Вона не знала, що мені це було потрібно
У важкий для мене час одна подруга на семінарії діяла за спонуканням.
Фотографія Мелані Мізи
У мене були певні особисті труднощі. Одного дня я не дуже добре себе почувала, і мені не хотілося йти на семінарію. Але я подумала: “Це мій останній рік, і я маю скористатися цією можливістю”.
Тож я пішла, і ми говорили про те, як Ісус Христос знає кожного з нас на ім’я. Ми читали Учення і Завіти 18:10: “Цінність душ є великою в очах Бога”. Мене почали переповнювати емоції, коли я підкреслювала цей вірш. Коли мене переповнюють емоції, я часто плачу, тому я не хотіла перечитувати його ще раз на уроці.
Пізніше вчителька запитала: “Що зацікавило тебе найбільше і чому?” Я не хотіла говорити, але моя подруга згадала той вірш. Вона принесла своє свідчення, що Бог ніколи не залишить нас самих, і що іноді ми забуваємо про Нього, але Він знає нас і завжди буде поруч.
Коли я це почула, мені здалося, що це Небесний Батько говорить до мене через мою подругу. Це було так, ніби Він казав: “Не відвертайся від Мене — Я тут”.
Пізніше, коли я пішла витерти сльози, моя подруга підійшла до мене. Вона сказала: “Я не збиралася цим ділитися, але я відчула, що мені варто, тому що це комусь допоможе. Я не знала, що цим “кимось” була ти. Це ще більше підтвердило мені, що Небесний Батько турбується про мене.
Після семінарії я пішла додому і помолилася. Зазвичай я просто дякую і прошу про щось. Але та молитва — я думаю, що то була найщиріша молитва подяки з усіх, які я колись промовляла. Я відчувала Духа у своїй кімнаті, і я відчувала, що Небесний Батько був поруч.
Авторка живе у Сакатепекес, Гватемала.