Розділ 4
“Широка й велика сфера діяльності”
26 грудня 1866 року Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів провели збори під керівництвом Президента Бригама Янга. Ближче до кінця зборів Президент Янг, другий Президент Церкви, висловив бажання знову відновити Товариство допомоги по всій Церкві1.
Наступного року Президент Янг дедалі більше відчував, що вкрай необхідно допомогти єпископам у виконанні їхнього обов’язку шукати бідних і допомагати нужденним. Беручись за відновлення Товариства допомоги у кожному приході, він дав єпископам таку пораду: “Нехай [сестри] організують Жіночі товариства допомоги у різних приходах. Серед нас є багато талановитих жінок, і ми хочемо, щоб вони допомогли нам у цій справі. Дехто може подумати, що це щось незначне, але це не так; і ви побачите, що сестри будуть головною рушійною силою цього руху. Допоможіть їм своєю мудрістю та своїм досвідом, впливайте на них, мудро й правильно направляйте й скеровуйте їх, і вони знайдуть притулок для бідних і отримають засоби, щоб надати їм підтримку у десять разів швидше, ніж це може зробити навіть єпископ”2.
Знову сестри були організовані під керівництвом священства і, як сказав пророк Джозеф Сміт, вони були “поміщені в ситуацію, де [вони могли] діяти відповідно до того співчуття, яке Бог посадив у [їхнє] єство”3. Вони зміцнювали свої сім’ї та нужденних як матеріально, так і духовно. Завдяки цьому служінню їхня власна віра і праведність зростали. Сестра Елайза Р. Сноу навчала, що Товариство допомоги “удосконалювало й облагороджувало [сестер], але більше всього воно зміцнювало їхню віру в євангелію, і завдяки цьому вони могли бути знаряддям у спасінні багатьох”4.
Товариство допомоги у кожному приході
Президент Янг покликав сестру Сноу служити в Церкві; її завданням було їздити по території й допомагати єпископам організовувати Товариства допомоги. Вона сказала: “Президент Янг дав вказівку єпископам організувати жіночі Товариства допомоги у різних їхніх приходах і … повторив умову, поширивши її на всі поселення,—закликати сестер вступати в ці організації, не лише для того, щоб полегшити становище бідних, але й щоб здійснити кожну добру й благородну справу”5.
Як секретар першого Жіночого товариства допомоги в Наву, Іллінойс, сестра Сноу вела детальні протоколи зборів, в тому числі вона записала й настанови Джозефа Сміта (див. розділ 2). Дорогою від Наву до Долини Солоного озера вона ретельно зберігала свої книги протоколів. Вона розуміла, наскільки важливим було те, чого були навчені сестри на тих зборах. Вона знала, як слід навчати Товариство, і вона пам’ятала принципи, за якими це Товариство було створено. Вона розуміла, що ця організація була фундаментальною частиною Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. “Це не звичайна справа,—пояснювала вона,—зустрічатися в організації такого типу. Ця організація належить до організації Церкви Христа в усі розподіли, коли вона є в завершеності”6. І ось тепер, їздячи з приходу в приход, вона знову й знову навчала з цих протоколів.
Розширити бачення та вплив сестер
Президент Янг, крім того, що попросив сестру Сноу працювати з провідниками священства у кожному приході, дав їй ширше завдання. Він сказав: “Я хочу, щоб ви навчали сестер”7. Хоч сестра Сноу й не була до 1880 року рукопокладена як другий генеральний президент Товариства допомоги, вона мала ті самі обов’язки, які Господь дав сестрі Еммі Сміт: “роз’яснювати Писання і напучувати Церкву, згідно з тим, як буде тобі дано Моїм Духом”8.
Свою пораду жінкам Церкви дав також і Президент Янг. Його спонукання разом з навчанням сестри Сноу сприяли тому, що у сестер розширилося бачення їхнього потенціалу творити добро у своїх сім’ях, у Церкві і у світі. Сестра Сноу сказала:
“Якщо будь-хто з дочок і матерів в Ізраїлі хоч найменшою мірою відчуває себе обмеженою в будь-якій зі сфер діяльності, то вони тепер знайдуть широке застосування своїх сил і можливостей, якими вони так щедро наділені, щоб чинити добро. … Президент Янг повернув ключ, щоб відкрити широку й велику сферу діяльності, яка дасть можливість діяти і чинити добро”9.
