2019
Іван---учень, якого любив Ісус
Січень 2019

Іван—учень, якого любив Ісус

Ерік Д. Хантсман

Професор факультету стародавніх Писань Університету Бригама Янга

Все, що написано про Івана Улюбленого в Новому Завіті, представляє його як учителя і як взірець для наслідування в нашому учнівстві.

Зображення
John at the Last Supper

Фрагмент картини Остання вечеря, художник Карл Блох

Після Петра Іван, мабуть, один з найбільш відомих дванадцятьох апостолів, покликаних Ісусом. Разом зі своїм братом Яковом він був з Петром під час найважливіших моментів Спасителевого земного служіння і традиційно пов’язується з п’ятьма різними книгами Нового Завіту1. Про його особливу близькість до Господа йдеться в Іван 13:23: “При Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус”. Упродовж віків у картинах на християнську тематику часто зображалася така сцена: Іван, будучи юнаком, прихилився до плеча Спасителя. Це і є поясненням цього унікального титулу: Іван Улюблений, однак його свідчення і місія розкривають аспекти його учнівства, які ми також можемо мати.

Іван, син Зеведеїв

Гебрейське ім’я Івана—Йоханан, що означає “Бог був милостивим”. Більшість подробиць, які ми про нього знаємо, містяться в перших трьох Євангеліях, де розповідається історія про Спасителеве земне служіння переважно під однаковим кутом зору. Усі вони узгоджуються в тому, що Іван був сином заможного галілейського рибалки на ім’я Зеведей, який мав власний човен і міг наймати робітників поденно, які допомагали йому та його синам у їх роботі. Іван та його брат Яків також співпрацювали з братами Петром та Андрієм, і всі четверо займалися рибальством, коли Ісус покликав їх за Собою, щоб повністю віддатися справі учнівства2.

Зображення
Jesus calling fishermen

Христос покликає апостола Якова та Івана, художник Едвард Армітедж (1817--1896) / Sheffield Galleries and Museums Trust, UK / © Museums Sheffield / The Bridgeman Art Library International

Хоча в Євангеліях не згадується більше Зеведей, мати Якова та Івана стала послідовницею Ісуса і звернулася з проханням до Ісуса за своїх синів, а також була присутня під час Розп’яття3. Матір Якова та Івана зазвичай називають Саломією, і вона також могла бути сестрою Марії, матері Ісуса. У такому випадку Яків та Іван є двоюрідними братами Ісуса і родичами Івана Христителя4.

Невдовзі після покликання Іван був свідком багатьох перших Господніх див та вчень5. Можливість бачити ті дива й слухати проповіді, такі як Проповідь на горі, безсумнівно, підготували Івана до того моменту, коли Ісус покликав його бути одним зі Своїх Дванадцятьох апостолів6. З цих особливих свідків—Петра, Якова та Івана—складається тісне коло близьких послідовників, які були присутні під час важливих моментів Спасителевого земного служіння:

  • Під час повернення до життя дочки Яіра вони на власні очі бачили владу Господа над смертю7.

  • На Горі переображення вони бачили, як Ісус виявив Свою славу і почули голос Батька, який свідчив, що Ісус є Його Сином, яким Він дуже задоволений8.

  • На Оливній горі, де Він проголосив Своє останнє пророцтво про останні дні9.

  • У Гефсиманському саду, де вони були поруч, коли Спаситель почав Свою величну роботу з Викуплення10.

Так само, як Ісус Христос дав Симонові додаткове ім’я Кифа, тобто Петро, що означає “камінь”, Він також назвав Якова та Івана Воанергес, тобто “сини громові”11. Оскільки вони запитували в Ісуса, чи слід їм накликати вогонь на самарянське село, де їх не прийняли (див. Лука 9:51–56), це ім’я могло означати, що вони були запальними або принаймні впертими. Однак це також може означати, що таке ім’я було дано з огляду на те, що в майбутньому вони стануть могутніми свідками, так само, як, імовірно, ім’я, дане Петрові, є не стільки відображенням його відданої, однак імпульсивної натури в минулому, скільки його стійкості та сили після Ісусового воскресіння12.

В описах Івана у книзі Дії він зображується сильним, незмінним супутником Петра. Іван був з Петром, коли той зцілив кривого чоловіка в храмі, і разом вони сміливо проповідували перед юдейськими провідниками в Єрусалимі. Разом обоє апостолів пішли до Самарії, щоб дати дар Святого Духа самарянам, яких навчав і охристив Пилип13.

