ВІРА ДИТИНИ
Я вирішила піти на конференцію колу пішки. Нам із сином, якому в той час було вісім років, потрібно було йти 30–40 хвилин. Минуло 20 хвилин, і я зрозуміла, що не знаю, куди нам іти. Мій син Елсон, який завжди любить поговорити, розповідав мені різні історії про те, що трапилося в школі чи вдома. Я попросила його на мить замовчати, пояснивши, що мені потрібно подумати, бо було схоже, що ми заблукали.
Саме тоді мій син виявив свою віру. Він запропонував помолитися. З розумним і поблажливим виглядом, як це роблять дорослі, (однак відчуваючи занепокоєння, бо стрілки годинника наближалися до часу початку зборів), я відповіла, що якщо він хоче, то може помолитися, а щодо мене, то я краще подумаю, що робити. Я сказала собі: “Є такі речі, в яких нам не потрібно залежати від Господа. Наприклад, коли треба знайти дорогу до каплиці”.
Ніби прочитавши мої думки, Елсон дав мені урок смирення, кажучи: “Чому ти наполягаєш на тому, щоб усе ускладнювати?” Після цього він замовчав, і я знала, що розумом і серцем він молиться. За кілька хвилин ми підходили до каплиці, і я знала, що це він отримав відповідь на свою молитву.
Для нас, святих останніх днів, бути членами Церкви Ісуса Христа—це благословення. Моє свідчення про істинність відновленої євангелії зросло, коли я зрозуміла, що мій син, будучи дитиною, знав, як застосувати принцип віри і молитви. Це стало для мене прикладом того, як жити за вченнями Ісуса Христа.