Розгляд деяких учень та зусиль, які сприяли удосконаленню Товариства допомоги наприкінці 1880-х років, показує, як відновлення Товариства допомоги розширило бачення і праведний вплив жінок-святих останніх днів.
Милосердя
Відповідно до зразка, встановленого Джозефом та Еммою Сміт в Наву, милосердя й надалі було основою всього, як духовного, так і матеріального, що сестри з Товариства допомоги були організовані робити. Президент Янг навчав:
“Усе це охоплює наша релігія. Кожне добре слово, кожна добра справа, усе матеріальне, і все духовне, небесне і земне, і те, що під землею, охоплюється нашою релігією. … Якщо ми робимо це, і радіємо, роблячи те, що є правильним, наші ноги стоятимуть [твердо] й непохитно, як стоять на своїй основі ці вічні пагорби. Нам не слід бажати нічого, [крім] праведних принципів, і якщо ми хочемо того, що є правильним, то давайте це робити й іншим, маючи доброту і будучи сповненими любові й милосердя до всіх”10.
Уникати впливу, що йде від світу
У себе вдома Президент Бригам Янг навчав своїх дочок “відвертатися від усього, що є поганим і недостойним, і вдосконалюватися в усьому, що є хорошим і прекрасним”11. Відвертатися означає відмовитися від чогось. Президент Янг, радячи своїм дочкам відвертатися від поганого, тим самим радив їм відвертатися від мирського, легковажного і нескромного в поведінці та одязі. Він також усю Церкву навчав про те, що слід вміти обмежувати себе і ставати кращими.
Даючи пораду святим уникати шляхів світу, Президент Янг звичайно давав практичну пораду, яка стосувалася питань щоденного життя. Він закликав до ощадливості і старанної праці. Наприклад, він порадив сестрам з Товариства допомоги змінити їхній спосіб харчування й ведення господарства. Але обмежувати себе означає більше, ніж спростити свій стиль життя; це означає змінити серця. Сестри повинні були відділити себе від решти світу—дійсно стати святими, стати Господнім народом. Сестра Елайза Р. Сноу сказала: “Від чого я хочу відділитися? Я хочу відділитися від невігластва та всього того, що не від Бога”12.
Особисте одкровення
Сестра Сноу дотримувалася поради провідників священства і пообіцяла своїм сестрам в Товаристві допомоги, що вони будуть благословенні, якщо робитимуть те саме. Вона також навчала, що жінки індивідуально можуть отримувати одкровення, щоб керуватися ними у своєму житті, у житті своїх сімей і своїх церковних обов’язках. Вона сказала: “Кажіть, щоб сестри йшли вперед і виконували свої обов’язки у смиренні і відданості, і Дух Божий буде на них і вони будуть благословенні в їхніх трудах. Нехай вони шукають мудрість, а не силу, і вони матимуть всю цю силу, щоб виявляти мудрість, яку мають”13.
Її натхненне навчання допомагало сестрам з Товариства допомоги зустрічати випробування їхнього часу. Вона навчала: якщо вони постійно будуть шукати проводу Святого Духа, то зможуть відчувати мир навіть у найтяжчих ситуаціях. Вона казала, що Святий Дух “задовольняє і виконує кожне прагнення людського серця і заповнює всі пустоти. Коли я сповнена тим Духом,—продовжувала вона,—моя душа вдоволена і я можу сказати від чистого серця: сьогодні жодна марна справа не стоїть на моєму шляху. Але як тільки я втрачу свій зв’язок з цим Духом та силою євангелії і відчую дух світу, нехай і найменшою мірою, до мене приходять неприємності; щось іде не так. Я це перевірила на собі, і що заспокоїть мене? Не ви можете передати мені заспокоєння, яке б задовольнило безсмертний розум, а те, що йде з вишнього Джерела. І хіба це не наш привілей—жити так, щоб постійно мати Його вплив у своїй душі?”14.
