Наші домівки, наші сім’ї
Наш син є сином Небесного Батька
Автор живе в шт. Аризона, США.
У мене в голові з’явилися слова, які не були моїми: “Чи ти думаєш, що любиш його більше, ніж Я?”
Фотографія автора та її сина.
Наш чудовий маленький синочок Гайден явився у цей світ посинілим, бездиханним, напівживим. Він не кричав. Він не рухався.
Оскільки лікарі й медсестри почали метушитися в лікарняній палаті, я зрозуміла—сталося щось дуже погане. Мій чоловік і мій батько швидко дали Гайдену благословення священства, і Гайдена негайно переправили у відділення інтенсивної терапії. Невдовзі у нього виявили рідкісну серцеву недостатність. Упродовж кількох днів йому зробили кілька операцій на серці.
Завдяки дивовижній силі благословення священства, посту і молитвам Гайден, попри всі найгірші сподівання, вижив. Нас переповнювала радість, коли ми принесли нашого синочка додому і почали нове життя разом з ним.
Завдяки Гайдену наше життя наповнилося надзвичайною радістю. Ми його плекали й милувалися ним. Але час минав, і я почала хвилюватися, що він не розвивається так, як слід було б. Хоча фахівці запевняли нас, що він згодом надолужить, я не переставала хвилюватися, у той же час докладаючи всіх зусиль, щоб допомогти своєму синові.
Ми з чоловіком навчалися, щоб дізнатися все, що могли, про захворювання Гайдена. Ми виконували все, що казали нам лікарі. Однак нічого не змінювалося.
Мене охопила втома і розчарування. Я благала Небесного Батька, просячи допомогти мені знайти того, хто міг допомогти Гайдену, але допомога не надходила. Стан Гайдена погіршувався. У нього почалися судоми. Ми були налякані. Ми думали, що втрачаємо його.
Одного вечора я довго не лягала спати, шукаючи відповідей. Я писала Гайдену листа. Я розповідала, як люблю його і як сильно намагаюся полегшити його життя. Я пообіцяла, що до кінця свого життя буду допомагати йому, якщо це буде необхідно.
Розпач і непевність приголомшували мене. Я стала на коліна і запитала Небесного Батька: “Чому?” Я думала, що Він послав Гайдена мені, бо знав, що я ніколи не перестану намагатися допомагати своєму синові. То чому ж я не знаходила для себе відповідей? Чому кожен новий лікар, кожне нове лікування призводили до ще одного розчарування? Чи любив Небесний Батько Гайдена?
Я ніколи не забуду тієї миті. Раптом мене огорнуло неймовірне відчуття любові. У мене в голові з’явилися слова, які не були моїми: “Чи ти думаєш, що любиш його більше, ніж Я?”
Я оніміла. Час зупинився. Сльози потекли по моєму обличчю—не через розпач, як раніше, але через надію, розуміння і любов.
У ту мить усе змінилося. Моє серце пом’якшилося. Мої запитання змінилися. Тепер я зрозуміла, що мій Небесний Батько любить Гайдена досконалою любов’ю. Гайдена було послано сюди в тілі, і це відповідало його потребам і його можливостям зростання і навчання. У нього був його неповторний набір здібностей і випробувань, як і в кожного з нас. Я зрозуміла, що діти з вадами є особливими і улюбленими дітьми Небесного Батька, які мають особливу місію тут, на землі.
Ми з чоловіком постійно отримуємо відповіді і благословення, але вони надходять у встановлений Господом час, а не за нашим бажанням. Нас було спрямовано до необхідних книг, методів лікування і вчителів, щоб допомогти Гайдену успішно іти земним шляхом. Ми намагаємося досліджувати шлях, підготовлений для Гайдена Небесним Батьком, а не придуманий нами. Ми робимо все можливе, щоб допомогти Гайдену досягнути свого божественного потенціалу і прожити життя, яке приготував для нього Небесний Батько. Тепер, коли ми зрозуміли, що Гайден належав Йому ще до того, як він почав належати нам, наше розуміння плану Небесного Батька стало набагато чіткішим.