Диво належності до завітів
Старійшина Герріт У. Гонг
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу “Strengthen One Another in the Lord” (Зміцнюйте одне одного в Господі), виголошеному на жіночій конференції в Університеті Бригама Янга 4 травня 2018 р.
Гармонія між нашими завітами і Спокутою Ісуса Христа чується в мелодії й дисканті, коли ми, покладаючись на Спасителеву Спокуту, отримуємо допомогу у виконанні своїх завітів у новий, більш священний спосіб.
У школі земного життя Господь запрошує нас навчатися і зростати, застосовуючи земні й вічні методи, в першу чергу виявляючи любов до Нього і зміцнюючи одне одного в Його любові.
Зміцнення одне одного в Господі та в Його любові втілено в першій та другій великих заповідях. Як нещодавно нас навчало Перше Президентство: “Служіння Спасителя було втіленням двох головних заповідей: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією своєю думкою” і “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:37, 39)”. Далі в листі від Першого Президентства йдеться: “У такому ж дусі Ісус навчав: “Ви—ті, кого Я обрав священнослужити цьому народові” (3 Нефій 13:25)”1.
Пісня викупительної любові нашого воскреслого Спасителя прославляє гармонію завітів (які поєднують нас з Богом та одне з одним) і Спокуту Ісуса Христа (яка допомагає нам скинути тілесного чоловіка і жінку й піддатися “натхненню Святого Духа” (Moсія 3:19).
Та гармонія виявляється у плані спасіння, згідно якого ми навчаємося і зростаємо, щодня застосовуючи особисту свободу волі, і згідно якого нас не залишено блукати на самоті; натомість ми отримали шлях завітів і дар Святого Духа. Альфа і Омега (див. Учення і Завіти 61:1), Господь Ісус Христос, перебуває з нами з самого початку. І Він з нами до кінця, коли “Бог кожну сльозу з очей [наших] зітре” (Об’явлення 7:17), окрім сліз радості.
Наші завіти поєднують нас з Богом і одне з одним. Наші завіти, які є вічними, включають Бога, нашого Вічного Батька, і Його Сина Ісуса Христа. Вічний завіт може приносити нам силу Божої любові—давати надію і посилювати любов; надихати і змінювати; зміцнювати і освячувати; викупляти й підносити.
В одкровенні про нашу істинну божественну сутність, яка виявляється в завітах з Богом, ми навчаємося дивитися на наших братів і сестер та любити їх так, як Він. Ця поглиблена любов і знання запрошують нас, сповнюють силами і освячують, аби ми пізнавали Його та у свій спосіб ставали більше подібними до Нього.
Завіти і Господня Спокута
Гармонія між нашими завітами і Спокутою Ісуса Христа чується в мелодії й дисканті, коли ми, покладаючись на Спасителеву Спокуту, отримуємо допомогу у виконанні своїх завітів у новий, більш священний спосіб. Наші завіти у поєднанні зі Спасителевою Спокутою можуть формувати наші бажання, сприйняття і досвід повсякденного земного життя й готувати до життя в небесному суспільстві (див. Учення і Завіти 130:2).
Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми знаходимо віру, силу і довіру, щоб прийти до Христа, знаючи, що вдосконалення—в Ньому. Це знання дає можливість уникати занепокоєння, викликаного нескінченною гонитвою за перфекціонізмом. Мабуть, є частка істини в пісні “Let It Go” (Відпусти)2, якщо “відпусти” означає “відпустити” нав’язані мирські сподівання, які ніколи не задовольняють, і також “триматися” за Богом дані небесні сподівання й обіцяння, запропоновані Господом.
Чи помітили ви, що в кожному обряді до нас звертаються по імені й наше ім’я пов’язується з іменем Ісуса Христа?
Обряди є загальним і в той же час особистісними (індивідуальними). Багато років тому, будучи членом вищої ради колу, який відповідає за хрищення, я помітив, що обряд хрищення був зовні однаковим для кожної людини, але в той же час індивідуалізованим, оскільки кожну людину, яку христили, викликали, одну за одною, по імені, і їхнє ім’я пов’язувалося завітом до імені “Батька, і Сина, і Святого Духа” (3 Нефій 11:25).
Дивовижна благодать є такою ж загальною і унікальною, як і Сам Спастиель. Він, Агнець без жодної вади, встановив взірець, будучи охрищеним, щоб виповнилася уся правда (див. 2 Нефій 31:6). У Писаннях це називається “вчення Христа” і наші місіонери навчають його (2 Нефій 31:21; див. також 3 Нефій 11:38–40). Учення Христа включає “насліду[вання] прикладу Ісуса Христа шляхом хрищення тим, хто має владу священства Бога”3.