Відстоювання практики множинного шлюбу
У ранній період існування Церкви практика множинного шлюбу була відкрита Джозефу Сміту через одкровення15. І хоч спочатку багатьом було важко сприйняти цю практику, вірні святі знали, що Джозеф Сміт був пророком Бога. Вони виконували Господню волю, як вона була відкрита їхньому пророку. Вони увійшли в завіти з Богом і були міцними й відданими у дотриманні цих завітів.
Коли в другій половині 1860-х років було відновлено Товариство допомоги, множинний шлюб все ще практикувався у житті членів Церкви. Однак багато людей у Сполучених Штатах вважали, що жінки, які живуть за законом множинного шлюбу, є приниженими і з ними неправильно поводяться. Внаслідок такого загального неправильного розуміння святих останніх днів та їхніх вірувань уряд країни видав закон, що забороняв множинний шлюб.
У відповідь на це у січні 1870 року група жінок-святих останніх днів зібралася у Солт-Лейк-Сіті. У присутності газетярів з усіх Сполучених Штатів Америки ці жінки висловили свою підтримку живим пророкам і тому, що практикується у Церкві. Вони виступили на захист себе і своїх чоловіків та висловилися на захист своєї віри і своїх завітів. Сестра Елайза Р. Сноу сказала: “Настав той час, щоб піднятися у гідності нашого покликання і говорити за себе. … Світ не знає нас, істина і справедливість до наших братів та до себе вимагає від нас, щоб ми говорили. … Ми не гірші за тих пані, що живуть у світі, і ми не хочемо такими здаватися”16.
Одна з жінок-святих останніх днів висловила почуття багатьох інших, сказавши: “На всьому білому світі ніде немає місця, де б доброта і прихильність більше виявлялися до жінки, а її права настільки священно оберігалися, як в Юті. Ми знаходимося тут, щоб висловити свою любов одна до одної і продемонструвати світу свою відданість Богу, нашому Небесному Батьку; і показати свою готовність жити за вимогами євангелії; а закон Целестіального шлюбу і є однією з його вимог, і ми вирішили виконувати його, навчати йому і практикувати його, і нехай Бог дасть нам на це сили”17.
Газетярі повідомляли, що то була “дивовижна зустріч”18. Один репортер написав: “За логікою й ораторським мистецтвом так звані деградовані леді-мормонки не поступляться … жінкам зі Сходу”19. Протягом наступних кількох місяців багато інших жінок взяли участь у подібних зустрічах по всій території.
У 1890 році Президент Уілфорд Вудрафф, четвертий Президент Церкви, отримав одкровення, за яким Церква мала припинити практику множинного шлюбу. Він записав це одкровення, і цей документ став відомий як Офіційна Декларація. Про написання цієї Офіційної Декларації він сказав: “Бог небес наказав мені зробити те, що я зробив; і коли час настав і мені було наказано зробити це, усе було ясно для мене. Я постав перед Господом, і я написав те, що Господь сказав мені написати”20.
Оскільки народ прийняв пораду пророка вступати у множинні шлюби, складав свої завіти та дотримувався їх, це нове одкровення знову викликало труднощі для багатьох, однак вірні святі останніх днів знову вирішили йти за пророком. У день, коли всі члени Церкви зібралися послухати Офіційну Декларацію і схвалити її, сестра Зіна Д. Х. Янг, яка на той час служила третім генеральним президентом Товариства допомоги, сказала: “Сьогодні серця всіх було випробувано, але вони дивилися на Бога і скорилися”21.
Жінки Церкви, які, за одкровенням, прийняли множинний шлюб і які, за одкровенням, пізніше прийняли Офіційну Декларацію, гідні захоплення і вдячності. Вони неухильно дотримувалися своїх завітів та поради живого пророка. Сьогодні цих жінок вшановують їхні вірні нащадки.
Хелен Мер Уітні, яка жила за законом множинного шлюбу, написала: “Ми можемо прочитати історії, написані про мучеників та могутніх завойовників і про багатьох чудових чоловіків і жінок, а ось історію про благородних жінок і прекрасних дочок Сіону, чия віра в обітниці Бога Ізраїлевого дала їм силу перемогти себе і послухатися Його вищого закону та допомагати Його слугам встановлювати цей закон на землі, … я це з впевненістю відчуваю, записували ангели—історію про їхні труди, які будуть знайдені в записах вічності, написані золотими літерами”22.
