Втратити щось, але знайти Спасителя

Гі Х’юн М., 16 років, Лагуна, Філіппіни

Любить співати гімни, слухати музику і служити молоді.

Раніше я не любила ходити до церкви, бо мені здавалося, що у мене там немає друзів. У школі у мене були друзі, з якими я могла сміятися. Але я відчувала, що молоді жінки у церкві не такі як я, або, можливо, їм не подобався мій характер. Я почала вдавати, ніби сплю, щоб мені не потрібно було ходити до церкви.

Потім прийшла пандемія COVID-19, і ми пережили період втрат. Я живу з мамою і бабусею. Мама втратила роботу, і ми думали, що нам доведеться виїхати з нашого дому. Я почала шукати дешевше житло, але не знайшла. Натомість я знайшла Спасителя.

Церква почала транслювати церковні богослужіння онлайн, і мама змушувала мене прокидатися і дивитися їх. У свою чергу це допомагало мені прикидатися, що я вірю, поки я дійсно не навернулася. Я відчувала, що Спаситель простягає мені руку, хоча я й не зверталася до Нього. І коли я почала звертатися до Нього, Він зробив так, що Його рука стала ще ближче. Те, що я щось втратила, допомогло мені знайти Спасителя.

Наш єпископ дав мені покликання, а інші молоді жінки стали моїми подругами, бо я відкрилася їм. Оскільки мені здавалося, що у мене немає друзів, я зрозуміла, що й інші могли відчувати те саме. Це викликало у мене думки, що я маю зробити перший крок і простягнути руку допомоги.

Я пам’ятаю, як настала моя черга допомагати проводити у церкві урок. У глибині душі я не хотіла цього робити. Але після того як я успішно це зробила, я відчула радість. Це допомогло мені зрозуміти, що євангелія дійсно чудова. Вона відчувається як невимовно прекрасна у хорошому сенсі.

Зрештою Господь допоміг моїй мамі знайти нову роботу. На щастя, ми все ще живемо в нашому домі, і Спаситель зробив його святішим місцем. Я й досі сміюся зі своїми друзями у школі. Але ніщо не зрівняється з радістю, яку пропонує Спаситель.