Врятовані
Старійшина Еділсон де Паула Перрелла
Сімдесятник
“Спасителя любов в усьому помічаю. … Буду служить Йому” (Збірник дитячих пісень, с. 42).
Моя сім’я жила в Сан-Паулу, Бразилія. На іншій стороні нашої вулиці був ліс з мангрових дерев. У мангрових лісах між деревами тече багато річок. Земля дуже багниста.
Багато людей будують будинки на тому багнистому ґрунті. Вони встановлюють величезні колоди в мул. Потім вони будують будинок на тих колодах. Але коли іде дощ, річки виходять з берегів. Вода потрапляє в будинки. Тоді людям ніде спати вночі.
У таких випадках мій батько запрошував усіх їх у наш дім. Іноді в нас зупинялося аж 15 чоловік! Він запрошував їх до вітальні й давав ковдри. Мама готувала щось поїсти. Потім вони спали в нашому домі аж до наступного дня.
Так ставалося три або чотири рази. Я пам’ятаю, як думав: “Небагато людей впустять до себе незнайомців”. Мій батько впускав на ніч людей, яких він ледь знав! Але потім я думав: “Але ж їм нікуди йти”.
Мої батьки завжди робили щось, аби допомогти людям. Однак їхнє служіння не обмежувалося лише тим, що вони допомагали й давали. Це був вияв любові до наших ближніх, навіть коли наші ближні були тими людьми, яких ми не знали добре.
Нам слід допомагати людям у біді. Нам слід допомагати їм всім, чим можемо. Нам не слід обмежуватися в тому, що ми робимо, коли допомагаємо людям. Ми можемо надавати притулок і необхідні речі. Ми можемо вділяли свій час. Ми можемо ділитися знанням про Небесного Батька та Ісуса Христа, особливо о цій Різдвяній порі.