У памʼять про
Старійшину Л. Тома Перрі: Будівничий Царства
“Я знаю, що справжні радість і щастя, які тільки можна знайти в нашому смертному житті, приходять завдяки наслідуванню Спасителя, дотриманню Його закону та виконанню Його заповідей. Він живе. Це моє свідчення вам”1.
Місто лежало в руїнах. Л. Том Перрі був серед першої хвилі морських піхотинців, які прибули до Японії після підписання мирного договору по закінченню Другої світової війни. Коли вони приїхали на руїни Нагасакі, то, як він пізніше згадував, це “стало одним з найсумніших переживань [й]ого життя”.
Коли Том побачив перед собою ті страшні руїни, то вирішив, що хоче зробити все можливе, аби допомогти. Окупаційні війська організували штаби і прийнялися розчищати, відбудовувати місто та допомагати у похованні загиблих. І навіть за тих обставин Тому та ще кільком іншим солдатам хотілося зробити щось більше.
Вони попросили капелана свого підрозділу дозволити їм допомогти у відбудові християнських церков у тій місцевості. У звʼязку з обмеженнями з боку уряду, більшість цих церков, якщо не всі, були під час війни зачиненими. Кілька існуючих будівель вкрай потребували ремонту. Том та інші солдати пояснили, що вони могли б виконувати ремонтні роботи у свій вільний час.
Дозвіл було отримано, і Том та інші взялися за роботу.
“Ми не знали тієї мови,—згадував він.— Усе, що ми могли робити,—це фізично працювати над відбудовою споруд. Ми знайшли священнослужителів, які не могли проводити службу у воєнні роки, та запропонували їм повернутися за їхні кафедри. Ми надзвичайно раділи за цих людей, коли вони знову отримали свободу сповідувати свою християнську віру”.
Коли настав час сідати в потяг та їхати з Нагасакі, багато хто кепкував над Томом і тими, хто працював разом з ним, відбудовуючи церкви. Поряд з цими іншими солдатами були їхні подружки і вони сміялися над групою Тома, дражнячи їх за те, що вони гаяли свій час за штукатуркою, молотком та цвяхами.
Потім сталося те, що запамʼяталося Тому на все життя. У самий розпал того висміювання з вершини невисокого пагорбу, що був неподалік залізничної станції, спустилася група приблизно з 200 японських християн. Йдучи у напрямку залізничної станції, вони співали гімн “Воїнство Христове”. Ця група християн вручила подарунки Тому та іншим солдатам, які так старанно працювали, щоб послужити їм.
Ці японські християни вишикувались уздовж залізничної колії. “Коли потяг поволі рушив, ми простягали свої руки, щоб, відʼїжджаючи, просто доторкнутися до їхніх пальців,—розказував він.— Ми не могли вимовити жодного слова, емоції просто переповнювали нас. Але ми були вдячні за те, що змогли чимось допомогти цьому народові у повоєнному відновленні християнської віри”2.
Старійшина Л. Том Перрі був будівничим усе своє життя. Іноді це означало збудувати церкву з буту, а іншим разом це означало відновити душу або народ, яким потрібні були його безмежні оптимізм, ентузіазм і духовна сила.
Куди б не йшов старійшина Перрі, він скрізь залишав після себе все міцнішим, ніж воно було до його приходу.
Народжений від порядних батьків
Лоуелл Том Перрі народився 5 серпня 1922 р. в Логані, шт. Юта, США, в сімʼї Леслі Томаса і Нори Сонн Перрі. Він був одним із шести дітей в сімʼї. Батьки Тома любили євангелію і використовували кожну нагоду, щоб навчати їй у своєму домі. Таке праведне виховання було для старійшини Перрі джерелом сили впродовж усього його життя.
