Старійшина Річард Г. Скотт: Присвячення всіх своїх сил Господній роботі
“Як один з Його апостолів, що має повноваження свідчити про Нього, я урочисто складаю свідчення, що я знаю, що Спаситель живе, що Він є воскреслою, уславленою істотою з досконалою любов’ю”1.
Зверху: фотографія люб’язно надана Deseret News
З юного віку старійшина Річард Г. Скотт мав бажання чинити те, що правильно, навіть коли це було важко. “Коли я був ще дуже молодим,—сказав старійшина Скотт,—я уклав завіт з Господом, що присвячу всі свої сили Його роботі”2. Його сумлінність у виконанні цього завіту, скеровувала його рішення протягом всього життя. Він служив як місіонер повного дня, президент місії, сімдесятник і, зрештою, апостол Господа.
Річард Гордон Скотт народився в місті Покателло, штат Айдахо, США, 7 листопада 1928 року. Коли йому виповнилося п’ять років, разом з сім’єю він переїхав до Вашингтона, округ Колумбія, де його батько працював у Міністерстві сільського господарства США під керівництвом старійшини Езри Тефта Бенсона, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, який служив міністром сільського господарства.
Зліва вгорі: Заохочуваний батьками, Річард любив розбирати речі, щоб дізнатися як вони працюють, а потім знову збирав їх. Вгорі: Кеннет і Мері Скотт зі своїми дітьми (зліва направо): Джеральд, Уейн, Уолтер, Мітчел і Річард.
Коли Річард був молодим чоловіком, його сім’я відвідувала Церкву не регулярно. Його батьки, Кеннет і Мері, навчали його хорошим цінностям, однак Кеннет не був членом Церкви в той час, а Мері була малоактивною. (Пізніше Кеннет приєднався до Церкви і разом з дружиною вони стали активними членами Церкви й протягом багатьох років служили у Вашингтонському храмі). За підтримки хороших друзів, єпископів та домашніх учителів, час від часу Річард відвідував церкву.
У середній школі Річард був кампанійським молодим чоловіком. Його було обрано президентом класу, він грав в оркестрі на кларнеті і був тамбурмажором у духовому оркестрі на марші. Попри успіхи в школі і велику кількість друзів, він почувався самотнім і йому не вистачало впевненості в собі. Пізніше, будучи місіонером, він зрозумів, “що цих почуттів не було б у моєму житті, якби я дійсно розумів євангелію”3.
Вгорі: Річард (в центрі) зі своїми молодшими братами. Зліва вгорі: Річард закінчив університет у 1950 році, маючи ступінь за спеціальністю машинобудування. Зліва: Річард грає на кларнеті зі своїми братами.
Під час шкільних канікул, влітку, Річард знаходив різного роду роботи, щоб заробити гроші на навчання в університеті. Одного літа він працював на судні для збору устриць на узбережжі Лонг-Айленду, шт. Нью-Йорк. Іншим літом він їздив до Юти, щоб працювати у Службі з охорони й вирубки лісів; він також займався ремонтом залізничних вагонів. Ще одного літа він намагався влаштуватися на роботу в Юта Паркс Компані, хоч там йому повідомили, що у них не було вакансій. Він запропонував, що два тижні безкоштовно митиме там посуд. Він вважав, що принаймні матиме місце, де зупинитися, і їжу, щоб харчуватися. Його взяли на роботу, коли він виявив ініціативу, допомагаючи у приготуванні їжі, а також у митті посуду4.
Закінчивши середню школу, Річард вступив до Університету Джорджа Вашингтона в місті Вашингтон, округ Колумбія, отримавши у 1950 році ступінь бакалавра за спеціальністю машинобудування.
Думки про місію
Унизу: Старійшина Скотт служив в якості місіонера в Уругваї. Унизу: Після місії він одружився з Джанін Уоткінс у храмі Ментай, шт. Юта, в липні 1953 року.