Однак саме в писаннях, де йдеться про Івана, його найкраще описано як могутнього свідка божественності його Вчителя і Друга—Ісуса Христа. Ці книги Нового Завіту представляють Івана і як учителя, і як взірця для нашого наслідування у власному учнівстві.

Улюблений учень

Цікаво, що Іван ніколи не згадується по імені в Євангелії, яка традиційно приписується йому. В Євангелії від Івана згадуються два сини Зеведеєві лише один раз, в останньому розділі, де вони були двома з семи учнів, які зустрілися з воскреслим Господом біля Галілейського моря. Однак навіть там не згадуються їхні імена. Натомість за традицією, яка підтримується посиланнями в Писаннях доби Відновлення14, Іван згадується як “учень, якого любив Ісус” і який був присутній на Останній вечері, під час Розп’яття, біля порожньої гробниці й під час останнього з’явлення Ісуса біля Галілейського моря15.

Він міг бути також “іншим учнем”, який разом з Андрієм пішов за Іваном Христителем і чув, як той свідчив, що Ісус був Агнцем Божим (див. Іван 1:35–40), і ймовірно, що він був тим учнем, який супроводжував Петра після арешту Ісуса й допомагав Петру пробратися до двору первосвященика (див. Іван 18:15–16).

В Євангелії від Івана улюблений учень описується як близький, приватний друг Господа. Разом з Мартою, Лазарем та Марією Іван недвозначно описується в його Євангелії як той, кого любив Ісус (див. Іван 11:3, 5). Його місце за столом під час Останньої вечері відображає не лише честь, але і близькість.

Крім дружби зі Спасителем, в інших уривках він також описується, як могутній свідок найважливіших подій Ісусової місії: він стояв біля підніжжя хреста і бачив смерть Господа, яка була жертвою за гріх; біг до гробниці після Воскресіння, щоб підтвердити, що вона була порожня; і бачив воскреслого Спасителя.

Двічі в Євангелії від Івана згадується про те, що улюблений учень був очевидцем і наголошується на тому, що його свідчення є правдивим16. Це перегукується з тим, що Джозеф Сміт перейменував Євангелію на “Свідчення Івана”17.

Учені досі полемізують щодо того, хто ж був улюбленим учнем. Якщо ним був апостол Іван, тоді він був джерелом інформації для Євангелії, якщо не її автором18. То чому ж тоді не вказується його ім’я? Чому ніде безпосередньо не фігурує апостол Іван? Частково відповідь може критися в тому, що він мав на меті свій власний досвід перетворити на взірець для віруючих та послідовників в усі віки. Залишаючись анонімним, він дає нам можливість накладати свій досвід на його досвід, таким чином навчаючись, як любити Господа і відчувати Його любов, а потім здобувати власне свідчення, яким нас закликають ділитися з іншими.

Послання: 1, 2 і 3 послання Івана

Як і в Євангелії від Івана, він не згадується в жодному з трьох листів, які йому приписуються. Однак Перше послання Івана, яке є більш доктринальним трактатом, ніж листом, близько пов’язане з Євангелією за своєю стилістикою й тематикою, що включає важливість любові та послуху—тем, яких навчав Спаситель в Івановому описі Останньої вечері.

Написане після Євангелії, 1 Івана починається з проголошення автором свідчення про Господа Ісуса Христа, “що було від початку, що ми чули,, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя” (1 Івана 1:1; курсив додано). Крім повторного згадування перших рядків Євангелії від Івана, автор особливо наголошує на тому, що він особисто, фізичними очима бачив Ісуса Христа, Який був Словом Бога, що в прямому розумінні стало плоттю.

Перші християни, які були першими читачами цієї книги, вочевидь потерпали від внутрішніх розділень на групи, в яких проповідувалося хибне вчення про те, що Ісус залишив Церкву19. Автор 1 Івана не лише є очевидцем, він також є автором, якого покликано виправити хибне вчення й протистояти антихристам і лжедухам, які загрожували вірі (див. 1 Івана 2:18–27; 4:1–6). Його місія також полягала в підбадьоренні тих, хто залишався вірним. Він це робив, розповідаючи про глибинні істини щодо Бога і Христа й про важливість залишатися у вірі та праведності.

У 2 і 3 посланнях Івана він називає себе просто “старцем” і продовжує наголошувати на важливості любові та послуху і на небезпеці лжевчителів та тих, хто не сприймає належну церковну владу20.