Чітке формулювання своїх вірувань
Сестра Елайза Р. Сноу була талановитою письменницею і публічним промовцем. Багатьом вона була відома як “поетеса Сіону”23. Вона була людиною обізнаною, організованою, вірною, невтомною, безстрашною, мудрою і красномовною; вона дослухалася до спонукань Духа, допомагаючи у будівництві Господнього царства. Вона часто ділилася своїми знаннями та свідченнями і заохочувала сестер робити те саме на зборах Товариства допомоги—не чекати, щоб завжди їх навчали інші.
Деякі жінки відчували себе непідготовленими і не погоджувалися виступати на людях. Сестра Сноу дала цим жінкам таку пораду: “Не тільки ваш президент повинен про все говорити. … Хіба Бог не обдарував вас вмінням говорити? … Якщо вас обдаровано Духом Божим, то якими б простими не були ваші думки, вони будуть навчати тих, хто слухає вас”24.
Емілі С. Річардс сказала, що сестра Сноу допомогла їй навчитися виступати на людях: “Вперше [вона] попросила мене виступити на зборах, а я не зуміла, і вона сказала: “Нічого страшного, але коли тебе попросять виступити знову, спробуй і знайди, що сказати”; я так і зробила”25. Сестра Річардс продовжувала вдосконалювати свої здібності публічного промовця, і в 1889 році вона виступала на з’їзді Національної асоціації боротьби за право голосу для жінок, що відбувся у Вашингтоні, округ Колумбія.
Один журналіст написав про сестру Річардс, що вона тоді “трішки хвилювалася під пильними поглядами великої кількості людей, однак була стриманою, виваженою, з почуттям власної гідності, чистою й чарівною, як той ангел. … То були не просто слова, то ніжний дух приходив з цими словами і викликав нездоланну прихильність у кожному серці”26.
Сьогодні сестри з Товариства допомоги наслідують приклад, поданий сестрою Сноу, сестрою Річардс та іншими ранніми членами Товариства допомоги. Вони старанно прагнуть здобути знання про євангелію, а потім діляться цим знанням з іншими. Роблячи так, вони виконують пораду, яку дають пророки останніх днів. Президент Спенсер В. Кімбол, дванадцятий Президент Церкви, сказав:
“Я знову наголошую на великій потребі жінок вивчати Писання. Ми хочемо, щоб наші домівки були благословенні сестрами-дослідницями Писань—незалежно від того, самотні ви чи одружені, молоді чи в літах, овдовілі чи живете в сім’ї.
Спенсер В. Кімбол
Незважаючи на ваші особисті умови, чим більше ви будете знайомі з істинами з Писань, тим краще вам удаватиметься виконувати другу найбільшу заповідь—любити свого ближнього, як самого себе. Станьте дослідницями Писань—не для того, щоб вивищуватися над іншими, а щоб надихати їх! Зрештою, хто має більшу потребу “зберігати як скарб” істини євангелії (до якої вони можуть звернутися в мить потреби), ніж жінки і матері, які стільки віддають вихованню і навчанню?”
Президент Кімбол свідчив, що сестри з Товариства допомоги будуть могутньо і по-доброму впливати на “хороших жінок світу”, якщо “у своєму житті вони виявлятимуть праведність і чітко формулюватимуть, у що вірять”27.
Сестра Сноу, Президент Кімбол та багато інших провідників Церкви говорили про те, який гарний вплив має Товариство допомоги. Коли сестри заявляють словами і справами про свої вірування, вони тим самим можуть зміцнювати віру одна одної в Небесного Батька та Ісуса Христа. Вони можуть допомагати одна одній підготуватися, щоб отримати всі благословення, які є доступними за планом щастя, який дав Небесний Батько.
