РОЗДІЛ 19

Слідувати за живим пророком

Якщо ми nідкоряємося слову, що його Госnодь відкрив живому nророкові, ми знайдемо безnеку і щастя в цьому світі і nіднесення у світі nрийдешньому.

З життя Уілфорда Вудраффа

Одного дня старійшина Вудрафф був вдома, коли отримав звістку, що Президент Бригам Янг хоче зустрітися з ним в офісі Церковного Історика. Отримавши це запрошення від Президента Церкви, старійшина Вудрафф “негайно пішов до офісу”¹, де він на той час служив заступником Церковного Історика. Пізніше він записав у щоденнику:

“Коли я прийшов, Президент Янг сказав мені: “У тебе є пара [коней]”? Я сказав йому, що в мене є пара малих мустангів. Він спитав, чи можу я віддати їх. Я вагався якусь мить, і тоді сказав: “Так, сер, я можу зробити все, що потрібно”. Тоді він сказав: “У мене є пара хороших коней, і я хочу віддати їх тобі, вони знадобляться в роботі”. Я був дуже здивований. Це було для мене дуже несподіваним. Я прийняв коней і буввдячний, хоча, можливо, я не сказав про це в ту хвилину”².

Коли старійшина Вудрафф погодився віддати своїх мустангів, він просто вирішив послухатися вказівки Президента Янга; він не чекав нагороди за свій вчинок. Однак він знав про благословення, які приходять, коли слідуєш за живим пророком. За кілька місяців до цього він проголошував: “Господь відкриє розум брату Бригаму і введе його в курс багатьох принципів, що стосуються спасіння цього народу, і ми не можемо закривати свій розум і казати, що ми підемо до певної межі, але не далі; ми не зможемо так чинити, не піддавши ризику наше положення перед Богом”³.

Це проголошення відповідало його непохитній вірності Президентам Церкви, яку він виявляв, будучи членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Коли він сам став Президентом Церкви, він свідчив про своє божественне покликання і запевняв святих, що їх завжди вестиме живий пророк. Він говорив:

“Коли Господь дав ключі від царства Божого, ключі Мелхиседекового священства, апостольства і запечатав їх на голові Джозефа Сміта, Він запечатав їх на його голові, щоб вони залишалися на землі, доки не прийде Син Людини. Бригам Янг мав право сказати: “Ключі царства Божого тут”. Вони були в нього аж до дня смерті. Після цього їх було покладено на голову іншого чоловіка—Президента Джона Тейлора. Він тримав ці ключі аж до часу своєї смерті. Тоді, по черзі і за провидінням Божим, вони перейшли до Уілфорда Вудраффа.

Я кажу святим останніх днів, що ключі царства Божого— тут, і вони залишатимуться тут аж до пришестя Сина Людини. Нехай весь Ізраїль розуміє це. Вони не можуть залишатися на моїй голові тривалий час, але далі вони будуть покладені на голову іншого апостола, і ще іншого після нього, і так продовжуватимуть передаватися аж до пришестя Господа Ісуса Христа у хмарах небесних”⁴.

Учення Уілфорда Вудраффа

Від часів Адама Господь ставив пророків, щоб управляти Його Церквою і застерігати жителів землі.

Бог вів цю Церкву від початку через пророків і натхненних мужів. Він вестиме цю Церкву аж до фінальної сцени⁵.

У Бога ніколи, в жодну епоху світової історії, не було церкви або народу, які управлялися і контролювалися інакше, як тільки через одкровення. В їхньому середовищі були живі пророки Божі—ті, хто тримав ключі царства, і вони мали отримувати одкровення, які допомагали їм в усіх їхніх трудах⁶

Господь ніколи не посилав суди на жодне відоме нам покоління, не поставивши пророків і натхненних мужів, щоб застерегти жителів землі. Саме так вів справи Господь з усіма людьми від днів Адама, нашого батька, і донині⁷.

Через живих пророків Господь відкриває Свою волю Церкві і веде нас шляхом до вічного життя.

Господь навчав нас… що немає значення, чи то Він говорить з небес Своїм власним голосом, чи це робиться через священнослужіння ангелів, чи вустами Його слуг, коли вони спонукані Святим Духом—це той самий задум і та сама воля Бога [див. УЗ 1:38]⁸.

Закон Бога є в устах тих, кого поставлено вести нас⁹.

[Навіть] якби перед нами були всі одкровення, які Бог будь-коли давав людині; навіть якби в нас була Книга Еноха; якби перед нами лежав англійський переклад тієї частини пластин, які не перекладалися; якби в нас була запечатана частина літописів апостола Івана Богослова і всі інші одкровення, якби вони були нагромаджені перед нами тридцятиметровим стосом,— Церква і царство Бога не могло б зростати ні в цю епоху світової історії, ні в будь-яку іншу, без живих пророків Бога¹⁰.

