Розділ 19

Виховання святості вимагає часу

Як ми можемо щоденно працювати над собою, живлячись духовно?

Вступ

Президент Гарольд Б. Лі часто навчав важливості духовного самопідживлення. Він говорив, що наші тіла можна порівняти з фортецею, яку постійно слід добре підживлювати, щоб вона залишалася міцною під час атак ворога.

«Існують вороги й у вашої власної людської «фортеці» – і фізичні, і духовні», – пояснював він. – Серед них можуть бути і несподіване горе, і сімейне приниження, і раптова фінансова скрута, [віроломство] удаваного друга або прихований гріх проти законів Бога. Коли таке відбувається в нашому житті, ми потребуємо додаткового живлення з духовних джерел. Якщо ви втратили контакт з Церквою через недбалість, якщо зменшилася ваша віра в Бога, якщо ви не зрозуміли через вивчення й пізнання шлях до прощення вашої провини, або якщо ви не отримали в молитовному осмисленні впевненості в майбутній нагороді за жертви й біль, – це означає, що ви перервали канали свого духовного живлення і силу, якої потребує ваша душа, виснажено. Ваша фортеця, без сумніву, приречена на те, що її візьмуть війська Сатани. Тоді ви подібні до того необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску, «а коли знімлються бурі, стане з нього велика руїна» (див. Матвій 7:24–27).

Отже, я благаю вас жити кожен день так, щоб ви могли отримувати з джерела світла живлення й силу, необхідні на кожний день. Виховання святості вимагає часу кожного дня вашого життя».¹

Учення Гарольда Б. Лі

Як ми можемо живити себе духовно?

У кожному з вас перебуває дух, який є двійником вашого дорослого фізичного тіла. Щоб підтримувати дієвість та здоров’я вашого фізичного тіла, потрібно регулярно живити його їжею та питвом. Кожна маленька клітинка ваших тіл повинна бути зв’язаною з іншими через нервову систему, щоб пітримувати хід життєвих процесів. Якщо не підтримувати в належній формі цю нервову систему або не постачати необхідне живлення, це призведе до розладу здоров’я, занепаду, хвороби і зрештою до смерті фізичного тіла.

Ваше духовне тіло потребує частого живлення, щоб забезпечувати його здоров’ям та енергією. Земна їжа не задовольняє цієї потреби. Харчування, що відповідає вашим духовним потребам, надходить з духовних джерел. Принципи вічної істини в тому вигляді, як їх вміщено в євангелії, та належні вправи, тобто участь у духовних справах, є суттєвими для вдоволення ваших духовних особистостей. Процеси життєдіяльності духа підтримуються лише зв’язком розуму з духовними джерелами істини. Духовне захворювання та смерть, яка означає відділення від джерела духовного світла, неодмінно йдуть за розривом вашого зв’язку з духовним нервовим центром – Церквою Ісуса Христа.²

Ми розвиваємо свою духовну особистість через практику. Ми повинні тренувати свої духовні особистості з такою ж старанністю (якщо ми хочемо розвинутися повністю), як ми тренували б свої фізичні тіла. Ми повинні щоденно тренувати свій дух, молячись, творячи добро, ділячись з іншими. Ми маємо живити свій дух, щоденно вивчаючи Писання, проводячи [домашні сімейні вечори], відвідуючи збори та причащаючись. Ми повинні уникати отрути, що входить в нас, коли ми порушуємо будь-яку Божу заповідь. Таке порушення діє на наші духовні тіла як отрута.

Наші духовні «медогляди» відбуваються, коли ми зустрічаємося віч-на-віч з Божими духовними лікарями – нашими єпископами, президентами колів, а іноді з Генеральними Авторитетами під час співбесід, які завжди проводяться, щоб допомогти нам підготуватися до духовного просування. Часом, після цих співбесід, виявляється, що треба робити серйозну операцію на нашій духовній особистості.³

Все, що йде всупереч Божій волі, є отрутою для вашого духовного життя, і цього слід уникати, як ви б уникали завідомо отруйних речовин з вашої домашньої аптечки.⁴

Праведна людина прагне самовдосконалення, знаючи, що потребує щоденного каяття у своїх помилках або недоглядах. Вона не стільки переймається тим, що може отримати сама, як тим, скільки зможе дати іншим, знаючи, що тільки на цьому шляху зможе досягти істинного щастя. Вона докладає зусиль, щоб зробити кожен день маленьким шедевром, щоб пізно ввечері вона могла свідчити своїй душі та своєму Богові, що все, чого торкалася її рука, зроблено якнайкраще.⁵

Як дотримання святості Суботнього дня живить дух?