Матеріальне самозабезпечення
Святі останніх днів зібралися в Долині Солоного озера після того, як їх багато разів переслідували і виганяли з їхніх домівок та поселень. Тепер, коли вони переселилися у віддалену й ізольовану пустиню, Президент Бригам Янг хотів, щоб вони процвітали і мали для себе постійний дім. Він хотів, щоб вони були захищені від фізичної небезпеки, а також він хотів, щоб вони зберігали себе від впливу світу, який міг зашкодити їхній вірі та їхньому свідченню. Він хотів, щоб вони не піддавалися впливу світу, як у матеріальному, так і в духовному.
Це означало, що святим потрібно було навчитися самим себе забезпечувати у всьому. У цьому Президент Янг великою мірою покладався на здібності, таланти, вірність і старанність жінок. Він нагадував сестрам з Товариства допомоги, що вони мають виконувати свої обов’язки вдома перед своїми чоловіками і дітьми28. Він їх також навчав їхніх інших обов’язків, що стосуються самозабезпечення; деякі з цих обов’язків вказано далі. І хоч багато цих конкретних мирських обов’язків відрізняються від сьогоднішніх, принципи, які стоять за цими обов’язками, залишаються тими самими: святим останніх днів радять робити все можливе, щоб матеріально забезпечити себе і свою сім’ю.
Шиття. Президент Янг порадив сестрам шити одяг для себе та своїх сімей. Він сказав: “Я закликаю моїх сестер … створювати свої власні фасони й шити собі одяг, який би був приємний вам і на ньому не позначався б зовнішній вплив”29. Сестра Елайза Р. Сноу повідомляла, що він заохочував сестер вводити у моду такі “фасони, які були б пристойними—які б приймали розсудливі, витончені й розумні жінки, які стоять на чолі світу, а ми й справді там стоїмо”30.
Шовк. Президент Янг заснував Deseret Silk Association, президентом якої була Зіна Д. Х. Янг. Ця група вирощувала шовкопрядів, годуючи їх листям шовковиці. Сестра Янг відчувала відразу до цих черв’яків, і навіть вночі вони їй привиджувалися, але вона слухняно вирощувала їх у власному інкубаторі для шовкопрядів і навчала інших цій справі. Під її керівництвом Deseret Silk Association вирощувала шовкопрядів упродовж 20 років. І хоч їхня праця ніколи не приносила доходу, вони виготовляли якісний шовк для своїх потреб.
Пшениця. Президент Янг порадив сестрам: “Навчайтеся самі себе утримувати; збирайте запаси зерна й борошна та зберігайте їх на випадок голоду”31. Еммелін Б. Уеллс, яка пізніше стала п’ятим генеральним президентом Товариства допомоги, була призначена відповідальною за роботу центрального комітету, що займався пшеницею.
У цій справі жінок мотивувало материнське бажання захистити свої сім’ї від голоду. Сестра Уеллс сказала: “Хто ще може відчути це так глибоко, як мати? Ви тільки подумайте, як це почути, що твоє дитя плаче, просячи хліба”32.
Президенти Товариства допомоги приходів періодично зустрічалися, щоб обговорити, як діставати і зберігати зерно. Думки Сари Говард, президента Товариства допомоги одного з приходів у Солт-Лейк-Сіті, якими вона охоче поділилася, свідчать про почуття багатьох сестер у той час. Вона сказала: “Я сприймаю це як даний Богом привілей, і ми будемо старатися й об’єднаємося в цьому. Зі свого боку, я доклала всіх зусиль і робитиму все можливе, і я відчуваю, що Господь відкриє, як мені дістати зерно, хоча вже й пізня пора”33. Сара М. Кімбол, яка також служила президентом Товариства допомоги приходу, прийшла на одні такі збори з придуманим планом комори для збереження зерна. У перший рік виконання проекту Товариство допомоги її приходу збудувало вогнетривке зерносховище, яке могло вмістити 3000 бушелів пшениці (один бушель дорівнює 35,23907017 л).