У своєму першому виступі на генеральній конференції в якості апостола старійшина Перрі так сказав про своє дитинство: “Одягаючись кожного ранку у своєму домі, ми вдягали не тільки шапки і плащі та чоботи, щоб захиститися від фізичної бурі, бо наші батьки ще більш дбайливо вдягали нас щодня у броню Бога. Коли ми ставали на коліна у сімейній молитві й слухали нашого батька, носія священства, як він виливав свою душу Господу, щоб Той захистив його сімʼю від вогненних стріл злочестивих, наш щит віри зміцнювався ще одним шаром. І хоч наш щит ставав все міцнішим, їхній щит завжди був доступним для нас, бо були доступними для нас вони, і ми це знали”3.
Угорі: Юний Том Перрі (у задньому ряду зліва) зі своїми батьками, братами і сестрами. Старійшина Перрі казав, що завжди памʼятав, як його в дитинстві духовно навчали батьки. Зверху: Щорічна фотографія, зроблена в Сільськогосподарському коледжі штату Юта після війни.
З юного віку Тома навчали старанно працювати. Він допомагав у домашніх справах, у т.ч. й садити великий город та доглядати за ним. “Як я вдячний за батька, у якого вистачало терпіння навчати мене мистецтву городництва,—сказав він.— Наша сімʼя була навчена не лише мистецтву складування та правильному використанню банок та пляшок на полицях, але також і тому, як необхідно вирощувати фрукти та овочі, щоб знову заповнити ті спорожнілі банки й пляшки”4.
Його мати була чудовим вчителем вдома, при кожній нагоді навчаючи своїх дітей євангелії та науковим істинам, у т.ч. й коли вони виконували якусь домашню роботу. “Вона була вчителем від природи і вимагала від нас набагато більше, ніж наші вчителі у школі і церкві”5.
Увечері вона стояла за дверима спальні стільки, скільки треба було, аби переконатися, що її діти помолилися.
Про свою матір старійшина Перрі сказав так: “Вона усвідомлювала, що батькам довірена освіта їхніх дітей і що саме батьки в кінцевому рахунку повинні забезпечити, щоб їхні діти були навчені тому, чого їхній Небесний Батько хотів би, щоб вони були навчені”6.
Провідник у Царстві
Старійшина Перрі упродовж свого життя служив у багатьох провідних покликаннях. Він служив у двох єпископатах, у вищій раді колу, другим радником у президентстві колу Амерікен-Рівер у Каліфорнії, президентом місії колу, спеціальним помічником президента місії Східних Штатів (під час цього служіння він провів багато годин, допомагаючи в 1964–1965 рр. у павільйоні Церкви на Нью-Йоркській всесвітній виставці), другим радником у президентстві Бостонського Массачусетського колу і президентом того колу. У 1972 р. він був покликаний служити помічником Дванадцятьох, а потім в 1974 р.—членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Старійшина Перрі проповідував і жив з глибокою духовною силою та ентузіазмом. Його сильний голос ще довго лунав у серцях слухачів після того, як він сходив з кафедри.
Старійшина Перрі (справа) насолоджується моментом, спілкуючись з трьома своїми братами у Кворумі Дванадцятьох Апостолів—старійшиною Д. Тоддом Крістофферсоном, старійшиною Квентіном Л. Куком та старійшиною Нілом Л. Андерсеном—на генеральній конференції.
Старійшина Квентін Л. Кук, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав наступне: “Старійшина Л. Том Перрі переконливо свідчив про Ісуса Христа. Він знав Спасителя, він любив Спасителя і [він був] переконливим, свідчачи про божественність Спасителя”7.
Сімʼянин
Том познайомився зі своєю дружиною, Вірджінією Лі, коли вів підрахунок відвідуваності на зборах провідництва колу. Пізніше він сказав, що добре впорався з підрахунком присутніх молодих чоловіків, а ось коли прийшов час порахувати молодих жінок, його математичні здібності кудись зникли. “Мені в око впала чарівна, прекрасна молода жінка. Я повністю втратив здатність рахувати”.
На той час Том навчався в Сільськогосподарському коледжі штату Юти (тепер це Університет штату Юта) і жив за надзвичайно напруженим розкладом. Проте його залицяння до Вірджінії Лі стало для нього найважливішою справою8.