До 22 років він небагато думав про служіння на місії. Однак він почав думати про це, коли молода жінка на ім’я Джанін Уоткінс, з якою він ходив на побачення, сказала йому: “Коли я вийду заміж, то це буде в храмі і за колишнього місіонера”5. Він почав молитися про служіння на місії і з цього приводу зустрівся зі своїм єпископом. Його покликали служити в Уругваї з 1950 по 1953 роки.
Джанін вивчала в Університеті Джорджа Вашингтона сучасні танці і соціологію. Вона закінчила університет у 1951 році, а потім служила на місії в північно-західній частині Сполучених Штатів. Через два тижні після того, як старійшина Скотт повернувся зі своєї місії, він і Джанін запечаталися у храмі Ментай, штат Юта, в липні 1953 року. Про те запечатування він розповідав під час генеральної конференції: “У мене немає слів, щоб описати той мир і спокій, які прийшли від запевнення, що якщо я буду й далі жити гідно, то зможу вічно бути з моєю любою Джанін і нашими дітьми завдяки священному обряду, виконаному належною владою священства в домі Господа”6.
Багато разів у своєму житті старійшина Скотт приймав праведні рішення попри опір і тиск свого оточення. Так було і тоді, коли він мав прийняти покликання служити на місії. Він згадував: “Професори й друзі намагалися переконати мене не приймати покликання на місію, кажучи, що це серйозно ускладнить мою кар’єру в машинобудуванні, яка тільки починалася. Та невдовзі після моєї місії мене було вибрано працювати у новоствореній військово-морській ядерній програмі. … На зборах, якими мене послали керувати, я побачив, що один з професорів, який відмовляв мене від поїздки на місію, займав значно нижчу посаду в програмі, ніж я. То було могутнім свідченням для мене про те, як Господь благословив мене, коли я правильно розставив свої пріоритети”7.
Через п’ять років після того, як вони одружилися, старійшина і сестра Скотт пережили те, що він назвав “зростанням досвіду”—важке випробування, яке зрештою стало благословенням в його сімейному житті. В той час у них була трирічна дочка і дворічний син. Сестра Скотт була вагітна дівчинкою. На жаль, дитина померла при народженні.
Лише шість тижнів потому, їхній дворічний син Річард помер після операції з усунення вродженої вади серця. Старійшина Скотт розповідав:
“Мій батько, тоді ще не член Церкви, дуже любив маленького Річарда. Він сказав моїй неактивній матері: “Я не можу зрозуміти, як Річард і Джанін, здається, здатні прийняти втрату цих дітей”.
“Матір, відчувши спонукання, сказала: “Кеннете, вони були запечатані у храмі. Вони знають, що їхні діти будуть з ним у вічності, якщо вони житимуть праведно. А у нас з тобою не буде п’ятьох наших синів, бо ми не уклали цих завітів”.
Мій батько замислився над цими словами. Він почав зустрічатися з місіонерами колу і невдовзі охристився. Лише трохи більше ніж через рік мама, батько і діти запечаталися у храмі”8.
Старійшина і сестра Скотт пізніше усиновили й удочерили ще чотирьох дітей.
Угорі: Сім’я Скотт у 1965 році в той час, коли його було покликано служити президентом місії в Аргентині, з дітьми Мері Лі, Ліндою та Кеннетом. Унизу (зліва направо): Кеннет, Девід, Лінда, Джанін, старійшина Скотт, Майкл і Мері Лі. На протилежній сторінці: Працюючи на Військово-Морський флот США, старійшина Скотт допомагав у розробці ядерного реактора для першої субмарини з атомною силовою установкою.