Ми входимо через браму покаяння і хрищення водою, “а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом” (2 Нефій 31:17). Тісний і вузький шлях—шлях завітів—веде до вічного життя (див. 2 Нефій 31:18). Це складова того, як усі ми зміцнюємося в Його любові.
Наші завіти і Спокута Ісуса Христа взаємодіють також іншим чином.
Належність до завітів
Божественні завіти поєднують нас з Богом і одне з одним. Поєднання в завіті—це диво. Це не володіння. Як і милосердя, воно “довготерпить, … милосердствує” і “не заздрить, … не величається, не надимається” (1 Коринтянам 13:4; див. також Moроній 7:45). Належність до завітів дає коріння і крила. Вона звільняє завдяки зобов’язанню. Вона збільшує завдяки любові.
Завдяки належності до завітів ми зміцнюємо одне одного в Спасителевій любові, таким чином навчаючись більше любити Бога і одне одного. Це стається частково тому, що належність до завітів “не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого” (1 Коринтянам 13:5). Належність до завітів “не радіє з неправди, але тішиться правдою” (1 Котринтянам 13:6). Належність до завітів—це прийти і побачити обличчям в обличчя; а потім пізнати, як пізнані ми (див. 1 Коринтянам 13:12). Наша вірність завітам є міцною і непорушною (див. Mosія 5:15; Aлма 1:25).
Належність до завітів—це сподіватися всього, перетерпіти багато чого і “сподіва[тися], що зможемо перетерпіти все.” (див. Уложення віри 1:13; див. також 1 Коринтянам 13:7; Moроній 7:45). Належність до завітів—це зберегти віру. Це не зрадити себе, одне одного чи Бога.
Належність до завітів—це тішитися з тими, хто тішиться, та радіти з тими, хто має причину для радості, а також бути свідками лагідних милостей та щоденних чудес Божих “в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (див. Moсія 18:8–9).
Належати Богові й одне одному у завіті—це усміхатися в неочікуваних місцях, бо ми бачимо очима, щоб бачити, і чуємо вухами, щоб чути. Він змінює нас і наші стосунки—включно наш шлюб у завіті,—щоб ми стали більш освяченими й божественними.
Під час занять, присвячених шлюбним стосункам, одна заміжня студентка підняла руку і сказала вчителеві: “Перепрошую, ви постійно кажете, що шлюб—це важко. Важким є не шлюб, а життя, бо шлюб з усіма його злетами і падіннями, може бути благословенням, в якому ми ділимо радощі й випробування життя разом”.
У той час як вічний шлюб—наш ідеал, невірність, жорстоке поводження будь-якого виду, нездоланні несумісності можуть викликати необхідність негайних захисних дій або роздільного проживання, а, можливо, і розлучення. Ми знаємо, що завіти поєднують і є вічними лише за спільної згоди залучених до них сторін та коли все це підтверджується милостивим проявом з небес Святого Духа, Який в Писаннях називається “Святим Духом обіцяння” (Учення і Завіти 88:3).
Втішення, мир і надію приносить Господнє запевнення, що гідні отримають усі обіцяні благословення4. Він також обіцяє зміцнити кожного з нас у Його любові, у Його спосіб і в Його час (див. Учення і Завіти 88:68).
“Спосіб, у який діє служіння”
Коли я був молодим єпископом, один випадок, що стався в нашому приході, навчив мене про належність до завітів. Проявом цього стало зміцнення одне одного в Спасителевій любові. В нашому приході були сім’ї—Ганс і Фей Ріттер та Ларрі й Тіна О’Коннор, які разом з іншими чудовими сім’ями постійно служили іншим, і їх любили всі.
Одного дня наш президент колу попросив мене провідати Ріттерів. Коли я приїхав до них, то помітив, що підлога просіла, а чайник перебуває в постійному використанні.
“Ось що сталося, єпископе,—сказав брат Ріттер.—Наш бойлер протікав, тепла вода просочилася через підлогу. Завелися терміти. Ось чому підлога трохи провисає. Нам довелося відключити бойлер, тому ми нагріваємо воду чайником”.
Ріттери дали згоду на те, щоб ми обговорили їхню ситуацію на раді приходу. У нас була дивовижна рада приходу. Члени ради знали тих, хто допоможе полагодити підлогу, стіни, килими, техніку й пофарбувати стіни. Волонтери прийшли й допомогли в усьому, що було необхідно. Серед них був Ларрі О’Коннор, вправний будівельник, який часто бував у домі Ріттерів.
Тіна, дружина Ларрі, згадувала, що Ларрі разом з іншими членами кворуму іноді приходив до Ріттерів по п’ятницях і залишався на всю ніч. “Одного суботнього ранку я понесла їм сніданок,—розповідала вона.—З ванної кімнати вийшов Ларрі з сантехнічними інструментами”.
