Ісус Христос знає біль, спричинений упередженим ставленням до нас
Автор мешкає в пров. Гаутенг, ПАР.
Я прагну бачити людей такими, якими їх бачить Спаситель.
Під час проведення днів відкритих дверей Римського Італійського храму члени Церкви та друзі збираються навколо статуї Крістус, як це видно через вікно центру для відвідувачів.
Майже 20 років я відчуваю на собі упереджене ставлення, тобто дискримінацію в тому чи іншому вигляді.
Після того, як я приєдналася до Церкви у Мозамбіку, я переїхала до Південноафриканської Республіки. Це красива країна, одна з найбільш процвітаючих у Африці. А її красу відтіняє розмаїття людей та багатство культур.
ПАР—це країна, яка все ще одужує від періоду в своїй історії, який затьмарювала расова сегрегація. Хоча апартеїд офіційно відмінили в 1994 році, ця політика запровадженого на державному рівні расизму залишила по собі шрами.
Будучи чорношкірою жінкою-святою останніх днів, яка народилася в Мозамбіку, останні 18 років я на собі відчувала дискримінацію і неприйняття, які часто набували форми мікроагресії. Расизм, класизм, трибалізм, сексизм і ксенофобія—це лише кілька прикладів хвороб, які залишила по собі сегрегація і які досі долає те суспільство. Тілесна людина схильна поділяти суспільство і змушувати нас вірити в те, що бути не таким, які усі—це погано.
Що ми намагаємося робити
Чи можуть члени Церкви піддаватися такому способу мислення? Звичайно! Кожен з нас має відкинути тілесну людину, намагаючись усе своє життя ставати святими завдяки Спокуті Христа (див. Мосія 3:19).
Кожного разу, коли ми з дітьми відчуваємо на собі відсторонення, знехтування, стереотипне ставлення або нас розглядають, як певну дивину, ми приходимо додому і розмовляємо про це. Ми кажемо: “Що сталося? Давайте проаналізуємо. Давайте поговоримо про те, чому люди так поводяться”. Таке обговорення допомагає зупинити поглиблення поганих почуттів, які в нас виникають.
Я намагаюся навчати дітей, що наша велич визначається нашим ставленням до людей, яких суспільство відкидає чи не приймає (див. Maтвій 25:40). Це може означати, що слід шукати способів того, як піклуватися про інших людей, аби не залишити їх поза увагою.
Я намагаюся бути, як Ісус
Хоча певні ситуації були дуже болісними, уроки, які ми засвоюємо, допомагають моїм дітям стати кращими людьми. І мені також. Прикрості в нашому житті допомогли нам навчитися співчувати і співпереживати іншим людям.
Завдяки випадкам упередженого ставлення я мала можливість вибирати. Чи я проникнуся гіркими почуттями й буду мститися, чи дам тій людині не лише ще один шанс, але і другий, і третій, і четвертий? Чи буду я вважати суспільство жахливим місцем, чи стану силою, яка сприятиме позитивним змінам?
Спаситель також відчував на собі упереджене ставлення з огляду на те, Ким Він був, у що Він вірив та звідки походив (див. Іван 1:46). Однак у Його реакції не було насильства, гніву, гірких почуттів чи ненависті. Він навчав протилежному і діяв у дусі любові та істини. Він навчав, що джерелом сили і впливу є переконання, довготерпіння, лагідність, м’якість і любов (див. Учення і Завіти 121:41). Він навчав, що коли нас ображають, то ми повинні піти до свого брата і поговорити про це (див. Maтвій 18:15). Він навчав нас молитися за тих, хто переслідує нас (див. Матвій 5:38–48). І коли Його несправедливо засудили і залишили на хресті помирати, Він навчав нас прощати (див. Лука 23:34).
Зрештою, саме Його любов змінить нас і світ (див. 2 Нефій 26:24).
Я не зупинятимусь
Я далека від досконалості; коли хтось мене ображає, я не завжди прощаю відразу. Потрібен час, потрібне зцілення, і потрібно, щоб Святий Дух працював наді мною. Іноді відчуття образи—це мій вибір, і я не відразу ж дослухаюся до Його спонукань. Але я відкрита для Нього; Дух терпляче працює наді мною, поки я не спроможуся зрозуміти, яких дій очікує від мене Небесний Батько у певній ситуації.
Я прагну бачити людей такими, якими їх бачить Спаситель. Для цього я повинна з готовністю визнати, що у нас немає всіх відповідей. Коли ми готові сказати: “Я не досконалий/а; Мені потрібно багато навчатися. Чого я можу навчитися, поглянувши на ситуацію очима інших людей?”—саме тоді ми дійсно спроможні чути. Саме тоді ми дійсно спроможні бачити.
Долаючи цей шлях, я краще можу пам’ятати, що я тут з певною метою, що життєві випробування є тимчасовими—вони є необхідною частиною земного життя—і що я не самотня. Завдяки всьому цьому я намагаюся бути, як Ісус! Намагання—це дія. А коли ми робимо помилку, ми знову можемо намагатися.