Служіння в якості президента місії
Працюючи у військово-морській програмі в Оук-Ріджі, штат Теннессі, старійшина Скотт закінчив навчання, еквівалентне докторантурі з ядерних технологій. Оскільки сфера його роботи була абсолютно секретною, ступінь не можна було отримати. Офіцер Військово-Морського флоту, який запросив Річарда приєднатися до ядерної програми, був Хаймен Ріковер, піонер у цій області. Вони працювали разом протягом 12 років, поки Річарда не було покликано служити президентом місії в Аргентині у 1965 році. Старійшина Скотт пояснив, як він отримав це покликання:
Угорі: Сім’я Скотт у 1965 році в той час, коли його було покликано служити президентом місії в Аргентині, з дітьми Мері Лі, Ліндою та Кеннетом. Унизу (зліва направо): Кеннет, Девід, Лінда, Джанін, старійшина Скотт, Майкл і Мері Лі. На протилежній сторінці: Працюючи на Військово-Морський флот США, старійшина Скотт допомагав у розробці ядерного реактора для першої субмарини з атомною силовою установкою.
“Одного вечора я був на зборах разом з тими, хто розробляв основну частину ядерної установки. Моя секретарка підійшла і сказала: “З вами на телефонному зв’язку чоловік, який сказав, що якщо я скажу вам його ім’я, то ви підійдете до телефону”.
Я запитав: “Як його звати?”
Вона сказала: “Гарольд Б. Лі”.
Я відповів: “Він правий”. Я підійшов до слухавки. Старійшина Лі, який пізніше став Президентом Церкви, запитав, чи зможе він зі мною зустрітися того ж самого вечора. Він був у Нью-Йорку, а я—у Вашингтоні, округ Колумбія. Я полетів, щоб зустрітися з ним, і ми провели співбесіду після якої мене було покликано президентом місії”.
Тоді старійшина Скотт відчув, що має негайно повідомити про своє покликання адміралу Ріковеру, працьовиту й вимогливу людину.
“Коли я розповів йому про покликання на місію, і те що внаслідок цього я залишу роботу, він досить сильно розстроївся. Він сказав кілька фраз, які я не можу повторити, розламав об свій стіл лоток для паперів, а у своєму коментарі чітко виділив два пункти:
“Скотт, те, що ви робите у цьому оборонному проекті, є настільки важливим, що знадобиться рік, аби замінити вас. Отже, ви не можете залишити роботу. По-друге, якщо ви підете, то зрадите свою країну”.
Я відповів: “Я можу підготувати собі заміну за два місяці, які залишатимусь тут, отже для країни не буде ніякого ризику”.
Розмова продовжувалася і зрештою він сказав: “Я ніколи більше не розмовлятиму з вами. Я не хочу вас більше бачити. Вам кінець не лише тут, але не сподівайтеся будь-коли знайти роботу у ядерній галузі знову”.
Я відповів: “Адмірале, ви можете не допускати мене до роботи, але якщо ви дозволите мені, я підготую іншу людину”.
Вірний своєму слову, адмірал перестав розмовляти зі старійшиною Скоттом. Коли потрібно було прийняти важливе рішення, він посилав когось іншого. Він призначив особу, яка мала зайняти посаду старійшини Скотта і яку навчав старійшина Скотт.
У свій останній день на роботі старійшина Скотт попросив про зустріч з адміралом. Його секретарка була шокована. Старійшина Скотт увійшов у кабінет з примірником Книги Мормона. Старійшина Скотт пояснив, що сталося потім:
“Він подивився на мене і сказав: “Сідайте, Скотт, що там у вас? Я всіма засобами намагався змусити вас змінити рішення. Що у вас в руках?” Після цього відбулася дуже цікава, спокійна розмова. Цього разу він більше слухав.
“Він сказав, що прочитає Книгу Мормона. А потім сталося те, чого я ніколи не сподівався. Він додав: “Я хочу, щоб після повернення з місії, ви зателефонували мені. Для вас буде робота”9.
Старійшина Скотт поділився уроком, який він засвоїв з цього досвіду: “Протягом життя вам доведеться проходити випробування і приймати важкі рішення. Але вирішіть зараз завжди чинити те, що правильно, і нехай за цим слідують наслідки. Наслідки завжди будуть найкращими для вас”10.
