Давай помолимося біля храму
Хуан Бельтрам
Буенос-Айрес, Аргентина
Ілюстрація Аллена Гарнса
Коли нашому синові Марко було три роки, ми з ним удвох постраждали від харчового отруєння. Марко було так погано, що він втратив свідомість. Разом з Маріанелою, моєю дружиною, ми швидко повезли його до лікарні. Коли ми туди приїхали, здавалося, що він мертвий. Нарешті, майже через чотири години, він повернувся до свідомості.
З того часу упродовж наступних п’яти років Марко час від часу страждав від нападів. Кожного вечора, вкладаючи його спати, ми не були впевнені, чи не доведеться його знову поспіхом везти до лікарні. У нас був неспокійний сон упродовж тих тривожних років, і ми покладалися на молитву, віру, піст і благословення священства.
Коли Марко було років шість, Маріанела подзвонила мені на роботу і сказала негайно їхати до лікарні. У Марко був серйозний напад, і він був у комі. Коли вона телефонувала, я брав участь у ремонтних роботах в Аргентинському центрі підготовки місіонерів, розташованому поруч з храмом в Буенос-Айресі, Аргентина.
Перші ніж поїхати до лікарні, друг і співробітник сказав: “Оскільки ми знаходимося так близько від дому Господа, то чому б нам спочатку не помолитися разом?” Храм було зачинено для проведення ремонту і перебудови, але ми підійшли до дому Господа, де я помолився за Марко.
Незважаючи на все те, що ми пережили разом з Марко, я відчував вдячність Богові за той час, який ми з Маріанелою мали разом з ним. Під час молитви я сказав Небесному Батькові, що ми намагалися бути хорошими батьками і найкращим чином піклувалися про Марко. Я також сказав Йому, що ми приймемо Його волю, якщо Він покличе Марко додому.
Коли я приїхав до лікарні, то не знав, чи Марко вийшов з коми, а якщо й вийшов, то чи він зможе знову ходити чи розмовляти. Після виснажливих двох годин він прокинувся. Марко був виснажений, але з ним все було гаразд. З того часу він дивовижним чином почав почуватися краще. Поступово Марко перестав приймати ліки, і його виписали з лікарні.
Ми з Маріанелою згадуємо про той важкий час із вдячністю за те, що Марко залишився з нами, і за все, чого навчилися. Наше випробування об’єднало нас і духовно зміцнило. Без нього ми, можливо, не навчилися б бачити безліч способів, у які Господь скеровує наше життя Своєю рукою.
Як каже Маріанела: “Ми бачили безліч доказів і випадків, які є для нас свідченням присутності Бога,—того, що Він з нами і чує нас. Якщо ми вистоїмо і матимемо терпіння, благословення проллються у той момент, коли ми цього найменше сподіваємося”.