Мій дивовижний сон
Під час аварії на швидкісному шосе, яка сталася багато років тому, я отримав багато ушкоджень, через найважче з яких я перебував у комі впродовж трьох місяців. Благословення священства і підтримка моєї сім’ї зробили те, що один з моїх лікарів назвав “дивовижним одужанням”.
Однак ушкодження голови викликали послаблення короткочасної пам’яті, і я не міг більше пам’ятати свої сни. Часто я прокидався і думав: “О, мені щось снилось”, але в ту ж мить сон назавжди зникав з моєї пам’яті.
Пройшло сімнадцять років після тієї аварії, і ось мене покликали служити єпископом нашого приходу. Якось на зборах ради приходу президент Початкового товариства запропонував покликати одну подружню пару навчати клас ВП. Мої радники і я здивовано переглянулись.
Ця сестра, хоч і нерегулярно, але відвідувала церкву, а її чоловік взагалі вже кілька років не був у церкві. Однак ми всі відчули, що у них має бути можливість подумати над таким покликанням.
Уночі перед днем, коли я мав говорити з цією парою, я бачив яскравий сон. Я прокинувся вранці і чітко його пам’ятав. Він весь був про те, що казати їм під час співбесіди, щоб вони прийняли покликання служити. Я був дуже вражений цим, бо за останні 17 років це був перший сон, який я пам’ятав, але ще більше вражало мене те, що зміст сну схвилював мене і надав сили.
Того вечора мій радник заїхав за мною. Коли ми їхали на зустріч, він сказав: “Єпископе, я збираюся вам дати можливість сказати все самому”. Пам’ятаю, я довірливо посміхнувся, бо відчував, що Господь вже спланував, що мені казати.
Під час співбесіди я точно повторив те, що почув уві сні, і пара прийняла покликання. Коли того вечора ми поверталися додому, мій радник сказав: “Я зараз відчуваю, наче був навчений досвідченим учителем”. Я знову посміхнувся, бо знав, що так воно й було—ми обидва були навчені Великим Учителем.
Ті чоловік і дружина віддано виконували свої обов’язки у Початковому товаристві, і обоє стали активними в приході. Років через два вони були запечатані у храмі.
На сьогоднішній день той особливий сон є єдиним, який я запам’ятав за останні 28 років. Я впевнений, що Небесний Батько знав, що саме тоді настав час для тієї пари. А тому Він надихнув президента Початкового товариства і однієї ночі благословив мою частково втрачену пам’ять запрацювати як слід. Знову ж таки я усвідомив, що Господь стоїть на чолі цієї Церкви і що “вічні наміри Господа будуть собі розгортатися, доки всі Його обіцяння не буде виконано” (Мормон 8:22).