Ми є кращими завдяки йому
Президент Рассел М. Нельсон
Президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Дорогі члени сім’ї, брати, сестри і друзі. Для мене честь виступати на похороні мого провідника, наставника і дорогого друга, Президента Томаса С. Монсона.
Я маю ніжні почуття до цього чоловіка, якого я знав і любив понад 50 років. Від імені всіх генеральних авторитетів та представників вищого керівництва Церкви ми проголошуємо нашу любов до Президента Монсона і вдячність за нього. Його сім’ї—Томасу, Енн та Кларку, разом з їхніми подружжями, дітьми та онуками—ми також висловлюємо наші найглибші любов і співчуття. Ми дуже вдячні за сердечні виступи Енн М. Дібб, президента Дітера Ф. Ухтдорфа та президента Генрі Б. Айрінга і прекрасно виконані пісні Мормонського хору скинії.
Президент Монсон прожив надзвичайне життя. Ніколи не буде іншого, такого як він! Кожен з нас вже пролив і ще буде проливати багато сліз через розлуку. Ми будемо за ним дуже сумувати! Але наше горе полегшує Спокута Господа Ісуса Христа. Його гірка чаша робить нас здатними перенести нашу втрату. Його Спокута робить Воскресіння реальністю. Його Спокута дає можливість сім’ям бути навіки разом, згідно з планом Небесного Батька. Ми радіємо, знаючи, що Президент Монсон возз’єднався зі своєю дорогою Френсіс і що одного дня ми також зможемо продовжити наше спілкування з ними.
З моменту смерті Президента Монсона в медіа були представлені дуже добре підготовлені спогади про його життя. Вони схвилювали мене. Крім того, поважні особи та друзі з усього світу надсилали свої співчуття і висловлювали глибоке захоплення.
Це було очікуваним стосовно людини, яка вплинула на життя і долю мільйонів людей по всьому світу. Ми всі є кращими завдяки йому. І Церква є кращою завдяки йому. Він залишає спадок зростання. З моменту його висвячення в апостоли у 1963 році, кількість членів Церкви зросла від 2,1 мільйона чоловік, до майже 16 мільйонів. Кількість місіонерів, які служать одночасно, зросла з 5700 до понад 70000. І храми, яких тоді було лише 12, зараз нараховують 159, і вони ще будуються.
Та разом з цим Президент Монсон постійно зосереджувався на окремій людині. Він нагадував нам про це такими словами, як: “Надішліть листа другові, з яким довго не спілкувалися”, “Обніміть свою дитину”, “Частіше кажіть: “Я тебе люблю”, “Завжди висловлюйте вдячність” і “Ніколи не дозволяйте, щоб вирішення проблеми стало більш важливим за вияв любові до людини”.
Президент Монсон ніколи не прагнув бути у центрі уваги. У світі, де так багато “селфі”, він був прикладом зосередженості на інших. Він був втіленням слів Господа, Який сказав: “Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде”1. Він присвячував свій час тому, щоб відвідувати, благословляти і любити інших. Навіть під кінець свого життя він продовжував служити, часто відвідуючи лікарні та будинки для людей похилого віку.
В минулі роки у нас із Президентом Монсоном було багато чудового спільного досвіду. Дозвольте мені поділитися одним випадком з цього, який демонструє, як він використовував переконання, довготерпіння, м’якість, лагідність і любов нелицемірну для досягнення надзвичайно важливих цілей2.
У 1985 році мене зробили відповідальним за Церкву в Європі, і це доручення довгі роки виконував Президент Монсон. Я був його молодшим напарником у виконанні великого об’єму тієї складної роботи. Президент Монсон майже два десятиліття працював за “Залізною завісою” над встановленням довіри з керівниками Німецької Демократичної Республіки.
У 1988 році ми з ним та невеликою делегацією наших місцевих провідників Церкви подорожували до її столиці—Східного Берліну. У цій країні, яка понад 50 років була закритою для місіонерської роботи, ми відчули натхнення попросити, щоб місіонерам дозволили там служити. Ми також попросили дозволу, щоб гідні старійшини з тієї країни мали можливість служити Господу в якості місіонерів у інших місцях.
Ці критично важливі збори проводилися у сірий та похмурий день 28 жовтня 1988 року. Ми зустрілися з Еріхом Гонеккером, головою державної ради Німецької Демократичної Республіки, та його працівниками. Він почав з довгої промови про переваги комунізму. (Ми могли лише слухати).
Потім під спалахами численних фотокамер Президента Монсона запросили виступити. Він сміливо, але з добротою, представив своє послання про те, як і чому наші місіонери були б корисними для тієї країни.
Після прохання Президента Монсона усі чекали на відповідь Гонеккера, затамувавши подих від страху. Я ніколи не забуду його відповідь: “Президенте Монсоне, ми знаємо вас! Протягом багатьох років ми спостерігали за вами! Ми довіряємо вам! Ваше прохання стосовно місіонерів схвалено!”
Коли ми вийшли з тих зборів, хмари на якусь мить розійшлися, і над нами яскраво засяяло сонце. Здавалося, що небеса подали знак про схвалення того, що тільки-но відбулося.
Тепер, коли смертне життя Президента Монсона прийшло до завершення, ми відчуваємо, що благословення Господа Його пророку Нефію так само стосуються нашого улюбленого провідника, який пішов:
“Благословенний ти, [Президенте Томасе С. Монсон], за те, що ти зробив; бо Я бачив, як ти невтомно проголошував Слово, яке Я дав тобі, цьому народові. І ти не злякався їх і не прагнув врятувати своє власне життя, але прагнув виконати Мою волю і дотримуватися Моїх заповідей.
І ось, через те що ти робив це так невтомно, ось, Я благословлю тебе [і твою сім’ю] назавжди”3.
Я урочисто проголошую, що Президент Томас С. Монсон був пророком Бога. Він навчав як пророк і свідчив як пророк. У нього була сміливість пророка і доброта пророка. Він отримував одкровення як пророк і діяв за ними як пророк. Він жив як пророк і помер як пророк, запечатуючи своїм життям свідчення, що Бог живе, що Ісус є Христос, що Його Церква була відновлена на землі і що ця священна робота—істинна. До свідчення, яке він так багато разів приносив з цієї трибуни, я смиренно додаю своє, у священне ім’я Ісуса Христа. Амінь.