1 Ось було місце в Шемлоні, де дочки Ламанійців збиралися разом, щоб співати, і танцювати, і веселитися.

2 І сталося, що одного дня невелике число їх зібралося разом поспівати і потанцювати.

3 І тоді священики царя Ноя, яким було соромно повертатися в місто Нефій, так, а також боючись, що люди вбʼють їх, вони не наважувалися повернутися до своїх жінок і своїх дітей.

4 І залишившись у пустині і побачивши дочок Ламанійців, вони залягли і стежили за ними;

5 А тому що їх було мало, тих, хто зібрався разом потанцювати, вони вийшли з своїх таємних місць і схопили їх, і привели їх в пустиню; так, двадцятьох і чотирьох дочок Ламанійців привели вони в пустиню.

6 І сталося, що коли Ламанійці дізналися, що їхніх дочок немає, вони розгнівалися на людей Лімгія, бо вони думали, що це були люди Лімгія.

7 Отже, вони послали своє військо; так, навіть сам цар очолив свій народ; і вони пішли на землю Нефія, щоб знищити людей Лімгія.

8 І ось Лімгій побачив їх з вежі, а саме всі їхні приготування до війни він побачив; тому він зібрав своїх людей і заліг, чекаючи на них у полях і в лісах.

9 І сталося, що коли Ламанійці підійшли, люди Лімгія почали нападати на них з своїх засідок і почали вбивати їх.

10 І сталося, що битва стала надзвичайно жорстокою, бо вони билися, як леви за свою здобич.

11 І сталося, що люди Лімгія почали гнати Ламанійців перед собою; хоч їх і на половину не було стільки, скільки Ламанійців. Але вони ^абилися за своє життя, і за своїх жінок, і за своїх дітей; тому вони напружувалися і як дракони вони билися.

12 І сталося, що вони знайшли царя Ламанійців серед числа їхніх мертвих; проте він не був мертвим, а лише пораненим і залишеним на землі, такою швидкою була втеча його людей.

13 І вони взяли його і перевʼязали його рани, і принесли його до Лімгія, і сказали: Дивись, ось цар Ламанійців; він, діставши поранення, впав серед їхніх мертвих, і вони полишили його; і ось ми принесли його до тебе; а тепер дозволь нам убити його.

14 Але Лімгій сказав їм: Ви не будете вбивати його, але принесете його ближче сюди, щоб я міг бачити його. І вони принесли його. А Лімгій сказав йому: Яка причина в тебе, щоб іти війною проти мого народу? Дивись, мої люди не порушили ^аклятви, яку я давав тобі; отже, чому ти мусиш порушити клятву, яку ти давав моєму народові?

15 І тоді цар сказав: Я порушив клятву, тому що твої люди викрали дочок мого народу; тому в гніві своєму я примусив моїх людей піти війною проти твого народу.

16 А Лімгій нічого не чув про це; тому він сказав: Я вчиню розшук серед моїх людей, і хто б не зробив це, загине. Отже, він наказав почати розшук серед свого народу.

17 Тоді ^аГедеон, будучи царевим полководцем, почувши це, прийшов і сказав цареві: Я благаю тебе утриматися і не розшукувати серед цих людей, і не перекладати це обвинувачення на них.

18 Бо хіба ти не памʼятаєш священиків твого батька, яких ці люди намагалися знищити? І чи не в пустині вони? І чи не ті вони, хто викрав дочок Ламанійців?

19 І ось, слухай, і розкажи цареві про це, щоб він міг розповісти своїм людям, щоб вони помирилися з нами; бо знай, що вони вже готуються піти проти нас; і знай також, що нас мало.

20 І знай, вони прийдуть з численним військом; і якщо цар не помирить їх з нами, ми загинемо.

21 Бо хіба не ^азбуваються слова Авінадія, які він пророкував проти нас,—і все це тому, що ми не хочемо прислухатися до слів Господа і відвернутися від наших беззаконь?

22 А тепер заспокоймо царя, і ми виконаємо клятву, яку ми дали йому; бо краще нам бути в залежності, ніж втратити наше життя; отже, давай покладемо край такому великому кровопролиттю.

23 І тоді Лімгій розповів цареві все про свого батька і ^асвящеників, які втекли в пустиню, і приписав їм викрадення їхніх дочок.

24 І сталося, що цар заспокоївся щодо свого народу; і він сказав їм: Ходімо і зустрінемося з моїми людьми без зброї; і я клянуся вам клятвою, що мої люди не вбиватимуть ваш народ.

25 І сталося, що вони пішли слідом за царем і вийшли без зброї назустріч Ламанійцям. І сталося, що вони зустріли Ламанійців; і цар Ламанійців уклонився їм, і благав від імені народу Лімгія.

26 І коли Ламанійці побачили народ Лімгія і те, що вони були без зброї, вони відчули ^ажалість до них і помирилися з ними, і повернулися з своїм царем у мирі на свою власну землю.