Спів мого тата
Марія Ока
шт. Каліфорнія, США
Ілюстрація Аллена Гарнса
Я була на місії в Гонолулу, Гаваї, США, усього чотири з половиною місяці, коли у мене стався напад і у мене виявили епілепсію. Упродовж наступних місяців я ходила в лікарню, робила безліч аналізів, приймала нові ліки з жахливими побічними діями.
До того часу я настільки була зосереджена на місіонерській роботі, що не відчувала ностальгії за домівкою, але після нападу мені щеміло серце. Я сумувала за батьками й почувалася самотньою навіть в оточенні чудових дбайливих людей. Я не хотіла їхати додому, але я хотіла відчути спокій.
З дозволу президента місії я поговорила з батьками по телефону про своє лікування. Батько, який щойно здійснив мрію свого життя—почав співати в Хорі Скинї на Храмовій площі,—запевнив мене, що буде співати від усього серця для мене під час генеральної конференції, яка починалася наступного дня.
Наступного ранку я гаряче молилася, щоб відчути спокій, якого я так відчайдушно прагнула. Раніше я отримувала відповіді на конкретні запитання під час генеральної конференції, і я вірила, що знову зможу отримати скерування. Під час відкриття конференції хор співав “Любі діти, Бог—ваш Батько” (Гімни, № 20). З першої ж хвилини я побачила свого тата на екрані телевізора. Камера на певний час зупинилася на його обличчі.
На очі навернулися сльози, і мене огорнуло неймовірне відчуття спокою. Я знала, що Бог мене любить. Він точно знав, що мені було потрібно того дня—просте запевнення, що Він був поруч і знає мене. Я відчувала Божу любов, і крім того любов своєї сім’ї, своїх напарниць і президента місії. Замість того, щоб відчувати себе обтяженою, я раптом побачила можливість стати ближчою до Господа.
Проблеми зі здоров’ям не зникли. Зрештою мені довелося поїхати з місії раніше, але я знала, що Бог був поруч і що Він мене любить. Те запевнення не залишало мене під час багатьох інших важких моментів і дало надію у найпохмуріші години. Дехто може назвати це співпадінням, але я знаю, що коли побачила, як тато співає про Божу любов,—то було маленьким дивом у важкий для мене час.