“Допомагати нашим сім’ям ходити у світлі та істині”, Ліягона, квіт. 2024.
Допомагати нашим сім’ям ходити у світлі та істині
Чи допомагаємо ми своїм сім’ям дивитися в напрямку Небесного Батька та Ісуса Христа і постійно йти до Них?
Ілюстровано Кейсі Нельсоном
Я і моя дружина Нурія отримали свідчення про відновлену євангелію Ісуса Христа після трьох місяців зустрічей з місіонерами. Ми охристилися в 1982 році. У той час у нас не було дітей, але ми дізналися, як важливо мати дітей і навчати їх євангелії.
Господь наказав Адамові навчати дітей, що “всі люди повсюди повинні покаятися, інакше вони ніяк не зможуть успадкувати царство Боже…
Отже, Я даю вам заповідь, навчати цього вільно ваших дітей, кажучи:
…Ви маєте народитися знову в царстві небесному від води, і від Духа, і бути очищеними кров’ю, саме кров’ю Мого Єдинонародженого; щоб ви були освячені від усього гріха і насолоджувалися словами вічного життя в цьому світі, і вічним життям у світі прийдешньому…
А тепер ось, Я кажу тобі: Це є план спасіння для всіх людей” (Moйсей 6:57–59, 62).
Ми з Нурією виростили п’ятьох дітей і благословенні 14 онуками. Ми зрозуміли, що це вчення від сучасних пророків, провидців і одкровителів є істинним: “Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа”1.
Створювати зосереджені на Христі домівки і сім’ї
Багато в чому ми з Нурією були піонерами Церкви, коли жили в Пуерто-Рико. Усе було для нас новим. Ми швидко зрозуміли, що домашні вечори мають важливе значення у вихованні наших трьох дочок і двох синів.
Іноді здавалося, що вони мало на що впливають. Пам’ятаю, як у одного з наших синів голова лежала на дивані, а ноги були підняті вгору. Ми дивилися на нього і думали: “Чи він хоча б щось навчається?”
Навіть коли здається, що наші діти не звертають уваги, ви ніколи не знаєте, коли вони в дійсності слухають і навчаються. Ось чому так важливо постійно ділитися євангелією.
Багато років тому ми всією сім’єю були на ярмарку. Ми насолоджувалися атракціонами аж дотемна. Вже йдучи до автівки, щоб їхати додому, я засунув руку в кишеню і зрозумів, що ключі від машини, дому і мого офісу зникли!
На ярмарку було багато людей, але ми знайшли спокійне місце (яким тільки може бути спокійне місце на велелюдному ярмарку) і стали разом, щоб помолитися про те, аби ключі знайшлися. Після того ми йшли ярмарком і шукали зниклі ключі.
На своєму шляху ми побачили поліцейського. Ми подумали, може хтось знайшов наші ключі й передав йому. Ми підійшли до поліцейського і запитали: “Ми загубили ключі. А чи не потрапили вони, часом, до вас?”
Поліцейський запитав, чи не належимо ми до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Трохи спантеличений цим питанням, я відповів: “Так”.
Поліцейський потім попросив мене описати ключі. Я це зробив і він відповів, що ключі в нього є.
“Чому ви запитали, чи ми є членами Церкви?” — запитав я, коли він передавав мені ключі.
Тому що у вас є флакончик з олією на брелоку для ключів, — сказав він. — У мого батька є такий самий. Він є членом Церкви”.
Подібні випадки благословляли нашу сім’ю довірою до Небесного Батька і знанням, що Спаситель з нами і допоможе нам.
Щоб створити домівку і сім’ю, зосереджену на Христі, необхідно, аби батьки серйозно ставилися до свого зобов’язання бути, за словами Президента Рассела М. Нельсона, “праведними, цілеспрямованими батьками”2. Наші діти можуть зрозуміти, якою важливою є для нас євангелія Ісуса Христа, якщо ми докладаємо кращих зусиль, аби жити за нею “в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (Мосія 18:9).
Це варто всіх зусиль.
Коли наша найстарша дочка починала навчатися в семінарії, Нурія везла її туди рано-вранці. Це означало, що я дбав про решту дітей. Я допомагав їм одягатися, їсти сніданок і потім віз їх до школи.
Через якийсь час я подумав: “Семінарія — це щось не те! Сім’я — розділяється. Ми не збираємося разом на сніданок”.