Президент Джон Тейлор, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, закликав братів у Кейсвіллі, Юта, допомагати сестрам у їхніх стараннях. Він розповів про одну жінку, яка відчула, що її чоловік був “трішечки марнотратним і безтурботним” у фінансових справах сім’ї. Щотижня вона клала частину грошей, виділених їй на домашнє господарство, у сімейну Біблію. “Через кілька років, настала фінансова криза, і її чоловік опинився у скрутній ситуації. Дружина відразу помітила зміну у виразі обличчя свого чоловіка і попросила розказати їй, що викликало його занепокоєння. Він сказав, що приходить час платити за векселем і він боїться, що платити йому буде ні з чого. Вона намагалася підбадьорити його, кажучи, що йому потрібно мати віру в Бога, і, вказавши на добру стару Книгу, запропонувала йому почитати її, щоб знайти там якесь заспокоєння. Вона дала йому Біблію, і коли він відкрив її і почав гортати, з Біблії посипалися гроші”. Президент Тейлор закінчив такими словами: “Може настати час, коли нам знадобиться зерно, яке мають про запас наші сестри; не будьмо надто самовпевненими у своїх справах і робімо все для нас можливе, допомагаючи їм”34.
Сестра Еммелін Б. Уеллс сказала сестрам, що їхня старанність у цій справі “буде матеріальним спасінням народу у непередбачених випадках”35. Такі випадки настали в 1898 і 1899 роках, коли пшениця із запасів, зібраних Товариством допомоги, стала підтримкою під час великої засухи у південній Юті.
Старанність сестер у збереженні пшениці дозволила жінкам-святим останніх днів служити не лише своїм сім’ям та членам Церкви, але й іншим людям. Церква посилала пшеницю із запасів Товариства допомоги американським індіанцям в Юті; у 1906 році—уцілілим після жахливого землетрусу та пожежі у Сан-Франциско, Каліфорнія; у 1907 році людям в Китаї, які потерпали від голоду36. Пшениця із запасів Товариства допомоги забезпечила виживання тисяч людей у період Першої світової війни, коли Товариство допомоги продало уряду Сполучених Штатів зерна об’ємом 200000 (6057000 літрів)37. Цей спадок—досвід зберігання і служіння—допоміг встановити зразок для нинішніх зусиль Церкви у наданні гуманітарної допомоги по всьому світу, де її потребують люди.
Охорона здоров’я і медична освіта. У вересні 1873 року сестра Елайза Р. Сноу повідомила, що Президент Бригам Янг хотів би, щоб “багато чудових [сестер] здобули класичну освіту, а потім і ступінь у галузі медицини”38.
Сестра Зіна Д. Х. Янг була прикладом сестри з Товариства допомоги, яка відзначилася своїм прекрасним служінням у медичній сфері. В її патріаршому благословенні було сказано, що у неї є дар зцілювати, і вона вирішила розвивати цей дар, навчаючись акушерській справі—медичній діяльності, пов’язаній з народженням дітей. Вона допомогла народитися багатьом дітям у Долині Солоного озера. В її служінні практична освіта доповнювала її дари живити фізично, зціляти духовно і втішати емоційно. Сестра Еммелін Б. Уеллс сказала про неї: “Безліч разів можна було б наводити приклади надання нею допомоги серед слабких, коли вона, здавалось, була натхненною не її власною, а якоюсь вищою силою, … коли сміливість і віра зникали у тих, хто знаходився навколо ліжка хворого. У такі часи вона й справді здавалась ангелом милосердя”39.
Як би не служила сестра Янг, застосовуючи свої духовні дари й обмежену освіту, вона ясно усвідомлювала, що не зможе задовольнити всі медичні потреби населення Юти, яке дедалі збільшувалося. Вона закликала інших жінок-святих останніх днів дослухатися до поради Президента Янга і здобути медичну освіту.
Сестра Сноу сказала: “Чи є тут зараз якісь сестри, які мають достатньо прагнення і які усвідомлюють його необхідність заради Сіону приступити до навчання? Є такі, що мають природний хист бути медичними сестрами; і саме вони могли б успішно вивчати медицину. … Якщо вони не можуть заплатити [за навчання] самі, у нас є кошти для цього”40.
