його віддане виконання Господньої волі не зміниться, що б там не робили вони чи будь-хто інший. Ісус Навин чітко контролював свої дії, і очі свої він не зводив із заповідей Господніх. Він віддано слухався6.
“Яким задоволеним повинен був бути Господь, коли Авраам … зробив так, як йому було сказано,---без запитань і без вагань”.
3
Вирішіть зараз вибрати шлях неухильного послуху.
Після того як приходить розуміння євангельського закону і Господньої волі завдяки читанню й вивченню Писань і слів пророків, приходить подальше розуміння того, чому послух часто називають першим законом небес і чому послух є необхідним, щоб бути спасенними. Він веде нас до найважливішого випробування. Чи готові ми стати цілковито слухняними Божому закону? У нашому житті настає час, коли необхідно прийняти визначальне рішення7.
Дійсно, Господь більше за все інше любить непохитну рішучість виконувати Його пораду. Сумніву немає в тому, що досвід великих старозавітних пророків записаний, щоб допомогти нам зрозуміти, як важливо вибрати шлях неухильного послуху. Яким задоволеним повинен був бути Господь, коли Авраам, отримавши повеління принести в жертву свого єдиного сина, Ісака, зробив так, як йому було сказано,---без запитань і без вагань. Літопис стверджує, що Бог сказав Аврааму:
“Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі”. (Бут. 22:2).
А в наступному вірші просто сказано:
“І встав Авраам рано-вранці, … і взяв … Ісака, сина свого, … і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог”. (Бут. 22:3).
Через багато років, коли Ревеку спитали, чи піде вона зі слугою Авраама, щоб стати Ісаковою дружиною, вона, твердо знаючи, що місія слуги була благословенням від Господа, просто сказала: “Піду”. (Бут. 24:58).
Через покоління після цього, коли Якову було наказано повернутися в землю Ханаанську, а це означало полишити все, що він заробив багаторічною працею, він покликав Рахіль і Лію в поле, де знаходилася його отара, й пояснив, що сказав Господь. Відповідь Рахілі [і Лії] була простою та відвертою і вказувала на [їхню] відданість: “Зроби все, що Бог наказав був тобі” (Бут. 31:16).
Отже, ми маємо приклади з Писань стосовно того, як нам слід ставитися до Господніх заповідей та цінувати їх. Якщо ми вибираємо реагувати на них, як Ісус Навин, і Авраам, і Ревека, і Рахіль, [і Лія], нашою відповіддю буде просто йти і робити те, що наказав Господь.
У нас є чудова причина тепер прийняти рішення служити Господу. Цього недільного ранку [на генеральній конференції], коли життєві складнощі й спокуси якоюсь мірою віддалилися і коли у нас є час і більше бажання подивитися на вічну перспективу, ми можемо більш чітко визначити, що ж саме принесе нам в житті найбільше щастя. Ми маємо вирішити тепер, у світлі цього ранку, як будемо діяти, коли настане темрява ночі й коли піднімуться бурі.
Я молюся, щоб у нас була сила, аби вирішити тепер робити те, що ми повинні робити. Я молюся, щоб ми вирішили тепер служити Господу8.
4
Самої віри недостатньо; нам також потрібно виконувати волю Небесного Батька.
Звертаючись до натовпів, Учитель казав: “Не кожен, хто каже до Мене: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. (Мт. 7:21).