Усі ці три книги навчають нас, як важливо бути незмінно відданими явленому Ісусу Христу.

Одкровитель

З п’яти книг, які йому приписуються, лише в Об’явленні дійсно згадується ім’я Івана, вказуючи ім’я автора три рази у початкових віршах (див. Об’явлення 1:1, 4, 9). Крім того, що автор називає себе служителем Божим, він не дає жодної іншої інформації про своє місце чи покликання, але більшість перших християнських провідників вважали, що то був Іван, син Зеведеїв.

У Книзі Мормона та в Ученні і Завітах підтверджується, що апостолу Івану було дано особливе доручення отримати й описати побачені ним видіння21. Об’явлення, складна й сповнена глибокого символізму книга, мала на меті втішити й запевнити християн, які страждали від переслідувань і випробувань у всі віки. У той же час книга розкриває роль Ісуса Христа упродовж усієї історії.

Хоча пропонується дві різні дати написання Іваном книги Об’явлення—більш рання дата—60-ті рокі від Р.Х., час правління імператора Нерона,— і пізніша дата—90-ті роки від Р.Х., час правління імператора Домітіана—обидва правили після мученицької смерті Петра, коли старшим апостолом став Іван.

Однак його покликання полягало не лише в тому, щоб отримати і записати видіння, які складають книгу. В одному з видінь ангел наказав Івану Одкровителю взяти маленьку книгу, тобто сувій, і з’їсти його. Хоча в роті він смакував солодко, а в животі вчинив гіркість, що Джозеф Сміт пояснив як символ місії Івана зі збирання Ізраїля, що є складовою відновлення всього (див. Об’явлення 10:9–11; Учення і Завіти 77:14). Ця місія була можлива завдяки неперервному служінню Івана після його перетворення. Хоча дослідники, як у давнину, так і в наш час, розділилися в думці стосовно значення Ісусових слів, звернених до Петра щодо Іванової долі, написаних у кінці Євангелії (див. Іван 21:20–23), Джозеф Сміт отримав одкровення, яке підтверджує, що місія Івана буде продовжуватися в образі перетвореної істоти до повернення Спасителя (див. Учення і Завіти 7:1–6). Іншими словами, він не лише пророкував про кінець часів, але і про свою місію, яка полягає в тому, щоб сприяти виповненню цих пророцтв, а також про те, що він стане очевидцем виповнення усього, що йому було відкрито.

Хоча наша власна місія, можливо, не така велична, приклад Івана навчає, що наша любов до Ісуса Христа веде нас до того, щоб приймати свої покликання і випробування в житті, якими б гірко-солодкими вони часом не здавалися б.

Зображення
John and Peter at the tomb

Іван, будучи могутнім свідком найважливіших подій Ісусової місії, стояв біля підніжжя хреста і бачив смерть Господа, яка була жертвою за гріх; біг до гробниці після Воскресіння, щоб підтвердити, що вона була порожня; і бачив воскреслого Спасителя.

Іван та Петро біля гробниці, художник Роберт Теодор Барретт

Як нам стати улюбленими учнями

Іван був одним з провідних серед перших Дванадцятьох апостолів, покликаних Ісусом. Він був тим, хто мав близькі особисті стосунки зі Спасителем і відігравав важливу роль Його свідка, провідника Церкви і одкровителя. Однак те, як він вирішив змалювати себе у якості улюбленого учня в Євангелії, яка називається його іменем, дає йому можливість служити моделлю всім нам у нашому учнівстві. Від нього ми дізнаємося, що, як учні Ісуса Христа, ми всі можемо спиратися на рамено Його любові, тієї любові, яку ми більш повно усвідомлюємо завдяки обрядам, подібним до запровадженої ним Останньої вечері. Ми також можемо символічно стояти біля підніжжя хреста, свідчити, що Ісус за нас помер, і йти вперед з надією самим дізнатися, що Господь живий. Подібно до Івана, як улюблені учні, ми маємо покликання ділитися тим свідченням з іншими, свідчити про істину і виконувати всі покликання, які нам доручатимуть, поки Господь не прийде знову.

