Друг другові
Сила, щоб йти за Господом
З інтерв’ю старійшини Клаудіо Д. Сівіка, сімдесятника, який зараз служить у президентстві Південної Південноамериканської території; інтерв’ю брала Сара Катлер
“Я, Господь,… з радістю шаную тих, хто служить Мені в праведності та істині” (УЗ 76:5).
В юності одним із улюблених моїх занять було бігати. Я був у команді бігунів, і найкращих результатів я досягав на дистанції 800 метрів. Це—два кола по біговій доріжці.
У мене була мрія—потрапити на Олімпійські ігри. Мій тренер був легкоатлетом-олімпійцем. Він вважав мене достатньо талановитим, щоб потрапити на Олімпійські ігри за умови, якщо тільки буду багато тренуватися.
Я тренувався дуже багато і брав участь у багатьох забігах. У 15 років я зайняв призове друге місце у своїй віковій категорії на національному чемпіонаті Аргентини. Я сподівався, що коли буду продовжувати працювати над собою, то, можливо, поїду на Олімпійські ігри.
Але виникла одна проблема. Часто наші змагання проводилися у неділю. І я невдовзі зрозумів, що не можу далі брати участь у змаганнях. Тому я вирішив припинити займатися бігом.
Цей вибір дався мені нелегко. Я мав відмовитися від своєї мрії взяти участь в Олімпійських іграх. Мій тренер не розумів, чому я припинив бігати. Та я знав, що прийняв правильне рішення. Хоч спорт—хороша справа, але вибір йти за Господом і бути вірним в Його Церкві—справа краща.
Пізніше, вже коли я служив в армії, мене послали в полк (це таке військове з’єднання), розташований біля гір Анди. Коли я отримав своє призначення, то відчув, що Господь має щось особливе, що я повинен зробити там. Я багато молився, запитуючи: “Для чого я тут?”
Я пробув там три місяці, і одного дня наш офіцер сказав: “У мене є бажання організувати клуб для солдатів”. Йому хотілося, щоб у нас було місце, де б ми могли читати, слухати музику, грати в ігри, писати листи та відпочивати. Святий Дух допоміг мені дізнатися, чому Господь хотів, щоб я був тут. Мене попросили стати президентом цього клубу. Щоб створити клуб, довелося багато попрацювати. Ми фарбували і розставляли меблі у призначеному для клубу приміщенні.
На церемонії відкриття клубу мені запропонували виступити перед офіцерами й солдатами. У мене з’явилася можливість поділитися своїм свідченням про євангелію та почуттями стосовно Церкви з багатьма військовослужбовцями, які не жили за євангельськими нормами. Усі вони знали, що я—“мормонський хлопець”, який живе за своїми нормами. Я не робив того, що робили вони, але вони поважали мене. Офіцери поважали мене також. Один з них сказав мені: “Я захоплююсь тобою, бо ти живеш за нормами”.
Ніколи не бійтеся казати людям, у що ви вірите і якими є ваші норми. Вам немає потреби критися, хто ви є. Я знаю, Господь благословить вас, коли ви достатньо сміливі, щоб йти за Ним.
Вгорі зліва: фотографія Крейга Дімонда; інші фотографії люб’язно надані старійшиною Сівіком.
У віці 9 років.
Справа: Старійшина Сівік зі своєю сім’єю в 2007 р.
Внизу: У віці 15 років; перетинає фінішну лінію на 800-метровій дистанції в Буенос-Айресі, Аргентина.