Через вісім місяців після свого знайомства Л. Том Перрі та Вірджінія Лі одружилися в храмі в Логані, шт. Юта. У них було троє дітей.
Час, проведений із сімʼєю, був найбільш важливим для Тома. Він завжди знаходив час для днів народження, сімейних відпусток, сімейних традицій та інших важливих подій.
Один, повʼязаний з цим, випадок справив на нього незабутнє враження. Коли Том та його сімʼя у звʼязку з його роботою переїхали на Східне узбережжя Сполучених Штатів, вони почали шукати дім недалеко від місця його роботи. У процесі пошуку вони почали розглядати й місця, що знаходилися далі. Нарешті їм вдалося знайти дім, який полюбила вся сімʼя. Це був прекрасний одноповерховий дім, затишно влаштований серед густих лісів штату Коннектикут. Останнє, що треба було зробити—це перевірити, скільки часу йтиме в Тома на дорогу. Том повернувся додому засмучений. На дорогу треба було витрачати півтори години в один кінець.
Він розповів про цю проблему сімʼї, сказавши, що у них може бути або цей дім, або батько. Їхня реакція була для нього несподіванкою. “Ми виберемо дім,—сказали вони.— Тебе все одно ніколи не буває вдома”.
Це стало поворотним моментом для Тома. “Мені необхідно було негайно покаятися,—сказав він.— Моїм дітям потрібен був батько, який би більше бував вдома”. Цей урок запав йому в серце. “Я позбувся своїх звичок засиджуватися на роботі, і це дозволило мені проводити більше часу зі своєю сімʼєю”9.
Як і багато інших цілей у своєму житті, Том з великим успіхом досягнув і цієї цілі—бути разом із сімʼєю. “Мій батько придумував дуже багато розваг, виховуючи нас,—розказав Лі Перрі, син старійшини Перрі.— Він сприяв тому, щоб ми були активними, і хотів все робити разом з нами. Ми завжди знали, що наш батько нас любить”10.
Том і Вірджінія виховували своїх дітей у праведності й любові. 14 грудня 1974 р., усього через вісім місяців після покликання старійшини Перрі служити апостолом, він втратив свою дружину, яка протягом пʼяти років боролася з раком. “Тепер вона знову здорова, і я впевнений, що рай тепер є набагато радіснішим місцем, тому що там вона”,—сказав він, віддаючи останню шану своїй дружині11.
28 квітня 1976 р. він одружився з Барбарою Тейлор Дейтон в Солт-Лейкському храмі. Пліч-о-пліч старійшина і сестра Перрі подорожували разом світом, проповідуючи і навчаючи.
Упродовж усього свого служіння старійшина Перрі часто говорив про те, як його виховували, про власну сімʼю і про необхідність для сімей залишатися міцними й підтримувати близькі стосунки. Він так сильно це відчував, що кілька разів безпосередньо звертався до членів своєї сімʼї під час виступів на генеральних конференціях12.
Успішний бізнесмен
Усе своє довге життя Л. Том Перрі мав талант застосовувати в різних сферах свого життя навички та ідеї, засвоєні в якійсь іншій сфері. Через кілька років після укладання свого першого шлюбу до нього прийшло покликання служити другим радником в єпископаті. Це сталося в той час, коли Тому, у звʼязку з його роботою, важко було й уявити, як виконувати ці обовʼязки, маючи такий розклад. Йому не вистачало часу, навіть щоб виспатися13.
Та все ж він прийняв це покликання не вагаючись. Одна з перших навичок, яку він засвоїв у новому єпископаті,—це вміння делегувати й організовувати. Він застосував ці принципи в бізнесі і невдовзі вже мав більше часу як для роботи, так і для сімʼї. Ці навички зрештою допомогли Тому піднятися на вищі рівні своєї управлінської карʼєри в галузі роздрібної торгівлі.
Іншого разу церковне навчання зіграло свою роль відразу після того, як він погодився працювати в одній великій фірмі у Нью-Йорку. До його нових обовʼязків входило представляти бюджет дуже вимогливій раді директорів.