Після такого заохочення деякі сестри з Товариства допомоги поїхали вивчати медицину на сході Сполучених Штатів. Вони повернулися в Юту лікарями і навчали акушерству та догляду за хворими вдома. Емма Андерсен Лілдженквіст, яка відвідувала такі заняття в Юті, дещо записала про свій досвід:
“Мені дуже подобався [той курс], але після того як мене було рукопокладено апостолом Джоном Генрі Смітом та кількома іншими, я повернулася додому виконувати свою роботу, маючи обіцяння апостолів: якщо я житиму правильно, то завжди знатиму, що саме робити у будь-яких складних випадках. …
Те обіцяння виповнювалося до останньої літери. Багато разів, коли хтось із моїх пацієнтів мав тяжке захворювання, я просила свого Небесного Батька про допомогу, і щоразу вона надавалася мені. Один з таких випадків стався з жінкою, яка тільки-но народила дитину і в неї почалася кровотеча. Її чоловік покликав лікаря, але той подумав, що справа не була настільки вже й серйозною. Я попросила Господа допомогти нам. Кровотеча припинилась, і я зробила все необхідне для тієї жінки. Коли лікар приїхав, то сказав, що йому важко повірити у те, що сталося, але він сказав, що я зробила саме те, що зробив би він. …
“… Я прийняла більше тисячі немовлят, які народилися [у цей світ]. Я знову дякую Небесному Батьку за Його допомогу і силу, яку Господь дав мені, бо без неї я не змогла б так служити моїм сестрам або громаді. Одним з найбільш зворушливих моментів народження є той, що мати відразу ж турбується, в якому стані її дитя, а не вона сама”41.
У 1882 році Товариство допомоги заснувало Deseret Hospital, “де піклувалися про хворих з Господнього народу і де вони отримували користь від обрядів Церкви [благословень священства], а також кваліфікованого лікування”42. Ця лікарня існувала трохи більше десяти років за рахунок пожертвувань, потім на її утримання було знайдено інші кошти.
Виборче право для жінок (право голосу)
У лютому 1870 року уряд території Юта дав жінкам право голосу на урядових виборах. На той час у Сполучених Штатах тільки на території Вайомінг жінкам було дано таке право. З часом національний уряд скасував цей привілей як частину покарання за те, що святі останніх днів жили за законом множинного шлюбу. Але жінки-святі останніх днів підняли свій голос і чітко сформулювали свої права. Багато сестер прагнули мати право голосу для жінок, тобто право голосувати. Їхнє вміння чітко висловлювати свої думки було благословенням, коли їм потрібно було заявити про себе як про жінок сильних, благородних, жінок з почуттям власної гідності. Завдяки своїм зусиллям, вони знову здобули право голосу, коли території Юта було надано статус штату Сполучених Штатів Америки. Вони також здобули повагу жінок з інших рухів у Сполучених Штатах і по всьому світу.
Друковані видання
Під керівництвом сестри Елайзи Р. Сноу Товариство допомоги надавало підтримку газеті, що називалася Woman’s Exponent. Ця газета друкувала матеріали, написані для жінок-святих останніх днів, щоб допомогти їм більше дізнаватися про їхню роботу, їхнє життя та їхню історію. Сестра Еммелін Б. Уеллс редагувала більшість матеріалів, що публікувалися цією газетою. У своєму щоденнику вона записала: “У мене є бажання зробити все, що у моїй силі, аби допомогти у покращенні стану мого народу, особливо жінок”43. Пізніше вона написала: “Я хотіла всім своїм серцем робити те, що сприяло б жінкам як у моральній і духовній, так і освітній роботі й поширенні Божої роботи на землі”44.
Газета Woman’s Exponent видавалася протягом 42 років—до свого закриття у 1914 році. Наступного року Товариство допомоги почало видавати журнал, що називався Relief Society Magazine, в якому містилися уроки для щотижневих зборів Товариства допомоги. Цей журнал став для сестер важливим джерелом. Жінки цінували його примірники, вчилися з них і навчали з них. У 1971 році Relief Society Magazine та інші журнали для англомовних дорослих членів Церкви злилися в один журнал, названий Ensign. Відтоді в журналі Ensign друкувалися статті, метою яких було навчати й надихати сестер з Товариства допомоги.
У середині 1800-х років Церква почала видавати журнали іншими мовами, крім англійської. Багато з цих журналів видавалися під керівництвом президентів місій. У 1967 році вони були об’єднані в один журнал, однаковий за форматом і змістом, який перекладається багатьма мовами. Цей міжнародний журнал, який тепер називається Ліягона, завжди містить статті, що допомагають сестрам жити за євангелією.
