Сімейна історія пов’язує покоління живих
У мне чудова сім’я. Я маю на увазі не лише свою безпосередню сім’ю—чоловіка, дітей і онуків,—але і більш далеких родичів. Особливо міцні сімейні стосунки склалися у моїх родичів по лінії батька. У моєї прабабусі було дев’ять дітей. Прабабуся була дивовижною жінкою. Досить рано овдовівши, вона зуміла виховати своїх дітей дружними. Вони дуже любили одне одного. Коли сини і дочки моєї прабабусі повиростали і створили власні сім’ї, то розлетілися з рідного гнізда, однак постійно підтримували зв’язок.
Під час Другої світової війни двоє братів загинули, серед них і мій дід, у однієї з сестер загинув чоловік, але ті брати і сестри, які вижили, не залишали без уваги вдів та їхніх дітей, і упродовж десятиліть приділяли їм належну увагу та надавали усіляку підтримку—як моральну, так і матеріальну.
Міцні сімейні узи пов’язували також двоюрідних братів і сестер мого батька. Я з дитинства пам’ятаю, як часто ми провідували своїх родичів і як часто вони приїздили до нас. Але, на жаль, у третьому поколінні родинні зв’язки почали слабшати, а четверте покоління родичів уже практично не знає одне одного.
Продовжуючи спілкуватися зі старшим поколінням родичів, я подумала: так не повинно бути, не можна втрачати сімейні зв’язки. Євангелія вчить нас, що саме сім’я є нашим головним скарбом у цьому світі й у світі прийдешньому. Наші діти стають сильнішими і здобувають захист, коли знають і пам’ятають своє коріння.
З огляду на ці міркування у мене виникла ідея: треба зібрати родичів усіх поколінь. Старші зрадіють можливості зустрітися, а молодші зможуть познайомитися. Я склала список родичів (приблизно 45 чоловік), ми визначилися з датою проведення заходу. Я підготувала схему сімейного дерева шести поколінь, починаючи зі своєї прабабусі, і 19 серпня 2017 року ця зусріч відбулася. На зустріч приїхало 25 чоловік. Яка ж це була подія!
Багато з тих, хто приїхав, привезли сімейні фотографії. Завдяки цьому у мене виникла ще одна ідея: створити сімейний календар.
Важко передати словами ті яскраві почуття, які я мала, створюючи цей календар. На першій сторінці—січень—фото моїх прабабусі й прадідуся. Кожна наступна сторінка присвячена одному з 9 дітей і їхнім нащадкам. Внизу сторінки вказані іменинники місяця, які нині живі, а в кінці—контактна інформація для бажаючих привітати одне одного.
На звороті обкладинки я помістила своє свідчення про важливість і вічну природу сім’ї.
Родичі, отримавши календар, з одного боку дивувалися, навіщо мені це потрібно, а з іншого—раділи. Їм було приємно. Особливу вдячність відчувало молодше покоління. Побачивши себе в календарі, вони усвідомили, що кожен з них—частина великої сім’ї.
Тепер ми плануємо нову сімейну зустріч у цьому році. Я дуже хочу щоб ми пам’ятали: сімейно-історична робота стосується не лише тих, хто пішов за завісу, але й живих.