Чи я дійсно зможу жити за законом цнотливості?

Хейлі С.

Коли я дізналася про Церкву і закон цнотливості, то була невпевнена, чи зможу---або чи навіть захочу---жити за ним.

Через те, що я зростала, не будучи членом Церкви, я не завжди жила за законом цнотливості---я навіть про нього й не знала. Моя мама ніколи не навчала ні мого брата-близнюка, ні мене про дотримання будь-яких моральних норм. Ми, разом з нашим молодшим братом, народилися поза шлюбом. Наш тато часто починав жити з жінкою, щойно почавши ходити з нею на побачення.

Коли я подорослішала, мої розмови з друзями були сповнені образливих слів. У старших класах школи я почала ходити на побачення з хлопцем, який також не жив за нормами Церкви, а робити те, що не узгоджувалося із законом цнотливості, просто було наче звичайним “обрядом посвячення” у доросле життя.

Але, коли у 18 років я почала проходити уроки з місіонерами, вони навчали мене про те, що мені слід мати чисті думки, мову і дії, які б відображали вчення Христа. Спочатку я була у відчаї. Я прожила своє життя без закону цнотливості й почувалася зламаною---і немає цьому вороття. Здавалося, що, навіть якщо я дійсно покаюся, то ніколи не зможу отримати прощення своїх гріхів. Я сказала собі, що Христос завжди пам’ятатиме про мої помилки. Я завжди думала про те, що підвела Його---навіть сама того не знаючи. Окрім цього, я також відчувала, що виконувати закон цнотливості було неможливо.

Запитання від супротивника заповнили мій розум, змушуючи мене сумніватися в усьому, що я дізнавалася про цнотливість. Проходячи уроки з місіонерами, я була у стосунках, у яких моральна чистота не була пріоритетом, і я думала, що ці стосунки зміняться, якщо я приєднаюся до Церкви. Можливо Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів не підходила мені. Я пам’ятаю, як думала: “Я вже від багато чого відмовилася. А тепер це?” Це змусило мене сумніватися, чи варто було приєднуватися до Церкви.

Але я не могла заперечувати ту істину, яку знайшла у Церкві. Якщо я знала, що Джозеф Сміт був пророком, то це означало, що закон цнотливості мав бути справжньою заповіддю від Господа. Не було у чому сумніватися. Я знала, що моє наступне випробування---це застосовувати цей закон у своєму житті і намагатися бути кращою.

Я б не змогла це все змінити за ніч. Були часи, коли я зазнавала невдач. Це здавалося безкінечним циклом: я докладала максимум зусиль, щоб виправитися, а потім знову поверталася до старого способу життя. Коли я нарешті досягла періоду у житті, коли виконувала закон цнотливості і відчувала, що зможу подивитися моєму Творцеві в очі і сказати: “Я намагаюся. Я роблю усе можливе з щирим серцем”, то все одно пригадувала усі ті моменти, коли “робила помилки”. Я мала нагадувати собі, що знала у своєму серці, що Господь пробачає, коли ми по-справжньому каємося, що я й робила. Але це все ж не заважало мені відчувати розчарування.

З того часу я усвідомила, що Господь пробачить нас, але ми повинні навчитися пробачати себе також. Небесний Батько хоче, аби ми усвідомлювали наші помилки, каялися, намагалися бути кращими і продовжували йти далі. Однак Сатана хоче, щоб ми були прикуті до наших гріхів. Через ті почуття невдачі Сатана говорив мені: “Ти не зможеш цього зробити. Ти божевільна, якщо думаєш, що зможеш”. Але я знаю, що Господь любить мене і хоче, аби я зростала у вірі. Він хоче цього для всіх Своїх дітей.

Тепер, будучи членом Церкви трохи більше року, я бачу благословення, які з’являються завдяки життю за законом цнотливості. Я вже не почуваюся поламаною і збентеженою. Так, я все ще інколи стикаюся з тим, що Сатана спокушає мене тимчасовим задоволенням, яке приходить в результаті аморальних вчинків, але я дізналася, що справжнє задоволення може прийти тільки через Христа. Я знаю, що Він благословляє нас, коли ми виконуємо Його заповіді.

Я також дізналася, що ніколи не пізно отримати благословення євангелії. Небесний Батько чекає на наше повернення з розпростертими обіймами. Мої сумніви не походили від Христа чи Небесного Батька. Він дав нам закон цнотливості, щоб захистити нас і скеровувати нас на шляху завітів. Знання про цей закон безмежно зміцнило моє свідчення про Спокуту Спасителя. Господь любить кожного з нас. Ми можемо робити помилки, але ми також маємо можливість вчитися і зростати з наших помилок, щоб покаятися. Він не дав нам цю заповідь, щоб зробити життя важким; Він зробив це, тому що Він любить нас¹.

Я дуже вдячна за закон цнотливості і все, чого я навчилася завдяки життю за ним. Я бачила, як він благословив моє життя, і я знаю, що він благословить і ваше.