Починаючи з 1987 року, послання візитного вчителювання публікуються в журналах Ліягона та Ensign. Послання візитного вчителювання також розповсюджуються як окреме видання в територіях, де Церква є новою, а кількість її членів—обмеженою.
Підготовка дітей і молодих жінок до служіння у Божому царстві
У кінці 1800-х років провідники священства і Товариства допомоги зосередили свої зусилля на покращенні життя дітей і молодих жінок. Відповідаючи на заклик Президента Бригама Янга поліпшувати й обмежувати себе (див. сторінку 45), провідники Товариства допомоги в 1870 році організували у своїй Асоціації спільного обмеження старших і молодших (Cooperative Junior and Senior Retrenchment Association) Службу молодих панночок (Young Ladies Department). Вона стала попередницею сучасного Товариства молодих жінок. У 1878 році було організовано Початкове товариство для дітей. Спочатку за роботою цих організацій наглядали провідники Товариства допомоги під керівництвом провідників священства. У 1880 році Президент Джон Тейлор, третій Президент Церкви, покликав генеральне президентство Товариства допомоги, генеральне президентство Товариства молодих жінок і генеральне президентство Початкового товариства, визначивши відмінності в роботі цих трьох організацій.
Відтоді сестри з Товариства допомоги завжди керували в Товаристві молодих жінок та Початковому товаристві та служили в цих організаціях. Своїм служінням вони також завжди зміцнювали підростаюче покоління в інших організаціях, таких як, Недільна школа і семінарії та інститути релігії.
Рух уперед
Відновлення Товариства допомоги дало більші обов’язки та більші можливості для жінок-святих останніх днів. Елайза Р. Сноу заявляла:
“Чи помічаєте ви, що сфера нашої діяльності збільшується? Сфера нашої діяльності буде постійно розширюватися, і жодній жінці в Сіоні не слід нарікати, що її сфера надто вузька.
Бог благословляє вас, мої сестри, і підбадьорює вас, щоб ви могли сповнитися світла й усвідомили, що у вас немає інших інтересів, крім благополуччя Сіону. Нехай для вас першочерговою справою буде виконання своїх обов’язків вдома. Але, якщо ви мудрі управительки, у вас знаходитиметься час для виконання суспільних обов’язків, бо вони покладені на вас як на дочок і матерів у Сіоні. Прагнучи виконувати кожний обов’язок, ви побачите, що ваші здібності збільшуватимуться і ви будете дивуватися тому, чого ви можете досягнути”45.
Особистий вияв віри й оптимізму сестри Сноу може служити прикладом для всіх святих останніх днів. “Я йтиму вперед,—казала вона.— Я з усмішкою буду зустрічати шалену бурю і буду безстрашно пливти, і переможно перетну бурхливий океан обставин, … і “свідчення про Ісуса” запалюватиме лампу, світло якої буде направляти моє бачення через портали безсмертя”46.
Будівництво Солт-Лейкського храму, 1877 р.
Зліва направо: Елізабет Енн Уітні, Еммелін Б. Уеллс та Елайза Р. Сноу
Сестра Елайза Р. Сноу навчала сестер Товариства допомоги.
Коли сестри з Товариства допомоги моляться індивідуально і зі своїми сім’ями, вони можуть отримати натхнення, яке буде направляти їх.
Зібрання матерів і дочок-святих останніх днів, 1893 р.
“Бенкетуйте словами Христа” (2 Нефій 32:3).
Сестри у ранній період історії Товариства допомоги займаються шовківництвом, приблизно 1890 р.
Зал для зборів Товариства допомоги, що знаходився над гастрономічним магазином в Солт-Лейк-Сіті, Юта, 1892 р.
Випуск медсестер в лікарні СОД, група 1911 р.
Woman’s Exponent, газета для сестер Товариства допомоги, виходила з 1872 по 1914 р.
“Я йтиму вперед. … “Свідчення про Ісуса” … буде направляти моє бачення” (Елайза Р. Сноу).