Писання
Мормон 6

Розділ 6

Нефійці збираються на землі Кумора для вирішальних битв—Мормон ховає священні літописи на пагорбі Кумора—Ламанійці перемагають, а Нефійський народ знищено—Сотні тисяч загинуло від меча. Близько 385 р. від р.х.

1 А тепер я закінчую мій літопис про азнищення мого народу, Нефійців. І сталося, що ми відступали перед Ламанійцями.

2 І я, Мормон, написав послання до царя Ламанійців і забажав від нього, щоб він дозволив нам зібрати разом наших людей на аземлі Кумора, біля пагорба, який називався Кумора, а там ми можемо дати їм бій.

3 І сталося, що цар Ламанійців дозволив мені те, що я бажав.

4 І сталося, що ми попрямували до землі Кумора і поставили наші намети навколо пагорба Кумора; і було це на землі багатьох вод, рік і джерел; і тут ми мали надію здобути перевагу над Ламанійцями.

5 І коли триста і вісімдесят і чотири роки пройшло, ми зібрали весь залишок нашого народу на землі Кумора.

6 І сталося, що коли ми зібрали весь наш народ в одне ціле на землі Кумора, ось я, Мормон, зістарився; і знаючи, що це буде остання битва мого народу, і маючи заповідь від Господа, що я не повинен допустити, щоб літописи, які було передано нам нашими батьками, які були священними, потрапили в руки Ламанійців (бо Ламанійці б знищили їх), отже, я написав ацей літопис з пластин Нефія і бсховав на пагорбі Кумора всі літописи, які було довірено мені рукою Господа, за винятком вцих декількох пластин, які я дав моєму синові гМоронієві.

7 І сталося, що мої люди, зі своїми жінками і своїми дітьми, побачили авійсько Ламанійців, яке наступало на них; і з тим жахливим страхом смерті, який сповнює груди всіх злочестивих, вони чекали на зустріч з ними.

8 І сталося, що вони прийшли битися проти нас, і душу кожного сповнював жах через величезність їхнього числа.

9 І сталося, що вони напали на мій народ з мечем, і з луком, і зі стрілою, і з сокирою, і з усілякою зброєю війни.

10 І сталося, що моїх людей було порубано, так, дійсно, мої десять тисяч, що були зі мною, і я впав поранений серед них; і вони пройшли повз мене, так що не позбавили мене життя.

11 І коли вони пройшли крізь нас і порубали авсіх моїх людей, крім того, що залишилося двадцять і четверо з нас (серед яких був мій син Мороній), і ми, переживши мертвих з нашого народу, побачили наступного дня, коли Ламанійці повернулися у свої табори, з вершини пагорба Кумора, що десять тисяч моїх людей, яких я вів за собою, було порубано.

12 І ми також побачили десять тисяч моїх людей, яких вів мій син Мороній.

13 І ось, десять тисяч людей Ґідґіддони пало, і він також серед них.

14 І Лама пав з його десятьма тисячами; і Ґілґал пав з його десятьма тисячами; і Лімга пав з його десятьма тисячами; і Єнеум пав з його десятьма тисячами; і Куменійга, і Моронійга, і Антіонум, і Шиблом, і Сим, і Йош пали зі своїми десятьма тисячами кожний.

15 І сталося, що було ще десять, які пали від меча, зі своїми десятьма тисячами кожний; так, саме авсі мої люди, крім тих двадцяти і чотирьох, які були зі мною, і ще декількох, які втекли в південні країни, і декількох, які дезертирували до Ламанійців, пали; і їхня плоть, і кістки, і кров лежали на лиці землі, залишені руками тих, хто вбив їх, щоб вони розсипалися по землі, розпалися і повернулися до своєї матері-землі.

16 І моя душа розривалася від болю, через убивство моїх людей, і я заволав:

17 О ви, прекрасні, як ви могли зійти зі шляхів Господа! О ви, прекрасні, як ви могли зректися Того Ісуса, Який стояв з розкритими обіймами, щоб прийняти вас!

18 Бачите, якби ви не зробили цього, ви б не пали. Але бачите, ви пали, і я оплакую втрату вас.

19 О ви, прекрасні сини і дочки, ви, батьки і матері, ви, чоловіки і жінки, ви, прекрасні, як же це так, що ви могли загинути!

20 Але ось, ви пішли, і мої печалі не можуть повернути вас.

21 І незабаром настане день, коли ваше смертне зодягнеться у безсмертне, і ці тіла, які тепер розсипаються у тлінні, мусять незабаром стати анетлінними тілами; і тоді ви повинні стати перед місцем суду Христа, щоб бути судженими згідно з вашими діяннями; і якщо так є, що ви праведні, тоді благословенні ви разом з батьками вашими, які пішли з життя ще перед вами.

22 О, якби ви тільки покаялися перед тим, як це велике знищення прийшло до вас. Але бачите, ви пішли, а Батько, так, Вічний Батько небес, знає ваше становище; і Він чинить з вами згідно зі Своїм аправосуддям і бмилістю.