Роздуми
Схід сонця
Автор живе в штаті Айдахо, США.
Це життя—не кінець; попереду нас чекають величніші краса, щастя і радість.
Фотографія від Getty Images
Зимовий ранок був чистим і холодним. Ще вдосвіта я взявся за роботу на своїй молочній фермі. Голова була важкою від думок про події, що сталися минулого тижня. У нашій невеличкій долині несподівано сталася трагедія. Мій давній шкільний друг разом зі своїм малим сином, дочкою-підлітком і трьома її подругами загинули в страшній автокатастрофі. Мої діти товаришували з дівчатами, які потрапили в аварію. Наша сім’я та багато інших увесь тиждень сумувала через ту трагедію, так само як і сім’ї загиблих. Ми вже побували на трьох похованнях минулого тижня, і сьогодні нам треба було бути на останньому похованні—батька і двох його дітей.
Коли я усвідомив, що сталося, мене мучили два основні запитання.
По-перше, я сумував і не міг зрозуміти, чому цих малих дітей було забрано до того, як вони змогли відчути так багато всього, що є в житті. Вони не виростуть, не одружаться, не служитимуть на місії, не матимуть дітей і не переживуть багато інших радісних моментів земного життя.
По-друге, хоча я відчував, що ми всією громадою хотіли втішити ці сім’ї, здавалося, що ми, попри всі свої намагання, не здатні нічого зробити, аби полегшити їхній смуток.
Поки я працював, мене несподівано відвідав тесть друга, який щойно загинув. Він також був фермером, а це означало, що робота в нього ніколи не припинялася. Йому необхідно було негайно купити теля. По завершенні купівлі-продажу ми трохи поговорили про те, як він та його сім’я почувають себе. Я висловив своє бажання зробити щось більше для них. Я відчував свою безпомічність в полегшенні того болю. Однак я був вражений, наскільки мирним і спокійним був той чоловік попри те, що переживала його сім’я.
Раптом я зрозумів, що відповідь на одне з моїх запитань вже отримано. Я переймався тим, як втішити друзів у їхній тузі, забувши, що справжнє втішення і мир приходять від Святого Духа. Ці сім’ї отримали як благословення додаткову порцію втішення від Небесного Батька, яке лише Він може надати. Я знав, що вони отримали те втішення від Господа, про яке йдеться у Книзі Мормона:
“Він заспокоїть вас у ваших стражданнях, і Він захищатиме вашу справу. …
О всі ви, хто чистий серцем, підніміть свої голови і отримайте приємне слово Бога, і бенкетуйте Його любовʼю; бо ви можете це, якщо ваш розум твердий, навіки” (Кн. Якова 3:1–2).
Після того як ми попрощалися, я вийшов зі стайні і помітив повний місяць у західній частині небосхилу. То було прекрасне видовище. Я повернувся і побачив, що на сході встає сонце. Здавалося, ніби все небо переливається кольорами. Місяць заходив і був дуже гарним; схід сонця був таким прекрасним, що від цього захоплювало дух. Я зупинився, щоб подумати над цим контрастом, і мені спало на думку, що яким би чудовим і щасливим не вважали ми своє земне життя, воно блідне в порівнянні з красою і радістю, що чекають на нас, якщо ми залишимося вірними й слухняними. Я зрозумів, що загиблі насправді не втратили нічого. Вони були доблесними в своєму житті на землі й продовжать здобувати ще величніший досвід і радість.
Пізніше того дня я прийшов на поховання зі своєю сім’єю. Ми всі зустрілися в переповненій скинії, яка ледве вміщала тих, хто прийшов виявити підтримку. Того дня і ще певний час по тому люди в нашій долині відчували особливий спокій. Батьки притискували своїх дітей трохи міцніше, і ми розуміли, що наше земне життя є коротким. Нам треба частіше виявляти свою любов сім’ї та друзям. Я отримав нагадування про любов Господа до нас і про красу плану спасіння. Це життя—не кінець; попереду нас чекають величніші краса, щастя і радість.