Віддання данини старійшині Річарду Г. Скотту на його похороні
28 вересня 2015 р., Солт-Лейкська Скинія
Угорі: Як визнання того, що старійшина Скотт працював для Військово-Морського флоту США, сину старійшини Скотта, Майклу, було подаровано американський прапор. Труну старійшини Скотта несли його внуки. Його найстаршу дочку, Мері Лі, обіймають під час служби біля могили, поруч стоїть її чоловік, Брюс. Зліва: Президент Томас С. Монсон говорив про старійшину Скотта як про “дорогого друга і товариша у роботі Господа”. На протилежній сторінці: Кворум Дванадцятьох Апостолів і Президентство сімдесятників стали в ряд біля входу в Скинію, коли заносили труну.
Майкл В. Скотт, син
“Батько народився в сім’ї, де його батько був не членом Церкви, а матір, будучи членом Церкви, була неактивною протягом багатьох років. … Його участь в житті Церкви обмежувалась тими відвідуваннями, коли хтось приходив і брав його туди з собою. Я впевнений, що ті провідники й думки не мали про те, що молодий чоловік, якому вони намагалися допомогти, пізніше стане важливим провідником Церкви. Я не знаю, ким були ті люди, але вдячний їм. Можливо, одна з причин, чому батькові так добре вдавалося допомагати іншим—малоактивним, самотнім, збентеженим, знехтуваним—була в тому, що в той ранній період його життя, він був тією людиною, якій допомогли і яку врятували. …
Батько жив щасливим і радісним життям. Він був музикантом і художником. … Він любив досліджувати. Його ідеєю досконалої відпустки було заштовхати всіх дітей в маленький мікроавтобус Датсун і вирушити в подорож країною. …
Батько був чудовим прикладом того, як долати лихо. Одним з таких прикладів було те, як він відреагував на смерть двох своїх дітей. Коли мама й тато втратили немовля при народженні, а потім, через два місяці втратили маленького дворічного Річарда через ваду серця, реакція батька була визначальною. Того вечора він обняв маму і сказав їй: “Нам не треба хвилюватися, бо він був народжений у завіті. Ми маємо запевнення, що він буде з нами у майбутньому. І тепер у нас є підстави жити надзвичайно гідно. У нас є син, який пішов в целестіальне царство, оскільки помер до віку підзвітності”. Замість гіркоти він мав надію; замість відчаю він зміцнював свою рішимість; замість сумніву він виявляв віру в Христа. …
Його вибором було робити все величним, і таким воно й ставало. Його одруження з мамою, можливо, було найвеличнішим з усього”.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів
“[Старійшина Скотт] відчував, що його завданням від Господа було накладати цілющий бальзам Христової благодаті тим, хто, образно кажучи, попався розбійникам—раненим, переобтяженим, стурбованим, тим, хто втратив надію, тим, хто згрішив, і тим, хто став жертвою гріха іншої людини. З незвичайною щирістю він запрошував усіх шукати Господа через послух принципам євангелії, і в ній знайти мир, щастя і радість. …
Характер старійшини Скотта проявлявся найкращим чином, коли він навчав і свідчив про безмежне осягання нескінченної Спокути Христа і про радість перебування в гармонії з Богом. …
Він і його дорога Джанін навчали нас через постійну проповідь їхнього прикладу про те, що означає любити і плекати супутника у шлюбі, та присвячувати всі свої сили вихованню дітей. Цей приклад любові й вірності надихав тисячі, якщо не мільйони людей, протягом багатьох років. …
Старійшина Скотт завжди підтримував людей, легко висловлював впевненість в них, прагнув хвалити і виявляти свою любов. І таке ставлення у нього було і до чоловіків, і до жінок повсюди, і навіть до дітей. Він з натхненням і завжди навчав практичним речам. Здається, що старійшина Скотт ніколи не втомлювався давати поради, навчати і заохочувати, як наодинці, так і в групах. Я б не зміг сказати вам скільки разів і у скількох місцях люди розповідали мені про те, чого навчилися від старійшини Скотта—іноді навіть в роки їхньої юності,—і що з того часу вплинуло на їхнє життя і служіння”.
Угорі: Як визнання того, що старійшина Скотт працював для Військово-Морського флоту США, сину старійшини Скотта, Майклу, було подаровано американський прапор. Труну старійшини Скотта несли його внуки. Його найстаршу дочку, Мері Лі, обіймають під час служби біля могили, поруч стоїть її чоловік, Брюс. Зліва: Президент Томас С. Монсон говорив про старійшину Скотта як про “дорогого друга і товариша у роботі Господа”. На протилежній сторінці: Кворум Дванадцятьох Апостолів і Президентство сімдесятників стали в ряд біля входу в Скинію, коли заносили труну.
Президент Рассел М. Нельсон, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
“Я дуже добре пам’ятаю, як ми разом поїхали в Центральну Америку у квітні 1990 року. Я був приголомшений, коли побачив, як старійшина Скотт навчає місіонерів і членів Церкви іспанською мовою. Він не лише вільно говорив іншою мовою, він був дивовижним—сповненим наснаги й запалу, коли навчав Духом. …
Будучи енергійною людиною, старійшина Скотт був невтомним і завжди спілкувався з людьми, куди не потрапляв. Він присвячував своє життя служінню всім людям, незалежно від їхньої національності, раси або мови. Він розумів цінність кожної дорогоцінної душі, з якою зустрічався.
Його співчуття є легендарним. Я бачив, як він навчає. Я бачив, як він надихає. Я бачив, як він виявляє любов до людей по всьому світу”.
Президент Томас С. Монсон
“[Старійшина Скотт] був не лише здібним у виконанні будь-якого завдання, що з’являлося на його шляху, але й завжди виконував його з досконалою старанністю і великим вмінням. …
Всі ці роки серед нас був Річард Г. Скотт, шанований чоловік, людина Бога. Річард був благословенний проникливим розумом, гострим інтелектом і милосердним духом. …
Він любив людей. Він любив свою сім’ю. Він любив свого Небесного Батька. …
Приємна усмішка Річарда відкривала серця інших людей. Він однаково легко спілкувався і з бідними й знедоленими, і з заможними й відомими. …
Річард мав ніжну душу. Він з любов’ю викладав нам … уроки мужності, уроки терпіння, уроки віри й уроки відданості. Усі ці уроки Річард Г. Скотт викладав нам, як словами, так і ділами”.