“Стрибай у ріку!”
Елвін Джером Ласеда
Пампанга, Філіппіни
Ілюстрації Гарі Альфонсо
Одного дня моя бабуся попросила мене віднести їжу, яку вона приготувала для моєї тітки. То був спекотний суботній день, і у мене було багато інших справ, які я хотів робити замість того, щоб виконувати завдання бабусі. Я сказав, що їй краще попросити когось із моїх двоюрідних братів, але вона наполягала на тому, щоб це зробив саме я.
Минула година, і у мене виникло відчуття, що треба зробити те, про що просить бабуся. Я взяв їжу й пішов до тітки. Тітчин дім був далеко, і коли я прийшов, то не збирався затримуватися надовго.
Я знайшов тітку і її п’ятимісячного сина в гамаку, прив’язаному до двох молодих мангових дерев. Дерева росли біля річки, яка протікала за будинком. Я підійшов до них, щоб віддати їжу. Раптом мотузки, на яких тримався гамак, розірвалися. Моя тітка разом з немовлям покотилася в річку. Мене охопив страх. Я не вмів плавати, і поруч не було нікого, щоб допомогти. Я не знав, що робити.
Відразу ж я почув голос Духа: “Стрибай!”
Не роздумуючи, я стрибнув. На щастя, я знайшов дитину усього за пару секунд, а тітка змогла вилізти з води сама. Коли я вийшов з води з немовлям, то не міг повірити в те, що раптом сталося. Я стрибнув у ріку, хоча не вмів плавати, але оскільки я слухався голосу Духа, ні я, ні мій малесенький двоюрідний брат не потонули.
Я зрозумів, наскільки важливо розпізнавати настанови і натхнення, які дає нам Бог через Святого Духа, та виконувати їх. Я вдячний, що зрештою зробив те, про що просила бабуся, й відніс їжу своїй тітці. Я знаю, що ми повинні докладати зусиль, аби бути чуйними до духовних спонукань, і щоб ми могли бути руками Бога, допомагаючи Його дітям.