“Леви у лісі”, Друг, квітень 2024, с. 32.
Друг другові
Леви у лісі
З інтерв’ю, взятого Ліною Дейвіс.
Коли мені було 6 років, наша сім’я пішла в похід у гори. На нашому шляху назад ми з моїм старшим братом Баррі побігли вперед. Ми бігли із захватом!
Нам подобалося бачити камені, квіти, птахів і різних маленьких тваринок. Але невдовзі ми зрозуміли, що були на самоті і що ми загубили шлях.
Ми не знали, як дістатися назад. Навколо нас були дерева. У моїй уяві за кожним деревом ховалися леви! Баррі сказав, що нам слід покликати на допомогу. Ми кричали дуже довго, але нас ніхто не чув.
Нарешті Баррі повернувся до мене і сказав: “Я думаю, нам слід помолитися”.
Мені ця ідея здалася чудовою. Коли він молився, я тримав одне око розплющеним, щоб бачити, чи немає левів. Після молитви ми відчули спокій.
А потім ми почули шурхіт в кущах. Я був впевненим, що це лев! Але до того, як я встиг злякатися, я побачив, хто це був. Це був тато! Ми були вдячні за те, що отримали відповідь на нашу молитву.
Йдучи назад до стежки, ми розповіли татові про нашу молитву. Він зупинився і сказав: “Нам треба помолитися знову, щоб подякувати Небесному Батькові за допомогу”.
Із щасливими серцями ми схилили наші голови і подякували Йому за відповідь на нашу молитву. Цього разу я точно заплющив обидва ока!
Ілюстрація Келлі Кеннеді