Так було, поки одного вечора я не побачив, як моя дочка самостійно вивчає Писання. Я був такий щасливий і вдячний, що став гарячим прибічником семінарії! Через якийсь час Нурію покликали викладати в ранковій семінарї. Коли вона вступила на юридичний факультет, я заміняв її шість років. Іноді доводилося йти на жертви, але я мав благословення навчати всіх наших дітей у семінарії.
Часом життя буває хаотичним, однак варто докладати зусилля, найкращі зусилля, аби допомагати своїм сім’ям ходити в світлі та істині. В усьому, що ми робимо, показуймо своїм сім’ям, що євангелія — це не просто слова. Це спосіб нашого повсякденного життя. Ви ніколи не знаєте, як ваші зусилля благословлять вашу сім’ю в майбутньому.
Нам не потрібно бути досконалими
Ми з Нурією робили все можливе, щоб навчати свою сім’ю, так само як Легій навчав своїх дітей: “Пробудіться” і “одягніться в броню праведності” (2 Нефій 1:23), але, звичайно ж, ми не завжди були в цьому досконалими. Ми припускалися помилок.
Я вдячний за ці слова старійшини Джеймса Р. Разбанда, сімдесятника: “Будь-хто з батьків може свідчити, що біль, пов’язаний з нашими помилками, не є простим страхом нашого власного покарання, а страхом того, що ми якимось чином обмежили радість наших дітей або завадили їм побачити і сприйняти істину. Славетне обіцяння спокутної жертви Спасителя стосовно наших помилок як батьків полягає в тому, що Він не звинувачує в них наших дітей і обіцяє зцілити їх. І навіть коли вони згрішили проти світла — як ми усі це робимо — Його рука милості простерта і Він викупить їх, якщо вони просто подивляться на Нього і залишаться живими”3.
Спрямовувати їх до Христа
Підлітки й молодь — неодружена й одружена — матимуть багато запитань. Вони можуть вивчати історію або доктрину Церкви і мати запитання або сумніви. Церква має багато надійних джерел, де вони можуть знаходити відповіді, зокрема програма За Мною йдіть, церковні журнали, Святі й Заради зміцнення молоді: Путівник з прийняття рішень. Зрештою, у них є Писання і слова сучасних пророків та апостолів, які зміцнять їхню віру в Ісуса Христа.
Якщо поглянути на євангелію, як на дерево, то листя й гілки можуть символізувати історію або політику Церкви. Хоча вони мають важливе значення, не вони дають дереву життя. Бо дерево утримується корінням у ґрунті, завдяки чому воно тримається прямо і непорушно, всмоктує воду й мінерали та поживні речовини, щоб зміцнювати і живити все дерево. Небесний Батько та Ісус Христос є корінням євангельського дерева. Без Них ніщо не встоїть і не буде процвітати.
Ми, батьки, дідусі, бабусі, інші родичі, маємо завжди допомагати іншим звертатися до джерела всієї істини. Чи допомагаємо ми своїм сім’ям дивитися в напрямку Небесного Батька та Ісуса Христа і постійно йти до них?
Немає більшого благословення
Апостол Іван проголосив: “Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді” (3 Івана 1:4). Утім попри наші найкращі зусилля дехто з членів сім’ї може на якийсь час відходити від євангелії. Так було і в нашій сім’ї. Нас утішало послання старійшини Девіда А. Беднара, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:
“Батьки, які шанують завіти євангелії, виконують заповіді Господа і вірно служать, можуть вплинути на спасіння своїх синів і дочок, які відійшли…
Вони можуть претендувати на обіцяння божественного проводу і сили, отримуючи їх через натхнення від Святого Духа і привілеї священства, у своїх зусиллях допомогти членам сім’ї отримати благословення спасіння і піднесення”4.
Ми з Нурією маємо велику радість у своїх дітях і онуках. Ми сподіваємося, що вони пам’ятатимуть “слова, які [вони] часто чу[ли] від [своїх батьків, дідусів та бабусь] про вічне життя, і про радість святих” (Eнош 1:3).
Допомагати своїм сім’ям ходити в світлі та істині не завжди легко, але я свідчу, що немає більшої радості, ніж бачити, як вони ходять у світлі та істині євангелії Ісуса Христа.