Неділя – це не просто день відпочинку від тижневої рутини. Її не слід сприймати просто як день дозвільного неробства та бездіяльності або день плотських розваг і потурання капризам. Вона є днем бенкетування для ваших духовних тіл. Місце духовної трапези – дім поклоніння. Тут ви знайдете товариство тих, хто, як і ви, шукає духовного живлення. Вам запропоновано співати, молитися, демонструвати свою відданість Всевишньому та приймати святе причастя, внутрішнім змістом якого є наступне: спомин ваших зобов’язань сина або дочки Бога, що живуть на землі, пам’ять про спокуту Спасителя, а також підтвердження запоруки особистої відданості Його імені.

Вдома або в церкві – ваші думки та ваше поводження повинні завжди бути в гармонії з духом і метою Суботи. Місця розваги й відпочинку, які служать удоволенню певних потреб в інший час, не сприяють духовному зростанню і не збережуть вас «незаплямованними від світу», але, скоріше, позбавлять вас «повноти землі», бо її обіцяно тим, хто дотримується закону Суботи (див. УЗ 59:9, 16). Ті з вас, хто робить порушення Суботи своєю звичкою, не зберігаючи її святість, продає душу, повну радості, за наперсток задоволень. Ви приділяєте занадто багато уваги своїм фізичним пристрастям, за рахунок свого духовного здоров’я. Порушник Суботи невдовзі демонструє ознаки ослаблення своєї віри, нехтуючи своїми щоденними сімейними молитвами, вишукуючи помилки в інших, припиняючи сплачувати свою десятину та пожертвування. І така людина, чий розум починає сліпнути через духовне виснаження, незабаром також починає мати сумніви та страхи, які роблять її непридатним до духовного навчання або до просування в праведності. Це є ознаками духовного занепаду й духовного захворювання, які можливо вилікувати лише належним духовним живленням.

Чи можемо ми сподіватися, що в Господній День, наповнений поклонінням буде зведена до мінімуму робота по дому, а поза домом буде виконуватися тільки те, без чого не можливо обійтися. Зробіть цей день днем молитви, вдумливого дослідження Писань та інших хороших книг. Поки вас наповнює радість Суботи, напишіть листа своїй коханій або далекому коханому, або другу, які, можливо, потребують вашої духовної сили. Зробіть свої дома місцем, де співають і виконують прекрасну музику, яка перебуває в гармонії з духом цього дня. А ближче до вечора, коли ви збираєтесь разом з сім’єю або з друзями, обговоріть дорогоцінні істини євангелії та закінчіть день заключною сімейною молитвою. Мій досвід навчив мене, що підказки сумління є для вірного члена Церкви найнадійнішим індикатором для визначення того, що є несумісним з духом поклоніння в Суботній день.

Однак не думайте що одного лише суворого дотримання закону Суботи буде достатньо, щоб тримати ваші духовні тіла в доброму здоров’ї. Кожен день тижня має давати живлення вашій духовній особистості. Сімейні та приватні молитви, читання Писань, любов у ваших оселях та безкорисливе щоденне служіння іншим є манною небесною для насичення ваших душ. Регулярне проведення щотижневого домашнього сімейного вечора є ще одним вагомим посиленням праведності у вашому домі.

Отже, я благаю вас не віднімати тієї необхідної духовної сили у ваших духовних тіл, порушуючи день Суботній, але щиро закликаю вас жити щодня так, щоб ви могли отримувати з джерела світла живлення й силу, що будуть достатніми для вдоволення щоденних потреб.⁶

Як пощення та сплата пожертвувань від посту благословляє нас духовно?

Я запитував себе: «Що таке закон пощення?» І я знайшов визначення Президента Джозефа Ф. Сміта, надане в цих словах, які, на мою думку, є блискучим тлумаченням:

«Тому на кожному Святому останніх днів лежить обов’язок віддати своєму єпископові в день посту їжу, яку він або його родина могли б з’їсти за день, щоб її було віддано бідним для їхньої користі й благословення; або замість їжі її еквівалентну вартість, або, якщо людина заможня, щедро пожертвувати готівкою, щоб це пожертвування зберігалося й посвячувалося для допомоги бідним» [Gospel Doctrine, 5th ed. (1939), 243].