Перед нами одкровення. Так, провідники цієї Церкви після смерті пророка Джозефа Сміта не [публікували] багато одкровень. Джозеф Сміт явив книгу Учення і Завіти, і ця велика книга одкровень є одним з найславетніших літописів, що Бог будь-коли давав людині на землі. Але я хочу сказати, що брат Бригам Янг не жив без одкровень. Одкровення завжди були з ним. Він не зміг би працювати без них; він не зміг би проповідувати або виконувати волю Божу без них. І не зміг би цього робити жоден чоловік, що обіймає цю посаду. Господь не дозволив би жодній людині стати на чолі цієї Церкви, якби вона не управлялася і не контролювалася одкровеннями. Ми є слабким знаряддям—слабкими хробаками земними; але Бог вибрав слабке цієї землі, щоби посоромити мудрих і розбудовувати Свій Сіон, і Він дає нам одкровення і відкриває нам Свій задум і свою волю¹¹.

У нас не так, як у світі; ми маємо головний канал, через який отримується світло, знання і благословення. … Візьміть найрозумніших людей, які будь-коли з’являлися завдяки таланту та освіті і приведіть їх у Церкву Божу, і вони ніколи не будуть випереджати свого провідника. їхня мудрість обернеться на глупоту. Чому? Тому що їх не покликано вести. Якщо людина ніколи не вивчила жодної літери у книзі і якщо Господь покликав її вести Церкву і царство Боже, Він дасть їй силу робити це. Ці уроки викладають нам день-у-день, закликаючи нас до єдності, щоб наші серця стали наче серцем однієї людини, щоб наші молитви і труди могли бути зосереджені на одному у виконанні порад нашого керівника.

Господь вестиме [Президента Церкви] туди, куди Він бажає. Ми знаємо, що з ним Бог, що Бог завжди веде його. … Необхідно, щоб був [пророк], аби говорити, що є правильним, а що—неправильним у багатьох питаннях, тому ще це його посада і покликання. … Існує досконалий канал [спілкування] між Господом і ним, через який він отримує мудрість, яка через інші канали передається людям. Ми знаємо це. Ми повинні навчитися застосовувати це знання на практиці ¹².

Господь ніколи не дозволить мені або жодному іншому чоловіку, що має посаду Президента Церкви, звести вас на манівці. Цього немає в програмі. Не таким є задум Бога. Якби я спробував зробити це, Господь усунув би мене з мого місця¹³.

Я сподіваюся, ми всі можемо слідувати тим курсом, що його викладено перед нами слугами Господніми, бо якщо ми робимо це, то я знаю, що ми будемо в безпеці у цьому світі і здобудемо щастя і піднесення у світі прийдешньому. … Якщо ми вірні, вони поведуть нас шляхом життя, і якщо ми маємо достатньо довіри до їхніх повчань, до повчань Святого Духа, що передається через них, то ми завжди на безпечному шляху, і ми можемо бути певними в тому, що отримаємо свою нагороду¹⁴

Ми підтримуємо живого пророка та інших провідників Церкви, молячись за них і слідуючи їхній пораді.

Мені, та іншим чоловікам, апостолам, та всім тим, кого покликано виконувати служіння в ім’я Господнє, потрібні віра і молитви святих останніх днів¹⁵

Поки я живу, я хочу бути відданим і вірним моєму Богові і святим. Одним з найбільших благословень Божих для мене був той факт, що я з моїми радниками живемо в серцях святих останніх днів, і за це я відчуваю бажання понизитися до праху перед Господом. Ми знаємо, що ви молитеся за нас. Ми знаємо, що ви маєте повагу до нас. І ми живемо за цим принципом. … Господь “обрав слабке цього світу, щоб посоромити могутнє; … і те, чого немає, для того, щоб звести на нівець те, що є” [див. 1 Коринтянам 1:27–28]. Ми відчуваємо свою слабкість. Я сам хотів би бути кращим, ніж я є. Безумовно, у своїй слабкості я намагаюся робити все, що в моїх силах. Я і досі хочу це робити. Але я залежу від Господа і від молитов святих так само, як і мої браття¹⁶

Я сподіваюся, що мої брати і сестри матимуть у своїх серцях бажання підтримувати Президентство цієї Церкви своєю вірою, трудами і молитвами, що вони не дозволять їм нести всю вагу тягаря, ховаючись позаду. Якщо ми будемо чинити так, то ми не є гідними, ми не є гідними нашого статусу старійшин Ізраїля і батьків та матерів в Ізраїлі. Нехай кожний несе свою частину; і якщо ми виправимо свої власні глупоти і приведемо до ладу наші власні домівки, якщо робитимемо те, що є правильним, то далі ми повинні творити добро і допомагати полегшувати тягарі, які покладено на тих, хто є нашими провідниками. … [Президентові Церкви] сумно бачити людей, які нерозсудливо йдуть своїм власним курсом, що веде їх до знищення; коли вони не бажають прийняти його пораду і дотримуватися учень, які він викладає; але коли він бачить людей, що бажають слухатися здорових порад і намагаються освячувати себе перед Господом, він відчуває, що його зміцнено і підтримано¹⁷

Ми не повинні легковажно ставитися до порад Президента Церкви.