Спершу знічений таким завданням, Том зайшов у кімнату, де мав проводити цю презентацію. Він побачив, що в тій кімнаті велика частина стіни була затягнута фланеллю, вірогідніше за все це було повʼязано з акустикою. “Як тільки я глянув на той великий кусок фланелі, то подумав про мою вчительку з Початкового товариства та як використовувалася фланелева дошка [для уроків]”.
Том замовив ворсистого паперу, зробив на ньому кілька фрагментів своєї презентації і просто зачарував раду директорів під час зборів з прийняття бюджету. “Виявилося, що презентація пройшла дуже ефективно, і після її закінчення мене хвалили; дякую моїй вчительці Початкового товариства”,—сказав він14.
І хоч Том мав чудові успіхи в бізнесі, він ніколи не дозволяв, щоб його робота впливала на його цілісність або цінності. В один із періодів своєї карʼєри Том на прохання свого начальника відвідував різні ділові вечері, а також годину спілкування, яка передувала таким вечерям. Не бажаючи, щоб в ті години спілкування його бачили з чимось в руці, що хоча б нагадувало алкогольний напій, Том невдовзі почав тримати в руці склянку з молоком.
“З часом я був вражений тим, скільки моїх колег приєднувалося до мене зі склянкою молока під час тієї години, що ми проводили разом,—сказав він.— Я зрозумів, що … якщо ми відрізняємося у світі, то це може викликати дещо цікаві реакції, але послух Господньому закону завжди повʼязаний з Його благословеннями”15.
Патріот
Л. Том Перрі служив на місії повного дня в місії Північних Штатів, коли бушувала Друга світова війна. Уже через місяць після повернення додому з місії він добровольцем пішов служити в морську піхоту.
Він з честю служив своїй країні й повернувся додому ще більшим патріотом, ніж був раніше. У листопаді 2013 р. старійшина і сестра Перрі були почесними гостями на балу, присвяченому 238-й річниці створення морської піхоти. “Я хотів би сказати, що завжди пишався тим часом, коли служив у морській піхоті”,—сказав він на цьому святкуванні16.
На початку свого служіння апостолом старійшина Перрі був запрошений у Вашингтон, округ Колумбія, на зустріч релігійних керівників, щоб обговорити, як залучити конгрегації до участі у святкуванні двохсотріччя Америки. Спочатку старійшина Перрі був у захваті. Він хотів допомогти обʼєднати голоси церков, щоб висловити вдячність за Божий провід та руку Його захисту в заснуванні Америки.
Однак він був шокований тим, що ця група не захотіла робити ніяких подібних заяв. Було заборонено будь-яке згадування Господа нашого Бога, оскільки вони не хотіли ображати атеїстів. Старійшина Л. Том Перрі був цим дуже засмучений. Однак на генеральній конференції він урочисто свідчив про істини, говорити про які не захотіла та група релігійних діячів у Вашингтоні. “Я буду навчати своєму твердому переконанню в тому, що основою будь-якого праведного уряду є отриманий від Господа закон, який призначений направляти й скеровувати людські зусилля. Праведний уряд отримує настанови від Господа”17.
Старійшина Перрі залишався патріотом усе своє життя.
Друг для всіх
Вгорі: Старійшина Л. Том Перрі у своєму офісі, коли йому було 89 років. Справа: Зажди готовий усміхнутися, старійшина Перрі скрізь заводив друзів, де б він не зʼявлявся. Ось він привітно розмовляє з кимось із присутніх на вечері Humanitarian Awards, яку проводила Служба Католицької громади штату Юта в 2014 р. і на якій були вшановані за гуманітарні заслуги він та його дружина, Барбара.
Угорі: фотографія Тома Смарта, з люб’язного ДОЗВОЛУ Deseret News; внизу: фотографію люб’язно надано Deseret News
Де б старійшина Перрі не зʼявлявся, він скрізь заводив друзів. Одна історія з його життя ілюструє його здатність завʼязувати дружбу буквально в будь-яких обставинах. Переїхавши зі своєю сімʼєю на роботу в Нью-Йорк, він звернув увагу на те, що люди на вулицях і в метро тримаються відчужено.