І тоді я запитав себе: «Якими є ті благословення, що їх Господь обіцяв нам за наше пощення й сплату пожертвувань від посту?» Президент [Гебер Дж.] Грант дав мені ці відповіді, і ці слова загально відомі: по-перше, фінансові благословення, а потім духовні. Ось що він сказав стосовно фінансових благословень:

«Дозвольте мені тут і тепер дати вам обіцяння, що якщо віднині святі останніх днів як народ будуть чесно та свідомо тримати щомісячний піст і віддавати в руки своїх єпископів дійсну вартість того, що могло б бути витраченим на два прийоми їжі, від яких вони відмовились, ми будемо мати гроші, яких вистачить для опікування всіх непрацездатних та бідних» [Gospel Standards, comp. G. Homer Durham (1941), 123].

Ось, що він сказав про духовні благословення:

«Кожну живу душу з числа святих останніх днів, яка утримується під час пощення від двух прийомів їжі один раз на місяць, буде облагодіяно духовно й укріплено у вірі в євангелію Господа Ісуса Христа – облагодіяно духовно, облагодіяно чудесно» (Gospel Standards, 123).

Коли я читав це висловлювання, я згадав, що проголошував пророк Ісая стосовно благословень, які мали прийти до того, хто буде поститися й ділитися своїм хлібом з голодними. Там є чотири величні духовні обіцяння, що їх Господь дав тим, хто поститься й ділиться хлібом з голодними. Ось перше обіцяння, як записано в Книзі Ісаї:

«Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!»

Потім Господь обіцяє:

«Тоді кликати будеш – і Господь відповість, будеш кликати – і Він скаже: Ось Я!»

І знову Господь обіцяє:

«Якщо… будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане».

І на закінчення – це обіцяння:

«І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!» (див. Ісая 58:8–11).

Ті благословення, втілені в події та проблеми життя, дуже добре було проілюстровано одним випадком, про який розповів Генеральним Авторитетам декілька років тому один з наших президентів місії. Ми жили тоді у дні тривожних чекань. Ішла війна. Ось що розповів цей батько.

Це був день пощення. Він прокинувся рано-вранці. Щоденну роботу на фермі було зроблено, і тепер він міг трохи пройтися по своїх полях перед тим, як іти на ранкові збори священства.

Цим ранком, йдучи полем, він не думав про своїх двох синів, які були на фронті, але, раптом він зупинився, бо його зупинило жахливе відчуття, що сталося якесь лихо з одним з його синів. Він повернув назад до дому. Як він казав: «Я не просто йшов, але біг, і я скликав свою родину до вітальні, і я сказав їм: «Ось що, я хочу, щоб ніхто з моєї сім’ї не їв жодного шматочку їжі сьогодні, я хочу, щоб ви постилися, я хочу, щоб ви молилися, я хочу, щоб ви зараз стали навколішки разом зі мною. Ми помолимося всією сім’єю, бо я відчув, що щось негаразд з нашим хлопчиком там, на війні».

Отже, вони стали в коло й провели свою ранкову молитву. Вони посталися і не закривали піст, але продовжували поститися й по закінченні того дня. Пройшло десять тривожних днів, а потім через організацію Червоного хреста вони дізналися, що тим ранком (а коли вони підрахували різницю в часі, виявилося, що це був точнісінько той момент, коли батько мав оте відчуття) його хлопчик зі своїм товаришем потрапили на «міну-пастку». Товариша буквально розірвало на шматки, а його хлопць був страшенно покалічений і знаходився на грані смерті.

Пощення й молитва – «Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я!»⁷

Як роздумування наближає нас до Господа?

Президент [Девід О.] Маккей говорив: «Ми не приділяємо достатньо часу серйозним роздумам». Я прокидаюся рановранці, о п’ятій годині, коли мої розум і дух чисті й відпочили. Я віддаюся роздумам. Ви зможете стати до Господа набагато ближчими, ніж можете собі уявити, коли навчитеся роздумувати. Нехай Дух навчає ваші духи.⁸

Дванадцятеро апостолів ще довго не забудуть увіщування Президента Девіда О. Маккея, що їх він висловив якось вранці на зборах нашої ради. Він говорив про важливість неспішних роздумів для збереження унісону з Духом. «Це велика річ – бути сприйнятливим до нашіптувань Духа, і ми знаємо, що коли ці підказки приходять, вони приходять як дар і привілей. Вони приходять, коли ми розслаблені, а не знаходимось під тиском завдань».