Коли я вслуховуюсь у ці слова, мені здається, ніби Господь каже: “Тільки те, що людина може визнавати Мою владу або мати віру в Мою божественну природу, або просто виявляти віру в Мої вчення чи спокутну жертву, принесену Мною, ще не означає, що вона увійде в царство небесне або досягне вищого ступеня піднесення”. Підтекст Його слів такий: “Самої віри недостатньо”. Потім Він навмисно додає: “… але той, хто виконує волю Мого Отця”---це той, хто працює й обрізує виноградник, аби виноградник приніс хороший плід. …
Уся природа, яка є володінням Божим, здається, відображає цей самий принцип. Бджолу, яка не “працюватиме”, досить скоро вигонять з вулика. Коли я дивлюсь на діяльних мурашок, як вони лазять по стежці чи навколо мурашника, мене вражає той факт, що вони щось роблять, а не просто вірять. Кудкудаканням курка зернин собі не знайде; їй треба погребтися. Стоячий ставок із зеленими водоростями й нерухомою піною на поверхні---це хороше місце для збудника болотної лихоманки, а ось чистий гірський потік, що мчить, як той вітер, своїм шляхом по камінню, вниз у каньйон, запрошує напитися з нього.
Слова Учителя про дім без фундаменту для мене означають, що людина не може поверхово й нерозсудливо вважати, що вона все може сама і що вона може будувати своє життя на будь-якій основі, яку можна легко знайти і яка їй до вподоби [див. Матвій 7:26–27]. Поки погода хороша, безглуздість такої людини й не побачиш; та одного дня нахлинуть повені, брудні води якоїсь несподіваної пристрасті, помчить стрімка течія непередбаченої спокуси. Якщо характер людини має ненадійний фундамент, тобто нічого більше, крім служіння язиком, то вся її моральна структура може завалитися9.
Яків сказав: “Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу” (Якова 1:27).
Іншими словами, релігія---це щось більше, ніж знання про Бога або визнання віри, і це щось більше за теологію. Релігія---це виконання Божого слова. Це, крім іншого, ще й бути сторожем брата свого. …
Ми можемо бути релігійними людьми, поклоняючись в Суботній день, і ми можемо бути релігійними людьми, виконуючи свої обовʼязки в інші шість днів тижня. … [Як] же це важливо, щоб все, про що ми думаємо, слова, які ми кажемо, наші вчинки, поведінка, справи з сусідами, у бізнесі та в усіх наших щоденних заняттях були в гармонії з нашими релігійними переконаннями. Як сказав Павло: “Коли … що робите, усе на Божу славу робіть!” (1 Коринтянам 10:31). Отже, чи можемо ми видалити релігію з наших справ впродовж тижня і перенести її лише на Суботній день? Звичайно ж ні, якщо прислухаємося до Павлової настанови10.
5
“Живі члени Церкви” прагнуть бути цілковито відданими.
Господь відкрив у передмові до Учення і Завітів, що це “єдин[а] істинн[а] й жив[а] Церкв[а] на лиці всієї землі”. Потім Він додав: “… якою Я, Господь, дуже задоволений, кажучи про Церкву як загал, а не індивідуально” (УЗ 1:30). Це має викликати в нашому розумі запитання, що має вічну важливість: “Ми знаємо, що інституційно це є істинна й жива Церква, а особисто я---істинний і живий її член?”
… Коли я запитую: “А особисто я--- істинний і живий її член?”, моє запитання полягає в тому, чи я вдумливо й повністю присвячую себе дотриманню завітів, які уклав з Господом? Чи цілком самовіддано я живу за євангелією і є виконавцем слова, а не лише слухачем його? Чи живу я за своєю релігією? Чи залишуся я вірним? Чи твердо я стою, щоб протистояти спокусам Сатани? …
Позитивна відповідь на запитання “А я живий член Церкви?” є підтвердженням нашої відданості. Це означає, що ми тепер любимо і завжди будемо любити Бога та своїх ближніх, як самих себе. Це означає, що наші вчинки будуть вказувати на те, хто ми є і в що ми віримо. Це означає, що ми християни кожного дня, які живуть так, як хотів би Христос, щоб ми жили.
Живі члени Церкви---це ті, які прагнуть бути цілковито відданими. …
Живі члени Церкви визнають, що мають обовʼязок рухатися вперед. Охристившись, вони зробили перший крок у своїй життєвій подорожі. Це знак Богу, ангелам і небесам, що вони будуть виконувати Божу волю. …
Живі члени Церкви прислухаються до Духа, Який оживлює їхнє внутрішнє життя. Вони постійно прагнуть Його скерування. Вони моляться про силу й долають труднощі. Їхні серця зосереджені не на тому, що від цього світу, а на тому, що є вічним. Духовне відновлення не приноситься в жертву фізичному задоволенню.
