Ми є свідками: Дванадцять апостолів у наші дні
Сучасні апостоли розмірковують про своє священне покликання.
Фотографія Busath Photography
Упродовж 189 років, які минули з часу організації Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, 102 чоловіки було покликано служити членами Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Хоча під скеруванням Господа у Церкві відбулося багато змін з того часу, основоположні обов’язки апостолів залишаються незмінними.
У своєму кабінеті біля Храмової площі президент М. Рассел Баллард, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповідав про духовний наказ, даний апостолам: свідчити про Спасителя по всій земній кулі—особливе завдання, яке вони розділяють з місіонерами,—та про поширені міфи, які стосуються покликання “апостола, провидця і одкровителя”. Коли ми запитали, чи може він порекомендувати інших членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів, з якими можна поговорити про їхнє священне покликання для написання цієї статті, Президент Баллард швидко відповів: “Так. Їх усіх”.
Бути налаштованими
Сьогоденні апостоли постають перед широким спектром викликів. Вони служать людям по всьому світу, які потерпають від політичної нестабільності, розпаду сімей, безжального тиску соціальних медіа та економічного безладу. Важливо, щоб апостоли розуміли виклики і обставини, перед якими постають члени Церкви.
У якості провідників Церкви апостоли повинні знайомитися з людьми та їхніми обставинами, аби мати змогу служити їм краще.
“Нам необхідно знати те, що впливає на життя людей,—сказав старійшина Уліссес Соарес.— Апостолам необхідно постійно навчатися, з’ясовувати і отримувати натхнення й одкровення”.
Президент Баллард каже, що хоча апостолам важливо добре знати, з чим стикаються члени Церкви, однак найважливіше для них—уважно дослухатися до скеровуючого голосу Бога й бути в гармонії з Господньою волею. “Це—Господня Церква, і наш найбільший виклик—бути впевненими, що ми діємо відповідно до того, що Господь очікує від нас у Своєму царстві тут, на землі”,—каже президент Баллард.
Особливі свідки
Коли кожен з апостолів розповідає про своє покликання, швидко починаєш розуміти, що адміністративні питання не входять до кола їхніх першочергових справ. Головна відповідальність є точно такою, якою була завжди—вони мають бути “особливими свідками імені Христа в усьому світі” (Учення і Завіти 107:23).
Остання настанова Спасителя Своїм апостолам (див. Матвій 28:19–20) полягала в тому, щоб, за словами президента Балларда, іти й “навчати, і свідчити, і христити, і будувати та зміцнювати Його Церкву”.
У наш час завдання перед апостолами не змінилося. “Перше і головне, в усі часи—ми завжди свідчимо про живу реальність Господа Ісуса Христа,—каже старійшина Девід А. Беднар.— Ми не адміністратори; ми—служителі євангелії Ісуса Христа”.
Апостоли мають обов’язок “бути мандрівними свідками”, які їздять “по всьому світу”,—каже старійшина Джеффрі Р. Холланд. “Ми хочемо, аби навіть у найвіддаленішому підрозділі Церкви, з огляду на географічну віддаленість, відчувалося, що є міцний зв’язок між ними та пророком Господа,—каже він.— Часто кажуть: “Світ дуже тісний, а коли ти в Церкві, то це особливо відчувається, що світ дуже тісний”. Те саме можна сказати про зв’язок, який встановлюють апостоли. Ми сподіваємося, що так і є”.
Тож ідіть, і навчіть всі народи, художник Гаррі Андерсон
Охопити кожен кіл
Старійшина Квентін Л. Кук пояснював, що кожні чотири роки кожен кіл та приход, округ і філію в Церкві відвідує один з членів Дванадцятьох. Він зустрічається з провідниками і навчає їх про визначені пророком пріоритети.
“Конференції для провідників дають нам можливість виконувати доктринальний наказ “[розбудовувати] Церкву і [управляти] всіма її справами в усіх народах” [Учення і Завіти 107:34] під керівництвом Першого Президентства”,—сказав він.
За словами старійшини Беднара, зібраний разом могутній, глибокий досвід навчання, яке проводять члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, допомагає скеровувати цих місцевих провідників під час прийняття важливих рішень, аби підбадьорювати і підтримувати членів Церкви у їхніх випробуваннях.
“Коли ми їздимо у різні місця, ми відчуваємо доброту членів Церкви,—каже старійшина Герріт У. Гонг.— Ми слухаємо те, що нам розповідають, і це допомагає нам зрозуміти під час спільних нарад у кворумі те, що відбувається в різних частинах світу і в різних групах в самій Церкві”.
Відвідуючи конференції для провідників, “ми отримуємо можливість взаємодіяти з чудовими, добрими людьми,—сказав старійшина Кук.— Ми приходимо в їхні домівки, і у нас є можливість послужити їм. … Саме служіння святим зворушує наші серця найглибше. Ми здійснюємо це за скеруванням Святого Духа і Спасителя; нам також допомагає знання, здобуте завдяки досвіду. Іноді те знання є надто священним, щоб про нього розповідати”,—каже він.