Служачи в Аргентині, президент Річард Г. Скотт був ефективним, але й співчутливим президентом місії. Один з його місіонерів, Уейн Гарднер, згадує, як мав організувати місіонерську конференцію, яка відбувалася далеко від дому місії, і що мав відповідальність зустріти президента Скотта в аеропорту. В останню хвилину будівля, про проведення конференції в якій домовився старійшина Гарднер, стала недоступною. Після цього він і його напарник запізнилися в аеропорт, щоб зустріти президента Скотта. Вони також забули сказати водію таксі, щоб той почекав на них, а інших таксі не було, тож вони потрапили у скрутне становище.
“Хоч я і бачив сум в очах президента,—пригадує старійшина Гарднер,—він обійняв мене однією рукою і сказав, що любить мене. Він був таким терпеливим і розуміючим. Сподіваюсь, що я ніколи не забуду цього уроку”11.
Президент Скотт покладався на Книгу Мормона, як на джерело натхнення для себе і для місіонерів. Одного разу до нього в кабінет зайшов місіонер, який мав проблему. Старійшина Скотт згадував:
“Коли він говорив, я подумки почав формулювати конкретну відповідь, щоб допомогти йому розв’язати цю проблему. Коли він закінчив, я сказав: “Я знаю, як допомогти тобі”. Він з нетерпінням дивився на мене, але, раптом, я нічого не зміг згадати. Я не пам’ятав нічого з того, що приготувався сказати йому.
З тривогою я почав перегортати сторінки Книги Мормона, яку тримав у руці, поки мою увагу не привернув дуже важливий уривок в Писаннях, який я зачитав йому. Так відбувалося три рази. Кожен уривок ідеально стосувався його ситуації. Тоді, з мого розуму ніби піднялася завіса, і я пригадав пораду, яку збирався дати йому. Тепер вона мала набагато більше значення, бо ґрунтувалася на фундаменті цінних уривків з Писань. Коли я закінчив говорити, він сказав: “Я знаю, що та порада, яку ви дали мені, була натхненною, оскільки ви повторили ті самі три уривки з Писань, які були дані мені, коли мене рукопокладали як місіонера”12.
Тривале служіння вдома і за кордоном
Коли Скотти завершили свою місію і повернулися в місто Вашингтон, округ Колумбія, старійшина Скотт продовжував працювати в галузі ядерних технологій. Дехто з колег, з якими він працював до своєї місії, запросили його приєднатися до приватної консалтингової фірми. Він працював у цій компанії з 1969 по 1977 роки. В Церкві він служив радником у президентстві колу, а пізніше регіональним представником.
У 1977 році, через вісім років після того, як його звільнили з покликання президента місії, старійшину Скотта покликали в Перший кворум сімдесятників. Серед його перших призначень було служіння виконавчим директором Відділу священства, а потім виконавчим адміністратором в Мехіко та Центральній Америці. Виконуючи це призначення, разом з сім’єю він жив у місті Мехіко протягом трьох років. Члени Церкви з Латинської Америки цінували його теплий стиль керівництва, його здатність розмовляти іспанською мовою та його щиру любов до людей.
Угорі: Президент Спенсер В. Кімбол і сестра Камілла Кімбол відвідали Аргентинську північну місію, де старійшина Скотт служив у якості президента місії. Старійшина Скотт також започаткував місіонерську роботу серед індіанців племені кечуа в південній Болівії. Унизу: Старійшина Скотт, який вільно говорив іспанською мовою, головував при створенні 100-го колу в Мехіко.
Внизу: фотографія люб’язно надана архівом Deseret News
Навіть будучи генеральним авторитетом, він був достатньо смиренним, щоб навчатися від місцевих учителів і провідників. Він згадував, як отримав одкровення, коли сидів на зборах священства в одній з філій міста Мехіко:
“Я дуже яскраво пам’ятаю, як смиренний мексиканський носій священства старанно навчав про істини євангелії за матеріалами свого уроку. … Його вигляд і поведінка були проявом чистої любові до Спасителя і до тих, кого він навчав.