Потім Президент продовжив свою думку і розповів історію з життя єпископа Джона Уеллса, колишнього члена Верховного Єпископату. Син єпископа Уеллса загинув у Каньйоні Емігрантів на залізничній колії. Його хлопця було задавлено товарним потягом. Сестра Уеллс була безутішною. Вона плакала протягом трьох днів до похорону, не знайшла утішення під час самого похорону, і перебувала в досить складному душевному стані. Одного дня, невдовзі після похорону, коли вона лежала в ліжку, відпочиваючи, але все ще в сльозах, їй, за її словами, явився син і сказав: «Мамо, не сумуй. Не плач. Зі мною все гаразд». Він сказав їй, що вона не розуміє, як саме сталася ця катастрофа. Він пояснив, що подав машиністу сигнал їхати далі, а потім, як завжди, спробував вхопитися за поруччя товарного потягу. Але тут його нога застрягла, і він не зміг схопитися за поручні, і його тіло потрапило під колеса. Безумовно, це був нещасний випадок. Він сказав, що як тільки зрозумів, що перейшов у інший світ, то спробував побачити свого батька, але не зміг прийти до нього. Його батько був настільки зайнятий своїми службовими обов’язками в офісі, що не міг відчути його виклику; тому він прийшов до своєї матері. Він сказав їй: «Скажи батькові, що зі мною все гаразд. Я не хочу, щоб ти більше плакала».

Потім Президент Маккей сказав, що йому хотілося донести до нас ось яку істину: коли ми спокійні, коли крім нас у кімнаті нікого немає, ми стаємо більш чутливими до таких речей, і що особисто до нього найкращі думки приходили тоді, коли він прокидався вранці, був умиротвореним і роздумував над обов’язками цього дня. Саме тоді приходили враження, які були настільки ясними, немовби їх хтось проказував вголос. І ці враження були правильними. Якщо ми чимось схвильовані або засмучені, натхнення не прийде. Якщо ж ми живемо так, що наш розум стає вільним від занепокоєння, наша совість – чистою, а наші почуття один до одного – належними, вплив духа Господа на наш дух буде реальним, наче голос у телефонній слухавці. Але коли ці враження приходять, зауважте собі, ми повинні набратися сміливості, щоб виконати запропоноване.

Пам’ятаймо про це – і виконуймо. Не жалкуймо часу на роздуми. Не раз вам доведеться долати проблеми, рішення яких можна розпізнати духовно.⁹

Не будьте настільки зайнятими, щоб не знайти часу на роздумування. Виділяйте для цього час. Найважливіше свідчення приходить не через зір, але через внутрішнє свідчення. Христос може бути ближче, ніж ми уявляємо. «Я є серед вас, але ви мене не бачите. Святой Дух несе безсумнівне свідчення. Мої очі на вас. Приходить день, коли ви пізнаєте, що Я є» (див. УЗ 38:7–8).¹⁰

Поради для вивчення та обговорення

Чому необхідно вділяти час для того, щоб живити себе духовно? Що ми можемо робити щодня, аби розвивати свою духовність?
Що може заважати нашим зусиллям живити себе духовно?
Як ми можемо зробити наш дім місцем, в якому підживлюється духовність кожного члена сім’ї?
Як шанування Суботнього дня допомогло вам зрости духовно? Які заходи в Суботній день допомагають вам і вашій сім’ї зберігати дух поклоніння до кінця дня? Коли ми порушуємо святість Суботи, чому це можна назвати продажем душі, повної радості, за наперсток задоволень?
Які благословення приходять до тих, хто поститься? (Див. Ісая 58:8–11). Розкажіть про здійснення цих благословень, свідками якого ви були?
Що ми пізнали на прикладі історії єпископа Джона Уеллса щодо важливості відведення часу для роздумів над духовними категоріями? Як саме вам вдалося зробити глибокі роздуми над духовними категоріями частиною свого життя?