“Я подумав про них, що вони якісь недружні,—пізніше згадував він.— Їхня поведінка разюче відрізнялася від поведінки привітних і компанійських людей з Каліфорнії, звідки тільки-но переїхала його сімʼя. Його настільки засмучувала відсутність привітних, добрих людей навколо себе, що він хотів було вже повернутися із сімʼєю назад в Каліфорнію. Дружина запитала його, чи пробував він вже щось змінити. Виявилося, ще ні. Вона спитала: “А чому б тобі не спробувати й не подивитися, що з цього вийде?”
У Тома визрів план: вранці дорогою на роботу познайомитися з кимось. Він спостерігав за одним чоловіком на своїй станції метро, який щоранку робив одне й те саме. Кожного дня без жодних змін цей чоловік приїздив в один і той же час, купував газету, ставав на те ж саме місце на платформі і сідав на те ж саме місце в поїзді метро.
Том захотів здивувати його й подивитися, чи вдасться йому потоваришувати з цим чоловіком. Одного дня він прийшов раніше звичайного й став на платформі на улюблене місце цього чоловіка. Потім він сів на місце у вагоні метро, на яке любив сідати цей чоловік. Після двох днів такої поведінки, коли Том прийшов на платформу, то виявив, що той чоловік прийшов раніше, ніж звичайно, і вже зайняв на ній своє місце. Чоловік тільки ледь посміхнувся, глянувши на Тома, коли той, підійшовши до нього і засміявшись, пояснив, для чого він все це робив.
“Йому це здалося найкращим з усіх занять, про які він будь-коли чув”,—сказав старійшина Перрі. Вони зайшли у вагон і поїхали разом. Невдовзі вони стали чудовими друзями. Щоранку відбувалися перегони, щоб побачити, хто добереться до платформи першим. Невдовзі в цих перегонах почали брати участь 3, потім 4, потім 10 регулярних пасажирів, які в доброзичливій манері поспішали зайняти призове місце.
“Це оживляло всю платформу”,—казав старійшина Перрі. Усі, хто залучився до цього процесу, стали міцно згуртованою групою. Одного разу на Різдво майже 10 з них стояли на платформі, співаючи разом різдвяні гімни. “Я знайшов собі кілька найкращих друзів, які тільки в мене були”18.
Постійний будівничий
Зверху: Старійшина Перрі зі своєю дружиною беруть участь у церемонії, присвяченій закладанню наріжного каменя храму в Бригам-Сіті, шт. Юта. Угорі справа: Старійшина Л. Том Перрі (стоїть праворуч), тоді місіонер, зі своїм напарником старійшиною Уейном Паркіном, місія Північних Штатів, США. Справа: Старійшина Л. Том Перрі—новобранець в морській піхоті.
Справа по центру: фотографія Скотта Уінтертона, Deseret News
Під час жовтневої генеральної конференції 1986 р. старійшина Перрі розказав історію зі свого дитинства, яка допомогла краще зрозуміти важливу особливість його життя. Його батько перебудовував їхній дім, і обовʼязком семирічного Тома було витягати обценьками цвяхи зі старих дощок, а потім вирівнювати їх. І хоч це була важка робота, він, виконуючи це щоденне завдання, відчував задоволення.
За роки життя старійшина Перрі завершив багато таких будівельних проектів—від перебудування каплиць до зведення нових церковних будівель. Уроки, які він засвоїв дитиною, випрямляючи цвяхи, виявилися в тому, як він прожив до кінця своє життя—будь то на будівельному майданчику чи поза ним.
Він сказав: “Від завершення будь-якого завдання приходить справжнє задоволення, особливо якщо це—найкраща робота, яку ми знаємо, як виконувати”19
На менше старійшина Перрі ніколи не погоджувався. Він будував, він навчав, він служив, він свідчив—і все це робив з усіх своїх сил. Він був справжнім будівничим царства.