До кожного
Після 43 років служіння генеральним авторитетом і зараз, на четвертому десятку років служіння в Кворумі Дванадцятьох Апостолів, обов’язки президента Балларда кличуть його до багатьох країн світу, що дає йому можливість служити особисто незчисленній кількості членів Церкви і місіонерів. Мільйони людей робили все можливе, щоб послухати його виступи на генеральній конференції та духовних вечорах. Але хоча в нього є відповідальність за весь світ, Святий Дух дає йому можливість встановлювати контакт з конкретними людьми і благословляти їх. Він говорить, що таким, на перший погляд, парадоксальним і є спосіб Спасителя. “Іноді я отримую від когось листа в якому написано: “Я був на зборах, і ви сказали те, що змінило моє життя”. Це сила Святого Духа. Господь скеровує Свою Церкву і на мікрорівні”.
Старійшина Беднар каже, що “незчисленна кількість прекрасних, простих зустрічей з членами Церкви по всьому світу” є визначальною в апостольському служінні. “Господь посилає членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів у конкретні місця в певний час, де ми зустрічаємося з вірними святими останніх днів та іншими людьми, які часто долають труднощі або потребують втішення та підтримки. Бог скеровує ті зустрічі”,—каже старійшина Беднар.
Старійшина Рональд А. Разбанд сказав, що після покликання апостолом він зрозумів, що йому потрібен додатковий час, коли він присутній на будь-яких заходах, аби привітати членів Церкви та інших. “Питання не в мені,—каже він.— Мова йде про повагу і шану, з якою ставляться члени цієї Церкви до чину апостола”.
Старійшина Разбанд сказав, що під час висвячення його апостолом він отримав таку настанову: “Ми надаємо тобі право бути особливим свідком імені Христа в усьому світі … в усі часи й за будь-яких обставин”. Ті слова було включено у моє висвячення: “в усі часи й за будь-яких обставин”.
Президент Баллард в Іспанії
Старійшина Холланд в Англії
Старійшина Ухтдорф в Росії
Старійшина Беднар в Перу
Фотографії Хуана Антоніо Родрігеса (Іспанія), Саймона Джонса (Англія), Луїса Антоніо Арройо Абандо (Перу), Крістена Альбо (Аргентина), Далена Гріффіна (Мексика), Александра Боргеса (Бразилія)
Важливі стосунки
Апостоли й понад 70 тис. місіонерів повного дня Церкви мають священні, можна сказати, взаємозалежні стосунки.
Старійшина Дейл Г. Ренлунд пояснює, що слово апостол походить від грецького слова, яке означає “бути посланим”. Поміркуйте над основоположним завданням, яке Спаситель дав Своїм апостолам: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасений” (Maрк 16:15–16).
Президент Баллард каже, що, виконуючи ту настанову, Дванадцятеро “праведно залучені” до місіонерської роботи і діляться посланням євангелії.
Як і Павло в давні дні, сучасні апостоли з молитвою делегують іншим свої обов’язки ділитися євангелією. І, як і апостолів, місіонерів посилають по всьому світу навчати Христової євангелії. “Саме Дванадцятеро, застосовуючи свої ключі, призначають їх до місії,—каже старійшина Беднар.— Тож ми їх туди посилаємо”.
Господь залишається головним керуючим місіонерської роботи. Він уповноважує Своїх сучасних апостолів, яких у різний час призначають служити у Виконавчій місіонерській раді, передавати Свої бажання місіонерам повного дня, які працюють на місіонерській ниві. Такі адміністративні обов’язки, за словами старійшини Беднара, не обмежуються простим “керуванням організацією”. Апостоли тримають ключі збирання Ізраїля. “Ми здійснюємо духовний нагляд і скерування, аби робота виконувалася так, як того хоче Господь”,—каже він.
Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф очолює Виконавчу місіонерську раду Церкви. На його робочому столі стоїть невеличка бронзова скульптура пари місіонерів, які з усіх сил тиснуть на педалі велосипедів, ймовірно поспішаючи на призначену зустріч. Кожного разу, коли він роздивляється ту бронзову скульптуру, вона служить нагадуванням про нерозривний зв’язок між апостолами і місіонерами. “Кожен із 70 тисяч місіонерів здійснює священне служіння і кожен покликається Господом, отримуючи листа від пророка Божого, щоб бути представником Спасителя. Вони є рукою Дванадцятьох”.
“Як тільки у нас є час, ми з ними зустрічаємося,—каже президент Баллард.— Ми просимо їх ставити запитання. Ми намагаємося допомагати їм знаходити, навчати, христити і зміцнювати дітей нашого Небесного Батька”.
