Подивись на останню сторінку
Наталя Щербакова, Україна, в переказі Павліни Убійко
Коли я приєдналася до Церкви, мені захотілося якнайшвидше зайнятися сімейно-історичною роботою. Я почала відвідувати місцеві архіви й шукати інформацію про своїх предків у метричних книгах.
Ця робота мені дуже подобалася, але вона не була легкою. Дуже часто почерк був нерозбірливим, а деякі книги були вкриті пліснявою, що провокувало напади астми. Однак я активно продовжувала свої дослідження.
Одного дня я шукала дані про свого дідуся. Мені потрібна була дата його народження. Я знайшла книгу на 1500 сторінок, де могли бути дані про нього. А якщо там немає необхідної мені відповіді? Мене жахала думка, що потрібно буде продивитися ці величезні, вкриті пилом книги.
Я почала гортати сторінки книги, сподіваючись помітити знайоме прізвище. Раптом, мені здалося, ніби хтось сказав: “Остання сторінка”. Я озирнулася, але було зрозуміло, що ніхто до мене не звертався. Я продовжила і прочитала ще кілька сторінок. Потім я знову почула ті самі слова: “Остання сторінка”. Вагаючись, я вирішила подивитися на останню сторінку. Я знайшла текст, який зазвичай на ній пишуть: загальна кількість народжених дітей і загальна кількість сторінок. Про всяк випадок я проглянула передостанню сторінку і там не знайшла нічого для себе корисного, тож я повернулася до сторінки, яку читала до того.
Мої думки знову були перервані спокійним, але наполегливим голосом: “Остання сторінка!” Я вирішила знову подивитися останню сторінку і ще кілька разів прочитала вже відомий мені текст.
Однак потім я помітила те, що пропустила раніше: додаткову сторінку, прикріплену до форзацу. Коли я прочитала запис на тій сторінці, то побачила імена дітей, народжених у самому кінці грудня. Серед них було ім’я мого дідуся, де і коли він народився. Я була вражена, але сповнена вдячності, що мене було скеровано до необхідної інформації.
Ведення сімейної історії іноді є нелегкою справою, але я знаю, що Бог спрямовує нас і допомагає в цій роботі.