Живі члени Церкви на перше місце у своєму житті ставлять Христа, знаючи, що є джерелом їхнього життя й розвитку. У людей є тенденція ставити себе в центр всесвіту й очікувати, щоб інші задовольняли їхні сподівання, потреби й бажання. Однак природа не приймає таке помилкове припущення. Центральна роль в житті належить Богу. Замість того щоб просити Його задовольнити нашу примху, нам слід прагнути жити в гармонії з Його волею, і таким чином розвиватися й далі як живим членам Церкви. …
Живі члени Церкви, одного разу навернувшись, виконують цю заповідь---зміцнювати своїх братів і сестер [див. Лука 22:32]. Вони палко бажають ділитися своєю радістю з іншими, і вони ніколи не втрачають цього бажання. …
Живі члени Церкви визнають, що необхідно свої вірування втілювати в життя. Такі святі завзято займаються багатьма добрими й благородними справами за своєю власною вільною волею та згодою [див. УЗ 58:27]. …
Живі члени Церкви люблять одне одного. Вони турбуються про безбатченків і вдів в їхніх утисках. Вони зберігають себе незаплямованими від світу [див. Якова 1:27]. …
Ми твердо віримо в заяву про те, що це є істинна й жива Церква істинного і живого Бога. Запитання, на яке нам все ж необхідно відповісти, таке: “Чи я присвятив себе і чи взяв на себе зобовʼязання бути істинним і живим членом Церкви?”
Стіймо твердо й будьмо істинними і живими членами Церкви та отримаймо обіцяну винагороду бути серед тих, про кого в Ученні і Завітах сказано, що це ті, “хто прийшов на Гору Сіон і в місто живого Бога, небесне місце, найсвятіше з усіх” (УЗ 76:66)11.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Розгляньте учення Президента Хантера стосовно різниці між “внеском” і “цілковитою відданістю” (підрозділ 1). Як впливає на наше життя те, що ми цілковито віддані Богу? Як можна застосувати до нас історію Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо?
-
Поміркуйте над розповіддю Президента Хантера про Ісуса Навина у підрозділі 2. Чого ви можете навчитися з цієї розповіді стосовно цілковитої відданості Богу? Як нам стати настільки відданими Богу, щоб слухатися Його, незалежно від того, що роблять інші? Як ми можемо допомогти дітям і молоді розвинути таку відданість?
-
Які у вас виникли враження, коли ви розглядали історії з Писань, наведені в підрозділі 3? Які інші приклади послуху з Писань вплинули на вас? Чому, на вашу думку, “Господь … любить непохитну рішучість виконувати Його пораду”?
-
Поміркуйте над вченнями Президента Хантера, що знаходяться у підрозділі 4. Чому самої віри “недостатньо”? Як виконання волі Небесного Батька допомагає нам підготуватися до тривожних часів? Як ми можемо застосовувати вчення Президента Хантера стосовно життя за нашою релігією?
-
Розгляньте кожний з описів Президента Хантера “живого члена Церкви” у підрозділі 5. Як нам розвинути в собі ці якості “живого члена Церкви”? Поміркуйте, як нам стати кращими “істинними і живими членами” Церкви.
Відповідні уривки з Писань
1 Самуїлова15:22–23; Псалми 1:1–3; Якова 2:14–26; 2 Нефій 32:9; Омній 1:26; Мосія 2:41; Алма 37:35–37; 3 Нефій 18:15, 18–20; УЗ 58:26–29; 97:8; Авраам 3:24–26
Допомога вчителю
Прочитайте разом кілька уривків з розділу. Після читання кожної цитати попросіть членів класу навести приклади з Писань та з їхнього особистого досвіду, які б стосувалися учень в цих уривках.