Тіна додала, що саме завдяки таким чоловікам, як Ганс Ріттер та іншим “мій чоловік став справжнім чоловіком—добрим, вдумливим, ніжним. Коли мій Ларрі служив разом з такими чудовими чоловіками, у тому числі в ясельній групі, він став ще кращим чоловіком і батьком”.
Коли дім було завершено, ми всі раділи.
Ганс і Фей Ріттер уже пішли з життя, але нещодавно я розмовляв з двома їхніми синами—Беном і Стівеном. Вони пам’ятали, що непомітне служіння інших підтримувало гідність їхнього батька, який невтомно дбав про сім’ю.
Під час заходу приходу, що відбувся невдовзі після завершення робіт у домі Ріттерів, Ларрі й Тіну О’Коннор несподівано повідомили, що в їхньому домі пожежа. Вони поспішили до свого дому й побачили, що всі вікна вибиті (аби вивітрився дим), а стіни пробиті (щоб пересвідчитися, що в них не проник вогонь).
“Ми були в розпачі”,—розповідала Тіна. Але потім прийшов приход.
“Допомагали всі,—казали Тіна й Ларрі.—Весь приход об’єднався в любові. Ми були, як сім’я”.
І хто прийшов першим, а пішов останнім, коли ремонтували дім О’Коннорів? Так, сім’я Ганса і Фей Ріттерів.
Бен і Стівен—скромні люди, але згадують, як їхня сім’я прийшла на допомогу О’Коннорам. “Ми були там усі разом,—кажуть вони.— Саме так і здійснюється служіння. Ми всі дбали одне про одного—іноді ми допомагали іншим, а іноді ми давали можливість іншим допомагати нам”.
Я вважаю, що утворюється чудове, доброчесне, гармонійне коло, якщо ми зміцнюємо одне одного в любові Спасителя. О’Коннори допомагають Ріттерам, Ріттери допомагають О’Коннорам, і таким чином встановлюється громада святих останніх днів. Кожного дня у незліченну кількість способів кожен з нас потребує служіння і може служити сам, виявляючи любов і підтримку непомітним, простим, потужним чином, який змінює життя.
Отже ми стаємо свідками подвійного дива примноження хлібів і риби: по-перше, громада святих може згуртовуватися у величній безкорисливій єдності, щоб задовольнити якусь суттєву потребу; і, по-друге, одночасно з цим, товаришування святих посилюється в любові завдяки щоденному служінню, сповненому любові, в багатьох малопомітних ситуаціях, які можуть траплятися в сім’ї, філії, приході чи громаді упродовж багатьох років—незалежно від будь-яких суттєвих потреб.
Зміцнені в Спасителевій любові
Усе це повертає нас до того, з чого ми почали—перша і друга великі заповіді та запрошення зміцнюватися і зміцнювати одне одного в Господній любові.
Президент Рассел М. Нельсон звернувся з такими потужними словами: “Наше послання світові просте й щире: ми запрошуємо всіх Божих дітей, які по обидва боки завіси, прийти до їхнього Спасителя, отримати благословення святого храму, мати нескінченну радість і підготуватися до вічного життя”5.
Якщо ми бенкетуємо словами Христа (див. 2 Нефій 32:3) і ставимо Бога на перше місце (див. Maтвій 6:33), Господь зміцнює і благословляє усі аспекти нашого життя. Існує божественна гармонія і резонанс у належності до завітів, якщо ми зміцнюємося в Господній любові й зміцнюємо одне одного в Нім.
Слова апостола Павла відлунюють гармонію, в якій перебувають наші завіти і Спокута Господа Ісуса Христа:
“Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? …
Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Римлянам 8:35, 38–39).
Таким є і моє урочисте свідчення.
Я свідчу про Бога, нашого Небесного Батька, і Його Сина Ісуса Христа. Вони знають нас краще і люблять нас більше, ніж ми знаємо чи любимо себе. Ми можемо довіряти Господу всім своїм серцем, і нам не треба покладатися на власне розуміння (див. Приповісті 3:5).
В 159 домах Господа в 43 країнах ми можемо зміцнюватися в Господі за допомогою своїх завітів і Спокути Ісуса Христа.
Ми маємо благословення влади священства й неперервного пророчого одкровення, починаючи з пророка Джозефа Сміта й до нашого дорогого Президента Нельсона в наш час. Останні події ще більше переконали мене й сповнили смиренням, коли я думаю про реальність відновлення вчення, ключів, обрядів і завітів у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, яка є “царство[м] Господа, знову встановлен[им] на землі, готуючи до Другого пришестя Месії”6.
Книга Мормона: Ще одне свідчення про Ісуса Христа і всі Священні Писання—це слово Бога.
Нехай же кожен з нас краще пізнає Спасителя і стане більше схожим на Нього в міру того, як ми зміцнюємося в Господі та зміцнюємо одне одного в Ньому і в Його любові.