“Євангелія Ісуса Христа є істинною,—казав він.— Вона була відновлена, щоб благословляти наше життя в ці останні дні. Вона містить в собі всі істини, принципи та обряди, які є в плані щастя, даному нам Небесним Батьком; а план цей полягає для нас в тому, щоб повернутися до Нього й жити разом з Ним у вічних царствах. Євангелія Ісуса Христа—це Його божественний шлях для нас, щоб зустріти своє славетне майбутнє, і я свідчу вам про це”20.
“Том Перрі служив своїй країні, своїй Церкві, своїй сімʼї, своєму ближньому і своєму Богові”. —Президент Томас С. Монсон, з промови на похороні старійшини Л. Тома Перрі (див. сс.14–15).
Вгорі: Старійшина Л. Том Перрі у своєму офісі, коли йому було 89 років. Справа: Зажди готовий усміхнутися, старійшина Перрі скрізь заводив друзів, де б він не зʼявлявся. Ось він привітно розмовляє з кимось із присутніх на вечері Humanitarian Awards, яку проводила Служба Католицької громади штату Юта в 2014 р. і на якій були вшановані за гуманітарні заслуги він та його дружина, Барбара.
Угорі: фотографія Тома Смарта, з люб’язного ДОЗВОЛУ Deseret News; внизу: фотографію люб’язно надано Deseret News
Зліва: Під час Другої світової війни Том Перрі служив у корпусі морської піхоти Сполучених Штатів. Він був у складі перших окупаційних військ, які увійшли в Японію. Зверху: В Університеті Бригама Янга із сенатором США Джозефом Ліберманом.
Зліва по центру: фотографія Mark A. Philbrick/BYU Photo
Угорі: Юний Том Перрі (у задньому ряду зліва) зі своїми батьками, братами і сестрами. Старійшина Перрі казав, що завжди памʼятав, як його в дитинстві духовно навчали батьки. Зверху: Щорічна фотографія, зроблена в Сільськогосподарському коледжі штату Юта після війни.
Зверху: Люди вишикувалися в чергу, щоб зустрітися зі старійшиною Перрі у центрі відвідувачів. Зліва: З дітьми в день Нового року, 1960 р.
Зліва по центру: фотографія Майкла Паркера, Deseret News
Угорі і зліва: Фотографія зроблена 6 квітня 1974 р., у день, коли старійшина Перрі був підтриманий як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Через півтора року після смерті своєї дружини Вірджінії старійшина Перрі одружився з Барбарою Тейлор Дейтон в Солт-Лейкському храмі.
Зверху: Старійшина Перрі зі своєю дружиною беруть участь у церемонії, присвяченій закладанню наріжного каменя храму в Бригам-Сіті, шт. Юта. Угорі справа: Старійшина Л. Том Перрі (стоїть праворуч), тоді місіонер, зі своїм напарником старійшиною Уейном Паркіном, місія Північних Штатів, США. Справа: Старійшина Л. Том Перрі—новобранець в морській піхоті.
Справа по центру: фотографія Скотта Уінтертона, Deseret News
Фотографія Кворуму Дванадцятьох Апостолів, 1979 р. Старійшина Перрі стоїть у задньому ряду поряд зі старійшиною Томасом С. Монсоном.
Угорі: Старійшина Перрі вітає членів Церкви на жовтневій генеральній конференції 2013 р. Зліва: Старійшина Перрі зустрічався з керівниками церкви адвентистів сьомого дня у квітні 2014 р., щоб обговорити питання релігійної свободи. Унизу: Старійшина Перрі завжди знаходив час, щоб поспілкуватися, наприклад, з багатьма людьми під час проведення параду на честь Днів 1847 р. в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта.
Угорі справа: фотографія Тома Смарта, Deseret News; по центру справа: фотографію люб’язно надано Анселем Олівером; унизу справа: фотографія Крістін Мерфі, Deseret News