Коли Господь надихає людей і посилає їх до певного покоління, Він спитає з цього покоління за те, як саме вони приймали свідчення Його слуг¹⁸

Вкрай важливо, щоб усі члени Церкви застосовували свою силу судження і мислення та глибоко розуміли, чому саме вони йдуть тим шляхом, який вказав Бог. Наш Небесний Батько вимагає від Своїх святих вимагає свідомої послушності. Він дав нам свободу думати й чинити самостійно, з нашої власної волі, щоб самим отримати свідчення від Нього стосовно істинності принципів, яких Він навчає, а тоді бути твердими й непохитними у виконанні усього того, що є необхідним для спасіння¹⁹.

Наш привілей—жити так, щоб Святий Дух свідчив про істинність будь-якого одкровення, яке приходить від Бога через вуста Його пророка, який веде Його народ, і це завжди було для мене ключовим: коли пророк, який здійснює провід, представляє учення, або принцип, або каже: “Так говорить Господь”, для мене це є причиною, щоби прийняти це навіть коли це зачіпає мої традиції або погляди, і я цілком задоволений тим, що Господь відкриває істину Своєму пророкові, якого Він покликав вести Його Церкву, перш ніж Він відкрив це мені. І слово Господа, дане через пророка, є для мене суттю Закону²⁰.

Я хочу сказати моїм братам і сестрам, що [Президент Церкви] є нашим лідером, він є нашим законодавцем у Церкві і Царстві Божому. Його покликано на цей чин; це його прерогатива—казати людям, що робити, і це наш обов’язок— слухатися порад, які він дав сьогодні сестрам і братам. Нам як народу не можна легковажно ставитися до його порад, бо я кажу вам в ім’я Господнє, і я спостерігав це від того часу, як я став членом цієї Церкви, що немає людини, що намагається йти всупереч порадам законно уповноваженого лідера цього народу і при цьому має успіх, і жодна така людина ніколи не буде процвітати²¹

У відповідності до давньої практики, як ми знаємо, [пастирі] завжди йшли попереду і підготовляли шлях, щоб не було на шляху небезпек, завчасно не відомих пастирю, так щоб він міг рятувати овець. Якщо [вівцям] дозволити бігти навколо пастиря, вовки не забаряться, щоб вловити їх та знищити, і в той самий момент, коли люди в цьому царстві намагаються бігти попереду, або перетинати шлях своїм провідникам, яким би не був привід,—у той самий момент, коли вони роблять це, їм загрожує небезпека—їх можуть скалічити вовки.

Про це я багато думав, і я зрозумів одне маленьке правило на власному досвіді спостереження за поведінкою людей, і я ніколи не бачив, щоб це правило не спрацьовувало—що коли люди йдуть всупереч порадам своїх провідників,… вони завжди заплутуються і зазнають шкоди в цьому.

І що б я не отримав у формі навчання через дослідження та вивчення, якщо казати про мистецтва та науки людей, які б принципи я не засвоїв у моїх наукових дослідженнях—але якщо пророк Божий скаже мені, що певний принцип або теорія, які я вивчив, є неістинними, то мені буде байдуже, які ідеї я мав стосовно цього, я вважатиму моїм обов’язком, за порадою мого провідника, облишити цей принцип або теорію. …

Ще за життя Джозефа я бачив людей, які плекали принципи, які читали, навчали і захищали певні теорії, у той час як пророк казав: “Так чинити неправильно, вони є неістинними”. Ті люди продовжували сперечатися, залишатися на своїх позиціях, і вони писали на захист своїх теорій, у той час як пророк засуджував їх, і вони казали: “У нас немає віри ні в твою теорію, ні в ту систему, яку ти викладаєш”.

У той самий момент, коли людина так вчиняє, вона перетинає шлях слузі Божому, якого поставлено, щоб вести шляхом життя і спасіння. Це одна з тих речей, які старійшини мають щосили уникати. Суть у тому, що є дуже багато вчень стосовно розбудови цього царства, що здається нам дивним, що суперечить нашим традиціям, що дається, аби випробувати людину. Брат Джозеф використовував дуже багато методів випробування цілісності людей, і він навчав багато тих речей, сприйняття яких, через традиції, вимагало молитви, віри і свідчення від Господа, перш ніж багато хто із святих могли повірити в ці речі.

Щодо перетинання шляху будь-якій людині, що її було призначено, аби вести нас, я скажу, що ми ніколи не повинні робити цього, і мені неважливо, якими можуть бути наші почуття або погляди стосовно того чи іншого предмету, якщо казати про наші традиції та освіту.

Якщо Бог має щось відкрити, Він відкриє це тій людині, яка обіймає чільне місце. … Немає іншого плану, іншої системи, щоб вести людей у цьому царстві та направляти їх, крім тих, що встановлено через одкровення Боже і за порядком Його Церкви та царства, і саме глава [Церкви] має вести, давати поради та управляти в усіх розподілах, у який воля Божа відкривається людині²².