Посилання

  1. Цікаво, що лише у книзі Об’явлення безпосередньо вказується, що її автором був Іван (див. Об’явлення 1:1, 4). У жодній з Євангелій, у тому числі від Івана, не вказується ім’я автора. Однак за переказами перших християн персонаж улюбленого учня в Євангелії від Івана ототожнюють з апостолом, який має таке саме ім’я. Див. посилання 17, де міститься інформація про докази, наукові диспути та погляди доби Відновлення стосовно достовірності цієї інформації. У 1 Івана також не вказується його автор, але стиль і тематика тісно пов’язують його з Євангелією від Івана. У другому і третьому посланнях Івана згадується лише “старець”, але перші християнські перекази пов’язують його з автором євангелії від Івана та 1 Івана.

  2. Див. Maрк 1:19–20; див. також Maтвій 4:21–22; Лука 5:10–11. Більшість учених погоджуються, що Євангелія від Марка була написана першою, приблизно в середині 60-х років від Р.Х., Євангелії від Матвія та від Луки були написані в період 70-х--початку 80-х років від Р.Х. Тому, якщо читати спочатку Євангелію від Марка, можна побачити, як Матвій і Лука доповнили або адаптували початковий літопис.

  3. Хоча в Євангелії від Марка 10:35–37 написано, що Яків та Іван просили про те, щоб сидіти праворуч і ліворуч від Ісуса в Його царстві, в Матвій 20:20–21 додано, що з цим проханням насправді звернулася їхня мати. Її присутність під час Розп’яття та пізніше біля порожньої могили описується в Maрк 15:40; 16:1–8; див. також Maтвій 27:55–56; Лука 23:49, 55; 24:1–10 та Іван 19:25.

  4. Більш докладне обговорення цих можливих зв’язків Саломії, а також більше інформації про сім’ю та рибальську справу Зеведея можна знайти в R. Alan Culpepper, John, the Son of Zebedee: The Life of a Legend (2000), 7–23.

  5. Див. Maрк 1:21–31, 40–45; 2:1–12; 3:1–6; див. також Maтвій 8:1–4; 9:1–8; 12:9–14; Лука 4:33–39; 5:12–15, 17–26; 6:6–11.

  6. Проповідь на горі описана в Матвій 5--7. Покликання Івана та інших перших апостолів описано в Maрк 3:13–19; див. також Maтвій 10:2–4; Лука 6:13–16.

  7. Див. Maрк 5:37; див. також Maтвій 9:23–26; Лука 8:51, хоча Матвій не називає Петра, Якова та Івана.

  8. Див. Maрк 9:2–10; див. також Maтвій 17:1–8; Лука 9:28–36.

  9. Див. Maрк 13:3–37.

  10. Див. Maрк 14:32–34; див. також Maтвій 26:36–38.

  11. Див. Maрк 3:17. Воанергес—це вочевидь неточна транслітерація грецькою арамейського слова bene regesh або r’m, що означає “сини сум’яття або грому”.

  12. Див. Culpepper, John, the Son of Zebedee, 38–40, 50.

  13. Див. Дії 3:1–11; 4:1–21; 8:14–17.

  14. Див. Учення і Завіти 7; 77; 88:141.

  15. Див. Іван 13:23; 19:26, 34–35; 20:2–10; 21:1–14, 20–25; див. також Culpepper, John, the Son of Zebedee, 57–69.

  16. Див. Іван 19:35; 21:24–25; див. також Іван 20:30–31.

  17. Див. Joseph Smith’s New Translation of the Bible: Original Manuscripts, edited by Scott H. Faulring, Kent P. Jackson, and Robert J. Matthews (2004), 234.

  18. Приклад обговорень ученими того, хто ж саме був улюбленим учнем, див. в Culpepper, John, the Son of Zebedee, 72–85, і Raymond E. Brown, An Introduction to the Gospel of John, edited by Francis J. Moloney (2003), 189–199. Про апостола Івана як джерело або автора Євангелії від Івана див. Richard Neitzel Holzapfel, Eric D. Huntsman, and Thomas A. Wayment, Jesus Christ and the World of the New Testament (2006), 126–127, і моє особисте нещодавнє дослідження в “The Gospel of John” in New Testament History, Culture, and Society (2018), ed. Lincoln Blumell.

  19. Див. Raymond E. Brown, The Epistles of John (The Anchor Bible, vol. 30 [1982]), 49–55, 71.

  20. Див. Culpepper, John, the Son of Zebedee, 90–95, і Holzapfel, Huntsman, and Wayment, Jesus Christ and the World of the New Testament, 274–277.

  21. Див. Holzapfel, Huntsman, and Wayment, Jesus Christ and the World of the New Testament, 281–82, і особливо 1 Нефій 14:18–27; Eтер 4:16 та Учення і Завіти 7:1–3; 77.