Працюючи разом, обидві групи мають завдання ділитися доброю новиною євангелії по всьому світу. “Ми вбачаємо в місіонерах повного дня своїх напарників”—сказав старійшина Д. Тодд Крістофферсон.
Хибні уявлення
У той час як деякі спостерігачі поза Церквою можуть вважати, що Церква скеровується на зразок корпорації, апостольство “не схоже на керівний орган у бізнесі; це зовсім інше,—каже старійшина Гарі Е. Стівенсон.— Роль апостола Господа Ісуса Христа насправді є роллю слуги, пастиря”. Роль свідка Ісуса Христа для світу є “для нас навчальною і визначальною”.
Старійшина Ніл Л. Андерсен сказав, що у Кворумі Дванадцятьох Апостолів немає фракцій, лобіювання або центрів сили. Є “різні думки”, але “немає егоїзму”.
За словами старійшини Андерсена, Господь поєднав багатьох людей з різними професіями та досвідом. Але “їх об’єднує свідчення про Спасителя і смирення. Вони не прагнуть посад; вони не намагаються бути найрозумнішою людиною в кімнаті. Господь може діяти за таких обставин. Я ніколи не бачив, аби хтось із [Дванадцятьох] виявляв гнів, і я ніколи не бачив, аби хтось когось принижував”.
За словами старійшини Ухтдорфа, смирення є визначальною рисою апостолів. Їхнє покликання робить їх впізнаваними майже повсюди, де б вони не подорожували, “але ми знаємо, що справа не в нас—справа в Ньому. Ми Його представляємо. … Справа в Його величі”.
Старійшина Кук в Аргентині
Старійшина Крістофферсон в Мексиці
Старійшина Андерсен в Бразилії
Старійшина Разбанд в Індії
Нас покликано служити
Після смерті й воскресіння Спаситель навчав Своїх учнів 40 днів, а потім вознісся на небеса. Оскільки у Кворумі Дванадцятьох Апостолів виникла вакансія—через зраду й смерть Юди Іскаріотського—члени кворуму зібралися і питали в Господа.
Було визначено двох чоловіків—Маттія і Варсаву, і апостоли молилися, аби Господь показав, “з двох одного, котрого Ти вибрав. … І впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів” (див. Дії 1:23–26).
І тоді й зараз “покликання бути апостолом не є успіхом чи досягненням,—пояснює старійшина Ренлунд.— Це не те покликання, яке заслуговують. Маттія у першому розділі книги Дії було обрано Богом, а не Варсаву. Бог не сказав нам, чому. Але те, що нам слід знати—це те, що свідчення Варсави на вшанування Спасителя і Його Воскресіння було таким самим, як і в Маттія”.
За словами старійшини Ренлунда, Бог обирає. “Якщо Варсава виконував будь-яке інше покликання, доручене йому, його нагорода була такою ж, яку отримав Маттій, за умови, що він звеличував своє покликання”.
Так само, як свідчення Варсави було рівнозначним свідченню Маттія, кожен член Церкви має можливість і спроможність “розвинути такі ж стосунки з Господом, які мають апостоли”,—каже президент Баллард.
Служити Господу і Церкві—це “привілей і благословення. Це—честь,—каже старійшина Ухтдорф.— Господь показує нам Свою любов, і ми можемо виявляти свою любов Господу, якщо робимо те, що Він просить нас робити”.
Священний досвід
Належати до мандрівної вищої ради, як вважає старійшина Андерсен,—це священний досвід. “Коли ми свідчимо, те свідчення іде в серця людей, частково завдяки нашому висвяченню”.
Старійшина Крістофферсон сказав, що на початку свого служіння апостолом він був приголомшений тим, що на нього чекало. Але потім він отримав просте послання від Господа: “Забудь про себе і про те, що думають про тебе люди, незалежно від того, чи вони в захваті від тебе, розчаровані або відчувають щось інше. Просто зосередься на тому, що Я хочу дати їм через тебе. Зосередься на тому, що вони мають почути від Мене через тебе”.
Кілька років тому старійшина Крістофферсон відвідував Мериду, Венесуела, де маленький хлопчик, якому було років 7, помітив його через вікно і почав вигукувати: El Apostol, el Apostol!” (“Апостол, апостол!”)
“Той простий випадок є для мене чудовою ілюстрацією глибокої вдячності до цього покликання, яку мають навіть діти,—сказав він.— Справа не в людині, яка має це покликання. Та дитина навчилася цінувати саме покликання і те, що воно означає”.
Старійшина Разбанд в Індії; старійшина Стівенсон в Гонконзі; старійшина Ренлунд у Бразилії; старійшина Гонг в Шанхаї, Китай; старійшина Соарес в Університеті Бригама Янга
Фотографії Венді Гіббс Кілер (Індія), Клебхер Текс (Бразилія), Моніки Хеорхіни Альварадо Сапате (Шанхай), Джен Бінгем (УБЯ)