Його щирість, чистота намірів і любов дозволяли духовній силі збільшуватися в класі. Я був глибоко вражений. І я почав отримувати особисті враження як ширше розуміння принципів, яких навчав той смиренний вчитель. …
Коли приходило кожне враження, я старанно його записував. У процесі цього я отримував безцінні істини, яких дуже потребував, щоб бути більш дієвим слугою Господа”13.
Повернувшись з Мехіко, він отримав інше цінне призначення: служити генеральним директором Відділу сімейної історії. Він не лише допомагав наглядати за роботою з сімейної історії в Церкві, але й особисто досліджував свою власну сімейну історію. Оскільки батько старійшини Скотта був наверненим до Церкви, по його сімейній лінії потрібно було зробити багато роботи. Старійшина Скотт і його дружина, разом з його батьками, присвячували час тому, щоб досліджувати їхню сімейну історію.
В середині 1980-х технології почали відігравати значнішу роль в сімейно-історичній роботі, але, “навіть з допомогою комп’ютерів, вимагається зараз і завжди вимагатиметься в майбутньому особисте залучення в цю роботу, як сказав старійшина Скотт, аби члени Церкви мали чудовий духовний досвід, який супроводжує її”14.
Зліва: Старійшина Скотт (крайній справа) був покликаний у Кворум Дванадцятьох Апостолів у 1988 році, де служив протягом 27 років. Зліва внизу: Він вітає Президента Томаса С. Монсона. Унизу: Старійшина Скотт був покликаний до президентства сімдесятників у 1983 році. Унизу: Залишає генеральну конференцію зі старійшинами Джеффрі Р. Холландом та М. Расселом Баллардом.
У 1988 році старійшина Скотт отримав приголомшливе покликання. Він зустрівся з Президентом Езрою Тефтом Бенсоном (1899–1994), який, “з ніжністю, любов’ю і великим розумінням”, покликав старійшину Скотта стати апостолом Господа. “Я не міг зупинити сліз,—розповідав старійшина Скотт про цю подію.— А потім Президент Бенсон, щоб заспокоїти мене, з великою добротою розповів про те, як сам отримав покликання. Він свідчив про те, як прийшло моє покликання. Я завжди пам’ятатиму увагу й розуміння пророка Господа”15. Старійшина Скотт був підтриманий на генеральній конференції 1 жовтня.
Шлюб
Старійшина Скотт і його дружина, Джанін, з радістю брали участь разом у багатьох заходах, наприклад: спостерігали за птахами, малювали (він користувався акварельними фарбами; вона використовувала пастель) і слухали джаз та південно-американську народну музику.
Ті, хто чув виступи старійшини Скотта на генеральних конференціях, знають про його любов до Джанін. Він часто говорив про неї навіть після її смерті. Будучи членом Першого кворуму сімдесятників, під час свого першого виступу на генеральній конференції у 1977 році, старійшина Скотт віддав данину своїй дружині, “улюбленій, дорогій серцю супутниці. … Джанін завжди була взірцем чистого свідчення, любові і відданості; вона є баштою сили для мене”16.
Не так давно, у натхненному виступі про шлюб, він згадав багато виявлень любові, які він і Джанін поділяли, щоб зміцнити їхній шлюб. Він завершив такими словами: “Я знаю, що означає любити дочку Небесного Батька, яка витончено й віддано пережила в житті все багатство почуттів праведного жіноцтва. Я впевнений, що коли в майбутньому знову побачу її, за завісою, ми зрозуміємо, що ще більше кохаємо одне одного. Ми будемо навіть більше цінувати одне одного завдяки тому часу, який провели по різні боки завіси”17.
Тепер вони возз’єднались.
© 2015 by Intellectual Reserve, Inc. Усі права застережено.